Справа № 420/10641/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Городненської сільської ради (68712, с. Городнє, Одеська область, Болградський район, вул. Широка, 39, код ЄДРПОУ 04378184) про визнання протиправними та скасування індивідуально акта органу державної влади щодо розпорядження землями держави (територіальних громад),-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Городненської сільської ради Болградського району Одеської області П'ятої сесії VIII скликання від 25 лютого 2021 року №145-VІІІ «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким було вирішено відмовити позивачу, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Дмитрівка Городненської сільської ради Болградського району Одеської області; зобов'язати Городненську сільську раду Болградського району Одеської області надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Болградський КОАТУУ: 5121483000 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради (що входить до Городненської сільської об'єднаної територіальної громади) Болградського району Одеської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням відповідача № 145-VIII від 25 лютого 2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області. На думку позивача, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою подано відповідачу з дотриманням встановлених ЗК України вимог та долучено до нього усі необхідні документи. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, що не передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України. Не погоджуючись із відмовою відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі клопотання від 14.01.2021 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 29.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/10641/21 за позовом ОСОБА_1 до Городненської сільської ради про визнання протиправними та скасування індивідуально акта органу державної влади щодо розпорядження землями держави (територіальних громад).
21.07.2021 року від відповідача надійшов лист № 330 від 20.07.2021 року, в якому вказано, що Городненська сільська рада відмовила позивачу в розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Городненської сільської ради Болградського району Одеської області, у зв'язку з тим, щоб уникнути невдоволення та соціального вибуху між мешканцями с. Дмитрівка, тому що у багатьох взагалі відсутні земельні ділянки.
12.07.2021 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. У цій заяві представник позивач також зазначив, що після звернення до суду з даним позовом, позивач 25.06.2021 року отримав від Городненської сільської ради Болградського району Одеської області електронні листи, де відповідач вчергове відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Представник позивача вказує, що Городненська сільська рада розглянула позовну заяву ОСОБА_1 на сесії сільської ради і надала чергове незаконне рішення від 24.06.2021 року № 301-VІІІ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У цих діях відповідача позивач вбачає стійке небажання надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без будь-яких на те законних причин.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
14.01.2021 р. позивач звернувся до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою Городненської сільської ради Болградського району Одеської області/
Рішенням Городненської сільської ради Болградського району Одеської області № 145-VІІІ від 25 лютого 2021 року позивачу відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання.
Вищеозначене рішення суб'єкта владних повноважень стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Городненської сільської ради про визнання протиправними та скасування індивідуально акта органу державної влади щодо розпорядження землями держави (територіальних громад).до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Городненської сільської ради про визнання протиправним та скасувати рішення Городненської сільської ради Болградського району Одеської області П'ятої сесії VIII скликання від 25 лютого 2021 року №145-VІІІ «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким було вирішено відмовити позивачу, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Дмитрівка Городненської сільської ради Болградського району Одеської області; зобов'язати Городненську сільську раду Болградського району Одеської області надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Болградський КОАТУУ: 5121483000 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради (що входить до Городненської сільської об'єднаної територіальної громади) Болградського району Одеської області, підлягають до задоволення частково, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч.2 ст.2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально - фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ст.ст. 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України.
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Статтею 12 ЗК України врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.
Відповідно до ч.3 ст. 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Пунктом “б” ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п. “б” ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст. 118 ЗК України).
Згідно ч.2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №813/481/17, від 18.10.2018 р. у справі №527/43/17, від 25.02.2019 р. у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 р. у справі №263/16221/17.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №545/808/17.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Однак, рішенням Городненської сільської ради Болградського району Одеської області № 145-VІІІ від 25 лютого 2021 року у наданні позивачу, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.0 га, знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340, яка розташована на території Городненської сільської ради, Одеської області, для ведення особистого селянського господарства відмовлено без зазначення передбачених законодавством підстав.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Городненської сільської ради Болградського району Одеської області № 145-VІІІ від 25 лютого 2021 року “Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства”, яким позивачу, відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га, яка знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340, яка розташована на території Городненської сільської ради, Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає приписам ст.118 ЗК України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Що стосується позовних вимог, у яких позивач просить зобов'язати Городненську сільську раду Болградського району Одеської області надати дозвіл позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, що виділена на викопіюванні (Місцезнаходження: Район: Болградський КОАТУУ: 5121483000 Зона: 01 Квартал: 003; знаходиться в районі та поміж земельних ділянок з кадастровими номерами: 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради (що входить до Городненської сільської об'єднаної територіальної громади) Болградського району Одеської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про землеустрій”, проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
До матеріалів справи позивачем додано копію листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30 вересня 2019 року № ПІ-462/0-442/0/63-19, у якому повідомлялось, що за інформацією, наданою Відділом у Болградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області земельна ділянка загальною площею 75,22 га. яка межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0527 га земельна ділянка загальною площею 43,11 г а, яка межує з земельними ділянками з кадастровими номером 5121483000:01:002:0554, 5121483000:01:002:1214. 5121483000:01:002:0609. 5121483000:01:002:0596 розташовані на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населених пунктів), відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарною сільськогосподарського виробництва. Дані земельні ділянки знаходяться в колективній власності КСП “Світанок”, згідно державного акту на право колективної власності на землю серія ОД від 15.02.1996 р. Відповідно до статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” Державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги та таку ділянку. Зазначені земельні ділянки сформовано до 2004 року, кадастрові номери не присвоєно, заяв про Державну реєстрацію даних земельних ділянок до Державного кадастрового реєстратора не надходило, у зв'язку з чим відомості в Державному земельному кадастрі відсутні (а.с. 30).
У рішення про відмову №145-VІІІ від 25 лютого 2021 року відповідач не посилався на те, що заявлені позивачем земельні ділянки з кадастровими номерами: з кадастровими номерами 5121483000:01:002:0599, 5121483000:01:003:0535, 5121483000:01:003:0340 не були вільними.
Так само й у відзиві на позовну заяву відповідач не зазначав, що зазначені земельні ділянки не є вільними.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також виходить із того, що в рішенні відповідача не вказано про невідповідність клопотання позивача вимогам ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, яка визначає зміст такого клопотання (у клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки).
Як вже було зазначено, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, Земельний кодекс України встановлює, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Від перевірки цих підстав залежить рішення органу, що уповноважений розпоряджатись земельною ділянкою про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №756/6448/16-а.
Отже, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд вважає, що порушене право позивача на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 січня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради (що входить до Городненської сільської об'єднаної територіальної громади) Болградського району Одеської області, з урахуванням висновків суду, наданих у цьому рішенні.
Суд вважає передчасними позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, з огляду на таке.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у своєму рішенні по справі № 813/2273/18 від 20.08.2019 року.
Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі, суд перебиратиме на себе повноваження суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, адміністративний позов ОСОБА_1 до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області підлягає частковому задоволенню, у тому числі шляхом виходу суду за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
Що стосується посилань позивача на те, що Городненська сільська рада розглянула позовну заяву ОСОБА_1 на сесії сільської ради прийняла рішення від 24.06.2021 року № 301-УІІІ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає, що правомірність рішення від 24.06.2021 року № 301-УІІІ не є предметом позовних вимог та не входить до предмета доказування у цій справі.
Також у прохальній частині позову позивач просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Приписами 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Позивачем до суду не надано доказів того, що відповідач може ухилятися від виконання даного рішення суду. Позивачем не наведено інших причин та не надано доказів на їх підтвердження, у зв'язку з чим суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.
Розподіл судових витрат
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, за звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 908, 00 грн., згідно квитанції від 21 червня 2021 року №54987 .
Таким чином, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат зі сплати судового здійснюється на користь позивача у розмірі 908,00 грн., де 908, 00 грн. - ставка судового збору за звернення до суду із цим позовом.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до чч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Попередньо у пункті третьому позовної заяви позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
До матеріалів разом із позовною заявою до суду надано:
копію Договору про надання професійної правничої допомоги №02/4 від 09.08.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2228 від 26.06.2012 року);
копію Додатку №1 до Договору про надання професійної правової допомоги від 09.08.2020 року у вигляді Акту прийому-передачі юридичних послуг адвокатом клієнту, загальною вартістю 22 000, 00 грн.;
копію опису юридичних послуг адвокатом клієнту;
копію прибуткового касового ордеру (без дати та номеру) на суму 22 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
При цьому, за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач не надав до суду обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а у відзиві на позовну заяву заперечував щодо вимоги стосовно розподілу судових витрат.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 22 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.
Суд враховує, що даний спір не є складним, не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи, а тому в даному випадку відсутні підстави для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з Городненської сільської ради Болградського району Одеської області на користь ОСОБА_1 .
Суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв'язку із чим суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 2 000, 00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.
На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.
При цьому, враховуючи, що суд зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача належить 2 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 908, 00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 2 000, 00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Городненської сільської ради (68712, с. Городнє, Одеська область, Болградський район, вул. Широка, 39, код ЄДРПОУ 04378184) про визнання протиправними та скасування індивідуально акта органу державної влади щодо розпорядження землями держави (територіальних громад), задовольнити частково.
2.Визнати протиправним та скасувати рішення Городненської сільської ради Болградського району Одеської області П'ятої сесії VIII скликання від 25 лютого 2021 року №145-VІІІ «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства», яким було вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Дмитрівка Городненської сільської ради Болградського району Одеської області.
3. Зобов'язати Городненську сільську раду Болградського району Одеської області повторно розглянути клопотання гр. ОСОБА_1 від 14 січня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, комунальної власності (колективної), орієнтовною площею 2,0 га, у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради (що входить до Городненської сільської об'єднаної територіальної громади) Болградського району Одеської області, з урахуванням висновків суду, наданих у цьому рішенні.
4.В іншій частині позову - відмовити.
5. Стягнути з Городненської сільської ради Болградського району Одеської області (вул. Широка, 39, с. Городнє, Болградський район, Одеська область, 68712; код ЄДРПОУ 04378184) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 14.09.2021року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у черговій щорічній, та додатковій відпустках, у період часу з 09.08.2021р. по 31.08.2021р.; 02.09.20021р. - 03.09.2021р., а також на лікарняному - з 06.09.2021р. по 08.09.2021р., включно.
Суддя Харченко Ю.В.