Справа № 638/11923/21
Провадження № 2-а/638/466/21
16.09.2021 Дзержинський районний суду м. Харкова у складі:
головуючого судді за участю секретаря судового засідання - Поволяєвої О.В., - Ваданян К.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Прикордонної служби України (в/ч 9951) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Прикордонної служби України (в/ч 9951), в якому просить, скасувати постанову заступника начальника ВІПС (тип А) ВПС «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітана Грінченка А.І. № 152304 від 22 липня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Позов мотивовано тим, що 22 липня 2021 року о 23 год. 45 хв. у міждержавному пункті пропуску через державний кордон України «Гоптівка», було виявлено, що ОСОБА_1 22 липня 2021 року, близько 10 год. 00 хв. перетнув державний кордон з тимчасово окупованої території до Російської Федерації через тимчасово непрацюючий пункт пропуску «Новоазовськ».
Зважаючи на зазначене заступником начальника ВІПС (тип А) ВПС «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітаном Грінченком А.І. складено постанову № 152304 від 22 липня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Позивач вважає, що особою, якою винесено постанову, не було з'ясовано всіх фактичних обставин справи, та не було надано доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Зважаючи на зазначене, постанова є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року відкрито провадження у справі.
13 вересня 2021 року відповідачем подано відзив на позов, в якому зазначив наступне.
З відомчих баз даних Державної прикордонної служби України встановлено, що позивач в'їхала на тимчасово окуповану території України через КПВВ «Новоазовськ», а 22 липня 2021 року в'їхала в Україну через пункт пропуску «Гоптівка». Інші відомості про перетин кордону в базі відсутні. З наданих позивачем пояснень вбачається, що він не оспорює факт порушення в'їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію України. Діючим законодавством України визначено порядок в'їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської області, визначено місця перетинання лінії розмежування особами, транспортними засобами та іншим майном. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянами України». Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянами України» перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у ст. 2 цього Закону. Таким чином в Україні функціонує відповідний порядок перетинання державного кордону України на шляхах міжнародного сполучення через спеціально виділену територію місцевості з комплексом технічних засобів і споруд, які забезпечують право осіб на вільне пересування з дотриманням встановлених правил та функціонують на підставі рішень КМ України. На підставі розпорядження КМ України від 18 лютого 2015 року № 106-р закрито 23 пункти пропуску на кордоні з Російською Федерацією, в тому числі й пункт пропуску «Новоазовськ». Зважаючи на зазначене, позивач порушив порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, за що відповідальність передбачена ст. 204-2 КУпАП. Постанову винесено без складання протоколу про адміністративне правопорушення, що свідчить про визнання позивачем вини. Постанова про накладення адміністративного стягнення є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування та закриття провадження у справі відсутні.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача надав до суду заяву, в якій просив судове засідання по справі проводити за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Будь-яких заяв про відкладення розгляду справи не надав.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.
На підставі ч.4 ст. 229 КУС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наданими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлено, що 22 липня 2021 року заступником начальника ВІПС (тип А) ВПС «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітаном Грінченком А.І.було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 152304, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн.
Відповідно до даної постанови 22 липня 2021 року о 23 год. 45 хв. в пункті пропуску через державний кордон «Гоптівка» виявлено порушення 22 липня 2021 року близько 10 год. 00 хв. ОСОБА_1 порядку виїзду з тимчасово окупованої території України в районі пункту пропуску «Новоазовськ» (рух через який припинено) поза визначеними контрольними пунктами в'їзду-виїзду, чим порушив положення п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815, відповідно до якої в'їзд або виїзд до/з ТОТ здійснюється виключно через КПВВ. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, а саме повторне вчинення правопорушення протягом року.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова про адміністративне правопорушення не містить посилань на докази, на підставі яких зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з належних від нього причин.
Сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем, саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року (справа №338/1/17).
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які достовірні і достатні докази наявності в діях ОСОБА_1 того складу адміністративного правопорушення, який вказано в оскаржуваній постанові.
Суд критично сприймає зазначені в оскаржуваній постанові фактичні дані щодо визнання позивачем вчиненого правопорушення, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування зазначеної постанови.
Факт винесення постанови без складання протоколу про адміністративне правопорушення, не свідчить про визнання позивачем вини, з наступних підстав.
Рішенням Конституційного суду України по справі №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи).
Так ст.ст. 33, 245, 256, 268 КпАП України визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас, вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження
Статтею 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Відповідно до КУпАП до цього переліку належать, зокрема, порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (ст.204-2 КпАП України).
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що постанова відносно позивача винесена з процесуальними порушеннями, оскільки останній заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, та йому не забезпечена реалізація права на надання правової допомоги. За таких обставин, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся з істотними порушеннями ст.ст.245, 258, 268 КУпАП, що призвело до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на зазначене вище, суд дійшов висновку, що постанова, яка складена відносно позивача, не містить доказів підтвердження вини останнього у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204-2 КУпАП, а тому є необґрунтованою.
Факт визнання особою вчинення адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень та не звільняє останнього від доведення його правомірності. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17 факт визнання особою вини не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Враховуючи викладене, факт вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення є недоведеним, що в силу принципу презумпції невинуватості трактується на користь позивача.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, істотні порушення з якими складена постанова, а також те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, що викладена в постанові у справі № 337/3389/16-а (2-а/337/154/2016) від 30 травня 2019 року, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного необхідно зазначити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі обставини, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Таким чином, за відсутності достатніх даних про вчинення позивачем правопорушення, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на зазначене, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись вимогами ст.ст. 77, 139, 246, 286 КАС України, ст.ст.7, 247, 251, 280 КУпАП суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Прикордонної служби України (в/ч 9951) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову № 152304 від 22 липня 2021 року, винесену заступником начальника ВІПС (тип А) ВПС «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітаном Грінченком А.І. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП - скасувати.
Стягнути з Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Прикордонної служби України (в/ч 9951), код ЄДРПОУ 14321742, адреса місцезнаходження: 61045, м. Харків, вул. Клочківська, 228 П, за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок).
Із урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України (в редакції, яка набула чинності з 15.12.2017) рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова разом із одночасним надісланням копії апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 16 вересня 2021 року.
Суддя О.В. Поволяєва