Номер провадження: 11-кп/813/1264/21
Номер справи місцевого суду: 521/17312/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2021 у кримінальному провадженні №12019160470003136, внесеному до ЄРДР 08.10.2019, яким ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України,
встановив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Привілля Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, не працюючого, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, та призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислюється з дня його фактичного затримання, а саме з 08.10.2019 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк призначеного покарання строк попереднього ув'язнення з 08.10.2019 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку, що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід ОСОБА_7 залишено у вигляді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 785 грн. 05 коп.
Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.
Згідно з оскарженим вироком, 08 жовтня 2019 року приблизно о 12 годині 15 хвилин (точний час не встановлено), ОСОБА_7 , перебуваючи на вул. Героїв Крут, 24 в м. Одесі в стані алкогольного сп'яніння, побачив потерпілу ОСОБА_9 , яка тримала в руках чорну сумку. В цей час, у ОСОБА_7 раптово виник корисливий умисел, спрямований на вчинення нападу на потерпілу з метою заволодіння її майном, з погрозою застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 підійшов впритул до ОСОБА_9 та діючи умисно, з корисливих мотивів, відкрито, протиправно, демонструючи ніж, який тримав в руках, заволодів майном потерпілої, а саме: чорною сумкою, вартістю 350 гривень, в якій знаходився гаманець вартістю 200 гривень та картка «Райфайзен банк Аваль» із грошовими коштами в сумі 2500 гривень.
В подальшому, ОСОБА_7 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на загальну суму 3050 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним вироком, обвинувачений ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить, оскаржений вирок змінити, призначити йому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що призначене йому районним судом покарання є незаконним, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через свою суворість.
Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять доказів його вини, оскільки в протоколі затримання з показань потерпілої ОСОБА_9 зрозуміло, що він нічого в неї не брав. Також вказує, що з висновку експерта № 648-Б від 31.10.2019 року слідує, що на ножі немає відбитків його пальців. Крім цього зазначає, що не пам'ятає скоєння ним злочину, оскільки був в стані алкогольного сп'яніння.
Захисниця обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатк ОСОБА_8 також, не погоджуючись з вироком районного суду, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржений вирок змінити, ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 296 КК України.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що районним судом не вірно кваліфіковані дії ОСОБА_7 , оскільки в суді не підтверджені обставини, що ОСОБА_7 напав на потерпілу, заволодів її сумкою та застосував ніж з метою нападу. Також зазначає, ОСОБА_7 не застосовував фізичне насильство для заволодіння майном потерпілої, так як ціллю було, на її думку, не заволодіння майном потерпілої, а хуліганські дії щодо неї. Крім цього, зазначає що ОСОБА_7 мав черепно-мозкові травми, хворіє на активну форму туберкульозу та взагалі нічого не пам'ятає про обставини, які сталися 08.10.2019 року.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційні скарги в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважала вирок законним та обґрунтованим.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зазначені вимоги закону передбачають, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх, оцінити за своїм внутрішнім переконанням та дати остаточну оцінку, яка ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні під час судового розгляду, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 фактично є аналогічними і в цілому їх доводи співпадають.
На думку апеляційного суду, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 є необґрунтованими з огляду на такі обставини.
Вина ОСОБА_7 у вчиненні умисних дій, які виразилися у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, в повній мірі підтверджується сукупністю доказів, належним чином досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку суду, яким суд надав належну оцінку.
При перевірці вироку суду першої інстанції, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції, ретельно та об'єктивно були перевірені докази обвинувачення стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на підтвердження його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, шляхом допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків та дослідженням доказів.
Судом був наданий ретельний аналіз показанням обвинуваченого, які були надані ним у судовому засіданні у співвідношенні з усіма зібраними доказами по справі.
Так, у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину не визнав та пояснив суду, що потерпілу ОСОБА_9 раніше не знав. По подіям, які відбулися 08.10.2019 року, нічого не пам'ятає, оскільки перебував у стані алкогольного сп'яніння. Також зазначив, що ножа з собою ніколи не носив.
Незважаючи на позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , зазначені показання обвинуваченого суперечать іншим доказам по справі, які ретельно досліджені, перевірені та оцінені судом першої інстанції як окремо, так і у сукупності.
Так потерпіла ОСОБА_9 в суді першої інстанції прямо вказала на обвинуваченого як на ту особу, який восени 2019 року близько 12 години, по вул. Г. Крут в м. Одесі, підійшовши до неї з ножом в руках, який вона сприйняла як реальну загрозу для життя, насильно відібрав її сумку з речами. Однак, перевіривши вміст сумки, обвинувачений викинув речі на землю та пішов з місця події.
При цьому показання потерпілої підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_10 , яка в суді першої інстанції пояснила, що вона знайома із потерпілою ОСОБА_9 , з якою 08.10.2019 року, близько 12 години, разом пили каву, сидячі на лавці по вул. Г. Крут в м. Одесі. В цей час до них підійшов обвинувачений, який тримав в руках ніж та забрав сумку з речами потерпілої. Коли остання побігла за обвинуваченим, той подивившись вміст, викинув сумку на землю та пішов далі, тримаючи в руці ніж.
Свідок ОСОБА_11 суду першої інстанції пояснив, що у жовтні 2019 року, перебуваючи на посаді інспектора УПП в Одеські області, здійснював затримання обвинуваченого ОСОБА_7 , на якого вказала потерпіла як на ту особу, яка вирвала у неї сумку, погрожуючи ножем. При затриманні обвинувачений перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння та викинув ніж на землю, який в подальшому був вилучений слідчо-оперативною групою поліції.
Будь-яких обставин щодо обмови обвинуваченого свідками та потерпілою, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій не встановлено.
Показання потерпілої та свідків об'єктивно підтверджуються сукупністю доказів, належним чином досліджених в судовому засіданні.
Так, з протоколу огляду місця події від 08.10.2019 року вбачається, що за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 було виявлено та вилучено металевий ніж, сумка чорного кольору з особистими речами потерпілої (а.с. 36-43 том 1).
З висновку експертизи №648-Б від 31.10.2019 року вбачається, що представлений на дослідження ніж є різновидом ножів загального господарсько - побутового призначення та до категорії холодної зброї не відноситься (а.с. 46-48 том 1).
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 08.10.2019 року потерпіла ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_7 як особу, яка 08.10.2019 року, погрожуючи ножем, відібрала в неї сумку з особистими речами (а.с. 48-51 том 1).
Доводи апеляційних скарг про те, що у обвинуваченого був відсутній умисел на вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечним для життя чи здоров'я особи, спростовуються зазначеними доказами та наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 296 КК України, суд апеляційної інстанції не приймає.
Диспозицією ч. 2 ст. 187 КК України передбачена кримінальна відповідальність за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).
Диспозицією ч. 1 ст. 296 КК України передбачена кримінальна відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
За загальним визначенням розбій, як злочин проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування насильства.
В разі вчинення розбою посягання відбувається на два об'єкти - власність та життя і здоров'я потерпілої особи.
Однією з характеризуючих ознак розбою є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його проти нападу.
Безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов суспільно корисної діяльності, побуту і відпочинку людей.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 не заперечує факт перебування на місці вчинення злочину. Застосування ножа при вчиненні злочину та заволодіння майном потерпілої підтверджує потерпіла та свідок-очевидець події злочину ОСОБА_10 при проведенні всіх процесуальних дій, а також в поясненнях в судовому засіданні. Крім того, захисник ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду пояснила, що дійсно обвинувачений ОСОБА_7 гуляв по парку біля ринку «Черемушки» із складним ножем.
Зайняту в судовому засіданні позицію обвинуваченого щодо відсутності пам'яті в момент скоєння кримінального правопорушення, судова колегія вважає надуманими та неспроможними, та розцінює їх як версію обвинуваченого на захист з метою уникнення відповідальності за скоєне.
Згідно з протоколом №000600 медичного огляду від 08.10.2019 року на час огляду ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп'яніння (а.с. 52 том 1).
При судовому розгляді, за клопотанням сторони захисту була призначена судово-психіатрична експертиза, згідно висновку якої за №595 від 22.12.2020 року обвинувачений ОСОБА_7 на період часу, що відноситься до скоєння правопорушення, у якому він обвинувачується, на будь-яке хронічне психічне захворювання, недоумство не страждав, у тимчасовому розладі психічної діяльності або іншому хворобливому стані психіки не перебував. Виявляв клінічні ознаки психічних порушень у вигляді: «Психічних та поведінкових розладів у наслідок вживання алкоголю, синдрому залежності», які за ступенем виразності та впливу на його когнітивні, вольові і критичні функції були не настільки виражені та не позбавляли його здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
В період часу, що відноситься до скоєння правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_7 , він перебував у стані простого (непатологічного) алкогольного сп'яніння, в структурі якого не відмічалось якісно порушеної свідомості, будь-яких хвилювань психотичного рівня (марення, галюцинацій), тому він був здатен усвідомлювати свої дії та керувати ними та застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (а.с.12-16 том 2)
Проаналізувавши зібрані у даному кримінальному провадженні докази, приймаючи до уваги роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», що розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні, суд дійшов висновку щодо наявності в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 стосовно того, що згідно висновку експерта № 648-Б від 31.10.2019 року на ножі відсутні відбитки його пальців, апеляційний суд вважає неспроможними з таких підстав.
Висновок експертизи №648-Б від 31.10.2019 року надано за результатами судової експертизи зброї за експертною спеціальністю «Дослідження холодної зброї», основними завданнями дослідження якої було встановлення належності до холодної зброї предмету, який був вилучений під час огляду місця події 08.10.2019 року, та спосіб його виготовлення (а.с. 46-48 том 1).
В свою чергу, питання про наявність на предметах слідів рук невідомої особи вирішується під час дактилоскопічної експертизи.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, зібраними у суворій відповідності з вимогами закону.
В апеляційних скаргах не зазначено, а під час її розгляду апеляційному суду не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів показання потерпілої, свідків та інших досліджених судом доказів.
На підставі наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дослідив докази по справі в зазначеному обсязі, необхідному для встановлення обставин події злочину, дав їм правильну оцінку, як належним, допустимим, достовірним та достатнім, та прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення, з наданням належної правової кваліфікації його діям.
Що стосується доводів апеляційних скарг відносно призначеного ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд призначаючи, покарання, у кожному конкретному випадку зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання, необхідні і достатні для її виправлення та попередження нових злочинів.
Водночас, Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Обставин, що згідно зі ст. 66 КК України пом'якшує покарання судом першої інстанції не встановлено.
Обставина, що обтяжують покарання згідно з положеннями ст. 67 КК України судом першої інстанції встановлено - скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння.
З матеріалів провадження вбачається, що, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував суспільну небезпеку, ступінь тяжкості і характер вчиненого кримінального правопорушення та відсутність матеріальних збитків.
Відповідно до санкції ч. 1 ст. 187 КК України за цей злочин передбачено покарання від трьох до семи років позбавлення волі. Суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 мінімальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 187 КК України, яке, на думку апеляційного суду, цілком відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.
Апеляційним судом встановлено, що досліджені матеріали судового розгляду свідчать про відсутність у поведінці ОСОБА_7 ознак щирого каяття, оскільки в його діях відсутнє дійсне, відверте визнання факту вчинення злочину, щирий жаль з цього приводу та осуд в цій частині своєї поведінки.
Отже, підстав для застосування ст. 69 КК України чи іншого пом'якшення покарання, апеляційний суд не вбачає, а призначене покарання є справедливим, таким, що узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційних скарг захисника і обвинуваченого щодо суворості призначеного покарання та кваліфікації склеєного такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження, у зв'язку з чим не вбачає підстав для зміни оскарженого вироку.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 25.02.2021 у кримінальному провадженні №12019160470003136, внесеному до ЄРДР 08.10.2019, відносно ОСОБА_7 , засудженого за ч. 1 ст. 187 КК України, - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримаються під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3