Номер провадження: 11-кп/813/801/21
Номер справи місцевого суду: 522/7219/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.09.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2021 року у кримінальному провадженні №12018160000000498, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.06.2020 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Дмитріївка, Кілійського району, Одеської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік і 6 (шість) місяців.
На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти повноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 24.06.2018 приблизно о 23:10 годині, грубо порушив пункти: 2.3 б); 12.4; 18.4 Правил дорожнього руху України, які зобов'язують водія: п.2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б)бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 12.4.У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. п. 18.4. Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення виразились в тому, що обвинувачений, керуючи технічно справним мотоциклом «Ноndа РС 35» д/з НОМЕР_1 , рухався в крайній правій смузі руху по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю вул. Катериненської міста Одеса, з боку вул. Троїцької у напрямку вул. Жуковського, де проїзна частина має дві смуги для руху в попутному напрямку та дві смуги руху в зустрічному напрямку, позначеними дорожньою розміткою 1.3, 1.5 Правил дорожнього руху України зі швидкістю 70 км/год, чим перевищив максимально допустиму для населеного пункту швидкість руху - 50 км/год.
Рухаючись в обраному напрямку, водій ОСОБА_7 наближався до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений за допомогою дорожньої розмітки 1.14.1 «Зебра», та дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, розташованого біля будинку №41 по вулиці Катериненській м. Одеса, по якому в цей час рухався пішохід ОСОБА_8 , і перетинав проїзну частину вулиці Катериненської з ліва направо відносно руху керованого ОСОБА_7 мотоцикла.
В цей час, перед вказаним пішохідним переходом в цьому ж напрямку в лівій смузі для руху зупинився легковий автомобіль BMW 545 р/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який надав дорогу пішоходу ОСОБА_8 .
Водій ОСОБА_7 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід ОСОБА_8 не урахував дорожню обстановку, яка виразилась у наявності інформаційних дорожніх знаків 5.35.1, 5.35.2. «Пішохідний перехід» і дорожньої розмітки 1.14.1, які інформували його про наявність цього переходу та водія іншого транспортного засобу, що зупинився в лівій смузі руху перед пішохідним переходом, не зменшив швидкість і не зупинився, та не надав дорогу пішоходу ОСОБА_8 , який перебував на пішохідному переході, внаслідок чого скоїв на нього наїзд. Після наїзду водій ОСОБА_7 втратив керування мотоциклом та виїхав за межі проїзної частини вправо, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , після чого впав з мотоцикла разом з пасажиркою ОСОБА_11 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди, пасажирка мотоцикла ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми в формі геморагічного забою мозку тяжкого ступеню в скроневих долях, закритого вдавленого перелому передньої стінки лівої верхньощелепної пазухи, крововиливу в порожнину лівої верхньощелепної пазухи, забою (що проявився набряком) м'яких тканин лівої виличної області, забійної рани потиличної області, підапоневротична гематома лобної області зліва, чисельних саден обличчя та волосяної частини голови, закритого перелому передньо-нижнього краю тіла 5 шийного хребця, чисельних саден верхніх та нижніх кінцівок, грудної клітки, передньої черевної стінки.
Описані тілесні ушкодження, згідно п. 2.1.3 «в», «е» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (1995 р.) відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Пішохід ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому хірургічної шийки та великого бугорка лівої плечової кістки зі зміщенням кісткових уламків, вивиху лівого плеча в лівому плечовому суглобі, закритого уламкового перелому обох кісток правої гомілки в середній третині зі зміщенням кісткових уламків, закритого перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням кісткових уламків, забійно-рваної рани, гематоми правої гомілки, синців та саден правого стегна та правої гомілки.
Дані тілесні ушкодження, складають єдиний морфологічний комплекс ушкоджень і оцінюються разом, спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день і за цим критерієм згідно п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.07.1995 р., відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Дії ОСОБА_7 , які не відповідають вимогам 2.3 б); 12.4; 18.4 «Правил дорожнього руху України», знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої спричинено потерпілим середньої тяжкості тілесне ушкодження та тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи вирок суду в частині доведеності вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, прокурор Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що судом безпідставно вирішено не застосовувати до обвинуваченого ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. На думку прокурора судом не надано належної правової оцінки наслідкам дорожньо-транспортної пригоди та не враховано, що дорожньо-транспортна пригода сталась на пішохідному переході, що свідчить про грубе порушення правил дорожнього руху.
Просить вирок суду першої інстанції скасувати частково, постановити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
У відповідності до ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік та 6 (шість) місяців та покласти обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.
В іншій частині залишити вирок суду без змін.
Заслухавши: суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, думку обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних скарг.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КПК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КПК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КПК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до роз'яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до оскаржуваного вироку суду першої інстанції та журналу судового засідання, обвинувачений ОСОБА_7 свою провину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю та не заперечував вчинення ним порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, журналу та технічного запису судового засідання, кримінальне провадження розглянуто у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України, порядок якого та наслідки були належним чином роз'яснено учасникам судового провадження.
В апеляційній скарзі прокурора не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановленого судом першої інстанції, доведеність вини обвинуваченого у вчинені злочину, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в зв'язку з чим апеляційний суд вирок у цій частині не переглядає.
За таких обставин, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні обвинуваченим дій, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та заподіяло тяжке тілесне ушкодження, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
Разом з тим, з оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 не в повній врахував вимоги ст. 65 КК України та положення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, згідно з якими, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав в повному обсязі, щиро розкаявся та добровільно відшкодував завдані збитки, що визнано судом обставинами, які пом'якшують покарання, раніше не судимий, зареєстрований та має постійне місце проживання.
Зазначені обставини фактично стали підставою для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Разом з цим, на думку колегії суддів, суд не застосувавши додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, не повній мірі врахував фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та його тяжкість.
На думку апеляційного суду судом першої інстанції не враховано фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме, що вказана дорожньо-транспортна пригода сталася на пішохідному переході, що свідчить про грубе порушення правил дорожнього руху та порушення п. 12.4 та п. 18.4 Правил дорожнього руху України.
Отже, колегія суддів вважає, що суд безпідставно не застосував Закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, а саме не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, що передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України. Більш того суд першої інстанції взагалі в цій частині свої висновки не мотивував.
При цьому апеляційний суд вважає, що необхідності у визнані ОСОБА_7 винним у вчинені злочину, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України не має, оскільки останній вже визнаний винним, що виключає у собі необхідність повторного визнання його винуватості, як про це зазначає прокурор в своїй апеляційній скарзі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування вироку є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі коли в апеляційній скарзі ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення йому більш суворого покарання, то у разі задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції скасовується та ухвалюється новий вирок.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового вироку.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2021 року у кримінальному провадженні №12018160000000498, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.06.2020 року, яким ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначеного судом покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3