справа №759/21321/20 головуючий у суді І інстанції: Горбенко Н.О.
провадження №22-ц/824/12787/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
Іменем України
14 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сушко Л.П., суддів Гаращенка Д.Р., Сліпченка О.І., розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 07.09.2016 року в розмірі 24378,88 грн. та судовий збір в розмірі 2102,00 грн..
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач звернувся до АТКБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Анкету-заяву б/н від 07.09.2018 року. Відповідачу було відкрито кредитний рахунок відповідно до її бажання, встановлено початковий кредитний ліміт, який згодом було збільшено до 21500 грн. 00 коп.. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитними договорами та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 27.10.2020 р. заборгованість відповідача становить 24378,88 грн., з яких: 20175,12 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4203,76 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову АТКБ «Приватбанк».
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що 07.09.2016 року відповідачем підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Судом не враховано, що заповнення анкети про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг саме 07.09.2016р. надає можливість клієнту банку будь-яким чином користуватись банківськими послугами, для їх отримання та користування повторне заповнення анкети (укладання додаткового договору) не потребується. Належним доказом укладення договору є Анкета-заява та отримана за бажанням на карта, використання якою клієнт визначає самостійно за своєю потребою. Таким чином, на підставі підписаної Анкети-заяви відповідачу було видано кредитну картку, а довідка про видані карти надавалась до позову. На картку 19.04.2017 р. встановлено кредитний ліміт в розмірі 5000 грн., який в подальшому було збільшено до 21500 грн.. Із розрахунку заборгованості та Виписки по картковому рахунку прослідковується, що відповідач користувалася грошима, отримувала через банкомати, розраховувалася в торгівельній мережі. На сплату заборгованості відповідачем частково сплачувались кошти, про що свідчать платежі, відображені в колонці наданого розрахунку. Однак кошти на сплату боргу вносились нерегулярно та не в повному обсязі, що призвело до утворення простроченої заборгованості.
Також зазначає, що суд першої інстанції не мав підстав відмовляти у стягненні заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 175,12 грн., враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що повністю не визнає пред'явлені до неї позивачем позовні вимоги та заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Вказує, що 07.09.2016 року вона звернулась до відповідача з метою отримання дебетової платіжної банківської картки і в той же день їй було відкрито депозитний розрахунковий рахунок НОМЕР_1 , на який вона того ж дня внесла 50,00 грн. та під нього випущено і видано їй на руки дебетову платіжну картку Master Card Debit № НОМЕР_2 . Дебетова картка видасться клієнту лише при наявності, рахунка у банку, на якому зберігаються особисті гроші клієнта. Дебетова картка дозволяє витрачати тільки власні кошти клієнта, на неї неможливо отримати кредит або оформити розстрочку. Ні з якими заявами про отримання кредитів, кредитних карток та кредитних ліній, а також кредитних лімітів 07.09.2016 р. і по сьогоднішній день вона не зверталася до АТ КБ «ПриватБанк», не підписувала ніяких кредитних договорів і не отримувала ніяких кредитних карток. 07.09.2016 р. при відкритті депозитного розрахункового рахунка та отриманні дебетової картки вона підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на яку посилається позивач, стверджуючи, що цей документ є Кредитним договором. Жодних роз'яснень та інформації з приводу того, що при підписанні Анкети-Заяви до її депозитного рахунку і дебетової картки прикріплюється кредит, кредитна лінія та надається кредитна картка, вона не отримувала. З паспортами кредитів, які нібито закріплюються за клієнтом при підписанні Анкети-Заяви також ознайомлена не була. Звертає увагу на те, що надані відповідачем розрахунки заборгованості, банківська виписка не є належними та допустимими доказами існування між нею та позивачем кредитних правовідносин.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, умов, на яких він укладався, в тому числі і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також строку дії договору та особи позичальника. В анкеті-заяві не міститься суттєвих умов кредитного договору (позики тощо). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», на які посилається позивач, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Роздруківка Умов та Правил надання банківських послуг із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Однак, такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Встановлено, що позивачем на підтвердження укладення кредитного договору надана копія Анкети-заяви про приєднання відповідача до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з якою 07.09.2016 року ОСОБА_1 виявила бажання отримувати послуги АТ КБ «ПриватБанк». В Анкеті-заяві зазначені анкетні, паспортні дані відповідача та його ІПН. Анкета-заява містить посилання на те, що вона разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с.16 том 1).
Також подано до суду копії наступних документів: розрахунки заборгованості за договором №б/н від 07.09.2016 року між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 27.10.2020 року заборгованість за кредитом становить 24378,88 грн., з яких: 20175,12 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4203,76 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками(а.с.8-13 том 1). Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який містить чотири види карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRAKT»; «Універсальна GOLD» (а.с.17 том 1) ; Витяг із Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не містить підпису відповідача про ознайомлення з ним та не посвідчений належним чином ( а. с. 18-71 том 1); банківську виписку з банківського рахунку, яка містить відомості про рух грошових коштів, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на - ОСОБА_1 , з номерами кредитних карток зі строком дії двох останніх до 04/22 та 05/22 ( а.с.14-15, 82-91 том 1).
В анкеті-заяві міститься інформація про те, що ОСОБА_1 ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та погодився з ними.
Відповідно до змісту статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
У відповідності до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився, про що розписався у анкеті-заяві. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.
Крім того, згідно з умовами та правилами надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання цього договору є пряма і безумовна згода клієнта відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту встановленого банком (п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг).
Відповідно до п.п. 2.1.1.5.5 умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, за переривання платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банк штраф в розмірі 500 грн. - 5% від суми позову.
Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачка не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором №б/н від 07.09.2016 року, внаслідок чого, станом на 27.10.2020 року заборгованість за кредитом становить 24378,88 грн., з яких: 20175,12 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4203,76 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками (а.с.8-13 том 1).
Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.
ОСОБА_1 не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.
Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів, і наведених норм законодавства, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні всі підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 20 175 грн 12 коп..
Відтак, судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні статті 634 ЦК України.
Щодо стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитними коштами суд апеляційної інстанції доходить наступного.
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
07.09.2016 рокувідповідач підписав анкету-заяву, при цьому підписана заява не містить даних, яку саме кредитну картку він отримав.
Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу з якого можливо було б встановити тарифи кредитної картки.
Також, судом встановлено, що в наданих позивачем розрахунках заборгованості за договором б/н від 07.09.2016 року відсутні дані про те, за якою карткою зроблено розрахунок, а тому не можливо встановити відсоткову ставку за якою повинен був проводитись розрахунок.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірно висновку відмовляючи у позові в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки з наданого позивачем розрахунку не вбачається, яку саме картку видано відповідачу, а тому не можливо вирахувати (тарифи картки) розмір відсоткової ставки за кредитом.
Відтак, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» частково знайшли своє підтвердження у матеріалах цивільної справи.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем АТ КБ «Приватбанк», що призвело до порушення прав останнього.
Суд апеляційної інстанції вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Крім того суд апеляційної інстанції вважає безпідставним фактичне звільнення боржника від сплати тіла кредиту судовим рішенням, з урахування того, що відповідачем не заявлялись позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 634, 1054 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи відповідача про те, що кредитні кошти вона не отримувала, а зверталася до позивача лише за отриманням дебетової платіжної банківської картки, на яку їй було відкрито депозитний розрахунковий рахунок, а не кредитний, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються світлокопіями платіжних карток наданих самою
ж ОСОБА_1 , які містять інформацію про те, що їй було видано картки «Універсальна» з позначкою «Master Card Debit» (а.с. 109 том 1). Крім того в матеріалах справи наявні докази отримання відповідачкою кредитних картк, оформлених на - ОСОБА_1 , з номерами кредитних карток зі строком дії двох останніх до 04/22 та 05/22 ( а.с. 8-13,14-15, 82-91 том 1).
Встановлено, що між кредитною та дебетовою картками дійсно є деякі відмінності, а саме: за дебетовою карткою клієнт може керувати особистими коштами, відсотки за використання яких відсутні,а при необхідності може скористатися і грошима банку, проте як власник кредитної картки може розпоряджатися певною сумою, виданою йому банком, але надалі зобов'язаний повернути кошти. Проте, також банківські картки можуть бути і дебето-кредитними.
Зазначаючи про те, що вона кредитних коштів від позивача не отримувала,
ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів того, що нею використовувалися для власних потреб лише кошти з депозитного рахунку.
Навпаки, з наданих позивачем доказів убачається, що відповідач до певного періоду використовувала власні кошти, а в подальшому почала користуватися кредитним лімітом, виданим їй банком, унаслідок чого зобов'язана їх повернути.
Посилання відповідача на те, що вказані вище документи не є належними доказами, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Мін'юсту від 12.04.12 р. № 578/5, виписка з банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів. Банківська виписка має статус первинного документу.
Будь-яких власних розрахунків, які б спростовували визначену позивачем суму отриманих відповідачем кредитних коштів, та яким би суд апеляційної інстанції міг дати оцінку у сукупності із доказами, наданими позивачем, ОСОБА_1 не надала.
На підставі викладеного, рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по тілу кредиту в розмірі 20175,12 грн. підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позову у вказаній частині з розподілом судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України - стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати, що складають сплачений останнім судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 5 255,00 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 липня 2021 року
в частині відмови у стягненні заборгованості по тілу кредиту та судових витрат скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 20 175 грн 12 коп. заборгованості за тілом кредиту та 5 255 грн 00 коп. судового збору.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено «16» вересня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.П. Сушко
СуддіД.Р. Гаращенко
О.І. Сліпченко