Справа № 640/17099/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Іщук І.О.
16 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року (розглянута за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні), м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615, -
У липні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1178271-3313-2615 від 01.04.2020 р. ГУ ДПС у м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Позивачу, на праві спільної часткової власності належить 31/100 (тридцять одна сота) частки нежитлових приміщень № 115а, № 115, № 116а, № 116, № 117а, № 117, № 118, № 119, № 120, № 120а, № 121, № 121а, № 122, № 122а, літ «А» - Готель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які мають загальну площу 328,0 м2, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 26.12.2016 року Бойком О. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2749. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 199313080000. Позивачу податковим повідомленням-рішенням № 1178271-3313-2615 від 01.04.2020 р. ГУ ДПС у м. Києві визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Земельний податок з фізичних осіб у сумі 6307,10 (шість тисяч триста сім гривень 10 копійок), за податковий період: 2020 рік. Позивач не згоден зі спірним рішенням, вважає, що він не є суб'єктом оподаткування земельним податком, оскільки права на земельну ділянку за ним не оформлені, а відтак і спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1178271-3313-2615 від 01.04.2020 р. Головного управління Державної податкової служби України у місті Києві.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивачу на праві спільної часткової власності належить 31/100 (тридцять одна сота) частки нежитлових приміщень № 115а, № 115, № 116а, № 116, № 117а, № 117, № 118, № 119, № 120, № 120а, № 121, № 121а, № 122, № 122а, літ «А» - Готель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які мають загальну площу 328,0 м2, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 26.12.2016 року Бойком О. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2749. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 199313080000.
Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, з врахуванням норм п. 286.5 ст. 286 ПКУ, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було сформоване та направлене податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 01.04.2020 № 1178271-3313-2615 з визначеною сумою податкового зобов'язання по платі за землю з фізичних осіб у розмірі 6307,10 грн.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); також, у розумінні підпункту 14.1.147 вказаного пункту статті плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
Відповідно до п.п.16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Пунктом 270.1 статті 270 Податкового кодексу України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності .
Згідно п.286.5 статті 286 Податкового кодексу України зазначеної статті нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 ПК України.
Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також пунктом 286.5 статті 286 ПК України передбачено, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Поряд з цим, на обґрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що обов'язок зі сплати земельного податку виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку. Проте, відповідно до даних Державного реєстру земельного кадастру позивач не є власником земельної ділянки, відтак, на думку позивача, останній звільнений від обов'язку сплати земельного податку з фізичних осіб.
Колегія суддів не погоджується з вказаними твердженнями позивача та зазначає наступне.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У частинах першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Крім того, аналіз зазначених норм законів свідчить, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов'язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов'язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Водночас у власника будівлі, споруди (їх частини) обов'язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов'язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї як набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому землекористувач має сплачувати земельний податок за фактичний період використання землі у поточному році.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 7 липня 2015 року у справі № 21-775а17 та Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/8009/16, а також у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 808/5653/14.
Відповідно до ч. 5 cт. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене, колегія суддіва відхиляє доводи позивача, викладені в позовній заяві, про те, що він не є платником земельного податку через відсутність зареєстрованого права власності або права користування земельною ділянкою.
Водночас, надаючи оцінку спірному рішенню контролюючого органу, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п.284.1 ст.284 ПК України).
По місту Києву ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку встановлені рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» від 23.06.2011 року №242/5629.з
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) на праві спільної часткової власності належить 0,31 частина нежитлових приміщень, за адресою АДРЕСА_1 , № 115. № 116А. № 116, № 117А. № 117, № 118. № 119, № 120, № 120А, № 121, № 121 А, № 122. № 122А. оподатковувана площа 101,34 кв. м.
Грошова оцінка в 2020 році за земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.010134 га, становить:
101.34 кв. м. х 1112,07 х 2,5 х 1,18 х 1.249 х 1,433 х 1.06 х 1 % = 6307,10 грн., де:
101.34 кв. м, - оподатковувана площа;
1112,07 - грошова оцінка в грн./кв. м. (рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 « Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва ». Рішення вводиться в дію з 01.07. 2015 (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12 2014 № 565/565);
2.5 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;
1,18 - узагальнюючий локальний коефіцієнт. Дані коефіцієнти використано відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», рішення вводиться в дію з 01.07.2015 року (згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року №565/565) із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 року № 217/217), та з врахуванням вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. №489 із змінами та доповненнями;
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа
Держземагенства від 14.01.2015 року № 6-28-0 22-215/2-15;
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 року № 6-28- 22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01,2017 року № 22-28-0.22- 443/2-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);
1,0 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 22.01.2018 р. № 1735/7/99-99-12- 03-05-17 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель».
У той же час, суд зазначає, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України).
При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 статті 193 ЗК України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до положень статті 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обов'язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
Разом з тим, суб'єктом владних повноважень жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно відповідачем не надано.
До того ж відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов'язання, визначеного в оскаржуваному рішенні, є підставою для визнання його протиправним та скасування.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 826/14191/16 (К/9901/4709/17).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задоволити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2021 року - скасувати.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2019 року №2701346-1305-2615- відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль