Справа № 712/6754/20
Провадження № 2/712/401/21
9 вересня 2021 року Соснівський районний суд м. Черкас у складі:
головуючого судді - Пересунька Я.В.,
при секретарі - Дядюрі І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28 липня 2021 року, після заміни первісного відповідача та залучення другого відповідача, просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира).
Позов огрунтовано тим, що 11 червня 1997 року Соснівським райвиконкомом міста Черкаси було видано свідоцтво на право власності на Квартиру в рівних частках по 1/4 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та позивачці - ОСОБА_7 .
19 червня 2013 року позивачка на підставі нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину за законом набула у власність 1/4 частину Квартири після смерті матері ОСОБА_6 ; а 17 січня 2014 року - на 1/4 частину Квартири після смерті свого діда ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у звязку з чим стала співвласником 3/4 частини Квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , 1912 року народження, після смерті якої було заведено спадкову справу. Із спадкової справи стало відомо, що вона заповідала свою 1/4 частину онуку ОСОБА_8 , який заявою від 28 квітня 2001 року відмовився від спадщини на користь матері ОСОБА_3 .
Водночас заявою від 30 березня 2001 року ОСОБА_9 та ОСОБА_4 заявили про своє право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , 1912 року народження.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 1274, 1275 ЦК України, після відмови ОСОБА_8 від прийняття спадщини за заповітом та відсутність інших спадкоємців за заповітом, право на спадщину в рівних частках отримали ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
За таких обставин кожен з них після оформлення своїх спадкових прав набув би право власності на 1/12 частину Квартири.
У той же час ОСОБА_4 за життя не оформив своїх спадкових прав після смерті ОСОБА_5 , 1912 року народження, а єдиним спадкоємцем його самого є позивачка, яка набула право на неоформлену ним частину Квартири. Так, 29 червня 2021 року державним нотаріусом першої черкаської державної нотаріальної контори позивачці видано свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частину Квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , спадщину після якого прийняли його дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочка ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , 1940 року народження, спадщину після якої прийняла до чка ОСОБА_2 .
Таким чином, особою, яка має право на на прийняття спадщини після ОСОБА_9 , а саме 1/12 частки Квартири, є ОСОБА_2 .
У той же час, із 2000 року і по червень 2020 року позивачка не бачила жодного із спадкоємців ОСОБА_9 , 1912 року народження; остання за 20 років жодного разу не заявляли своїх прав на частку в квартирі, не приїздили у вказану квартиру, не брали жодної участі в її утриманні та обслуговуванні, не здійснювали оплати за житлово-комунальні послуги, тоді як ці послуги оплачував ОСОБА_4 , а після його смерті - власне позивачка. Крім того, позивачка відкрито, безперервно та добросовісно володіє спірною частиною Квартири, а тому має право на визнання права власності на цю частину за набувальною давністю.
Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкас від 3 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
1 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на той час відповідача у справі - Черкаської міської ради, в якому остання проти задоволення позову заперечувала. Відзив обгрунтовано, зокрема, тим що за змістом ст. 344 ЦК України, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, а добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. На думку Черкаської міської ради, давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності.
Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкас від 5 липня 2021 року замінено первісного відповідача Черкаську міську раду на ОСОБА_2 , а також залучено ОСОБА_3 в якості співвідповідача у справі.
Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкас від 25 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи.
У вступному слові в судовому засіданні 9 вересня 2021 року адвокат позивачки - ОСОБА_10 позов підтримав.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, повідомлялись судом про час та місце розгляду справи; про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено, що 11 червня 1997 року виконавчим комітетом Соснівської районної ради народних депутатів у м.Черкаси видано свідоцтво на право власності на житло, згідно з яким Квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 8, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_11 , після чого 19 червня 2013 року ОСОБА_7 державним нотаріусом Другої черкаської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину Квартири (з урахуванням 2/3 частки спадкового майна, від якої відмовились чоловік та батько померлої - ОСОБА_12 та ОСОБА_4 ) (а.с. 9, т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_4 , 1938 року народження, після чого 17 січня 2014 року державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Давискибі А.І. видано свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину Квартири (а.с. 11, т.1).
Таким чином, ОСОБА_7 стала власницею 3/4 частин Квартири.
2 червня 2016 року у зв'язку з реєстрацією шлюбу прізвище позивачки було змінено на " ОСОБА_7 " (а.с. 6, т.1).
Судом також установлено, що ще ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , 1912 року народження.
17 березня 2000 року ОСОБА_9 склала заповіт, згідно з яким належну їй частку Квартири заповідає ОСОБА_8 , а грошові внески в банківських установах - ОСОБА_3 (т.1, а.с. 80, зворот).
Як установлено статтею 549 ЦК УРСР (тут і далі - в редакції, чинній на 31 жовтня 2000 року), який діяв до 1 січня 2004 року, - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Згідно із ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
28 квітня 2001 року ОСОБА_8 склав заяву, адресовану Сьомій криворізькій державній нотаріальній конторі, в якій зазначив, що відмовляється від належної йому частки спадщини, яку залишила після смерті його баба ОСОБА_9 , і не заперечує, щоб свідоцтво про право на спадщину було видане його матері - ОСОБА_3 (а.с. 80, т.1).
Зміст цієї заяви свідчить про те, що ОСОБА_8 відмовився від спадщини за заповітом на користь іншої особи, закликаної до спадкування за заповітом - своєї матері ОСОБА_3 .
28 квітня 2001 року ОСОБА_3 звернулась до Сьомої криворізької державної нотаріальної контори, в якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину на належну їй частку Квартири, а також грошових внесків померлої (а.с. 79, т.1).
Відповідно до ст. 535 ЦК УРСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
30 березня 2001 року непрацедатні за віком діти ОСОБА_5 , 1912 року народження, - ОСОБА_9 , 1935 року народження, та ОСОБА_4 , 1938 року народження, звернулись до нотаріальної контори м. Кривого Рогу із нотаріально посвідченою в м.Києві заявою, в якій зазначили про те, що претендують на видачу їм свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку (т.1, а.с. 78, зворот).
Таким чином, після смерті ОСОБА_5 , 1912 року народження, право на спадкування належної їй 1/4 частини Квартири реалізували та отримали: дочка ОСОБА_3 - у зв'язку з відмовою спадкоємця за заповітом від спадщини на її користь як особи, зазначеної в тексті заповіту (а.с. 158, т.1), а також непрацездатні сини ОСОБА_9 (а.с. 82, т.1) та ОСОБА_4 (а.с. 81, т.1) - як спадкоємці першої черги, які мали право на обов'язкову частку у спадщині.
За таких обставин, ураховуючи положення ст. ст. 535, 549, 560 ЦК УРСР, непрацездатні ОСОБА_9 та ОСОБА_4 прийняли спадщину у виді 1/18 частини Квартири кожен (1/4 частина майна поділити на 3 спадкоємців першої черги та помножити на 2/3), а ОСОБА_3 - 5/36 частин Квартири.
За змістом ст. 560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до ст.13 Закону «Про власність», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Громадянин набував право власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (ч.2 ст.12 цього закону).
Крім того, за положеннями ст.128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передання речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Переданням визнається вручення речей набувачеві.
Таке правове регулювання правовідносин щодо права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_9 ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті матері шляхом подання відповідних заяв до нотаріальної контори, то вони набули право власності на вказані частини нерухомого майна.
При цьому суд ураховує правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 24 травня 2017 року (справа № 640/2034/15).
Доказів щодо державної реєстрації права власності на таке майно в період після 1 січня 2004 року суду встановити не вдалось.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , 1935 року народження (а.с. 124, 180, т.1), після смерті якого відкрилась спадщина, в тому числі й на 1/18 частини Квартири.
На день смерті з ним за однією адресою були зареєстровані його дружина ОСОБА_5 , 1940 року народження, та дочка ОСОБА_2 , 1964 року народження (а.с. 152, т.1), які 23 вересня 2006 року звернулись із заявою про прийняття спадщини до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори (а.с. 179, т.1).
Згідно із ч.1 ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.3 ст.1296 ЦК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
28 вересня 2006 року ОСОБА_5 , 1940 року народження, та ОСОБА_2 , кожній окремо, видано свідоцтво про право на спадщину за законом у виді 1/2 частини грошових вкладів після смерті ОСОБА_9 (т.1, а.с. 188 та зворот а.с. 188).
Отже ОСОБА_5 , 1940 року народження, та ОСОБА_2 прийняли також і спадщину у виді 1/18 частини Квартири, тобто по 1/36 частині кожна.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , 1940 року народження (а.с. 218, т.1), після смерті якої відкрилась спадщина, в тому числі, на 1/36 частину Квартири.
14 липня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері (т.1, зворот а.с. 217).
17 грудня 2009 року Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , 1940 року народження, на 1/2 частину квартири у м.Києві (а.с. 230, т.1).
За таких обставин, ОСОБА_2 прийняла й спадщину й у виді належної її матері 1/36 частини Квартири, але не оформила своїх спадкових прав та не здійснила державної реєстрації права власності на 1/18 частину Квартири.
У постанові КЦС ВС від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16 Верховний Суд указав, що тлумачення положень ст.ст. 1216, 1268, 1296 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» й пов'язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення в спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державної реєстрації права.
Таким чином, 14 липня 2009 року ОСОБА_2 набула право на спадщину у виді 1/18 частини Квартири.
Ураховуючи навність заповіту ОСОБА_4 , 1938 року народження, його онука ОСОБА_1 , має право також на спадщину у виді 1/18 частки Квартири, яку спадкодавець прийняв за життя, але не оформив своїх спадкових прав.
З огляду на викладене, суд не погоджується із видачею позивачці 29 червня 2021 року державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/12 частину Квартири
За розрахунками суду, на даний час співвласниками Квартири є позивачка ОСОБА_1 , якій належить 29/36 частин, а також ОСОБА_3 , якій належить 5/36 частин.
Право на спадкування інших 2/36 частин належить ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з указаним позовом, позивачка посилалась на те, що її дід ОСОБА_9 , а згодом і вона добросовісно, відкрито та безперервно володіли неналежною їм часткою Квартири, що є підставою для набуття позивачкою права власності на таку частку за набувальною давністю.
Із такими висновками суд погодитись не може з наступних підстав.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Як було встановлено судом вище, протягом усього часу позивачка та її дід ОСОБА_4 не могли не знати, що інша частина Квартири має власників - ОСОБА_5 , 1912 року народження, а після її смерті - спадкоємців останньої (коло яких остаточно встановлено при розгляді цієї справи), які своєчасно звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. Суд також ураховує, що всі вищеперераховані особи є родичами між собою.
Водночас судом не здобуто доказів про те, що власник 5/36 частин Квартири ОСОБА_3 та володілець права на спадщину у виді 2/36 частин Квартири ОСОБА_2 відмовились від права власності на належну їм спадщину.
За таких обставин суд вважає, що позивачем не доведено всіх підстав для набуття права власності на частину нерухомого майна за набувальною давністю, визначених статтею 344 ЦК України, а в обраний спосіб захисту порушеного права позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 12-13, 19, 81, 82, 89, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду, шляхом подання через Соснівський районний суд м. Черкаси апеляційної скарги, протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.
Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції, якщо таке рішення не буде скасовано.
Повне найменування сторін:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 ;
відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду складено 16 вересня 2021 року.
Суддя: Я.В. Пересунько