Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2961/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: КРАСНОГРАДСЬКА МІСЬКА РАДА
до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, 2. Фізичної особа - підприємця Томко Андрія Івановича, м. Красноград, 3. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", с. Петрівка
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
прокурор - Клейн Л.В.
представник 1 відповідача - Моргун М.Ю.
представник 2 відповідача - Винник А.В.
представник 3 відповідача - Винник А.В.
третьої особи - не з'явилась
У вересні 2019 року до господарського суду звернувся керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області з позовом, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 18.06.2014 № 1292-СГ;
- визнати недійсним, укладений 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014;
- визнання недійсним, укладений 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томко Андрій Іванович та СТОВ «Мрія», договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018;
- зобов'язати фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 6,1235 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 вартістю - 216493,99 грн. (двісті шістнадцять тисяч чотириста дев'яносто три гривні 99 копійок);
- судовий збір стягнути з відповідачів пропорційно.
Вивчивши доводи прокурора відносно наявності підстав його звернення до суду з позовною заявою, судом було встановлено, що на виконання вимог ст. 53 ГПК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурором при зверненні до суду з позовом було належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду саме прокурора. Ухвалою суду від 17.09.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 27.01.2020 р. о 09:30, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Провадження у справі зупинялося з 10.02.2020 по 17.12.2020 (до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18). Засідання відкладалося з 18.01.2021 по 02.02.2021, з 02.02.2021 по 16.02.2021.
Ухвалою від 16.02.2021 було зупинено провадження у справі № 922/2961/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19, зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 квітня 2021 року по справі № 922/3014/19 касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 26.12.2019 у справі № 922/3014/19 було закрито.
Провадження у справі було поновлено ухвалою від 20.05.2021. Засідання відкладалося по 26.07.2021.
Ухвалою від 26.07.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.08.2021 р. о 11:30. Засідання відкладалося з 09.08.2021 по 17.08.2021. В засіданні оголошувалася перерва з 17.08.2021 по 07.09.2021.
В судовому засіданні 07.09.2021 прокурор підтримував позовні вимоги та просив суд позов задовольнити. Представники відповідачів проти позову прокурора заперечували з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Третя особа свого представника у судове засідання не направила.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, яке є правонаступником відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади») 22.11.2013 видано наказ № ХА/63233 81000:04:000/00000556 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для передачі в оренду земельної ділянки, розташованої за межами с. Червоне Красноградського району Харківської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь-рілля), орієнтовною площею 6,0800 га для ведення фермерського господарства.
18.06.2014 видано наказ № 1292-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду». Пунктом 1 вказаного наказу затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення) за межами с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Пунктом 2 вказаного наказу гр. ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,1235 га ріллі кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 строком на 49 років, для ведення фермерського господарства.
В подальшому на підставі вище прийнятих наказів 07.07.2014 укладено з ОСОБА_1 договір оренди землі, який 24.07.2014 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області, відповідно до умов якого Орендодавець (Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) передав у користування Орендарю ( ОСОБА_1 ) в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 площею 6,1235 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області.
01.07.2015 між ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» було укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 03.07.2015 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.
Зважаючи на те, що передача спірної земельної ділянки відбулася із порушенням норм діючого законодавства, Первомайською місцевою прокуратурою 11.07.2017 подано позовну заяву до Красноградського районного суду Харківської області в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» про визнаний незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.
07.12.2017 під час слухання справи в суді ОСОБА_1 здійснено реєстрацію фізичної - особи підприємця Томко А.І. 11.12.2017 між ОСОБА_1 та Відповідачем 3 укладена угода про дострокове розірвання договору суборенди землі, яку 11.12.2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області. В подальшому 01.06.2018 між ФОП Томко А.І. та СТОВ «Мрія» укладено договір суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6323381000:04:000:0094 площею 6,1235 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018 зареєстровано державним реєстратором Красноградської районної державної адміністрації Харківської області.
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 20.11.2018 у справі № 626/1056/17 провадження закрито та повідомлено, що розгляд вказаної справи має проводитися господарським судом Харківської області за правилами виключної підсудності.
На думку прокуратури, вказані дії Томка А.І. свідчать про грубе порушення та ігнорування останнім норм діючого земельного законодавства.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор вказував, що згідно із статтями 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебивають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
Прокурор стверджував, що при подачі до Головного управління Держземагенства у Харківській області Томко А.І. клопотання, останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в клопотанні, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.
На виконання вимог ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» до заяви ОСОБА_1 долучено графічні матеріали земельної ділянки, довідка форми № 6-зем, копії паспорту, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982 та обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспективи діяльності фермерського господарства. Разом з цим встановлено, ОСОБА_1 до заяви не додано відомостей, щодо наявної у нього відповідної аграрної освіти або досвіду роботи у сільському господарстві, що в свою чергу є також порушенням положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві» від 12.08.2015 № 584. ОСОБА_1 додано до заяви копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошенка, про те, останньому присвоєно кваліфікацію «техніка-електрика» за спеціальністю «електрифікація». Проте, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікатор професій» (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, кваліфікація «техніка-електрика» відноситься до розділу «технічні фахівці в галузі прикладних наук та техніки» та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо). Таким чином, освіта ОСОБА_1 у галузі «електрифікації» немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою Відповідача-1 при розгляді заяв та документів ОСОБА_1 .
Відповідачем-1 під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 без урахування відповідності її розміру трудовим та виробничим ресурсам безпідставно використало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілей, визначених Законом України «Про фермерське господарство», не перевірено можливість самостійно ним та працею найманих працівників вести фермерську діяльність, чи мав (має) він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, чи мав ОСОБА_1 потенційних контрагентів, ресурси яких він може на договірних засадах залучити для ведення фермерського господарства, а також загалом, чи зможе потенційний орендар проводити діяльність на наданій земельній ділянці.
Окрім того, прокурор вказував, що ОСОБА_1 при зверненні з Заявою про надання в оренду земельної ділянки не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо). Відсутність зареєстрованої за громадянином ОСОБА_1 власної сільськогосподарської техніки для обробітку землі підтверджується листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 11.04.2017 № 3.1/2751, що свідчить про те, що на момент отримання земель, останній не мав техніки для її обробітку. Відповідно до інформації від 14.08.2019 року техніка відсутні і на теперішній час. ОСОБА_1 в обґрунтуваннях не зазначено дані щодо членів сім'ї, з числа яких останній начебто планував в подальшому створити фермерське господарство, а також не підтверджено наявність ресурсів для залучення найманих працівників чи оренду сільськогосподарської техніки.
Розмір земельної ділянки має відповідати трудовим та виробничим ресурсам, які має особа, що отримує землю для подальшого створення фермерського господарства. Разом з тим, за ОСОБА_1 не зареєстровано жодної сільськогосподарської техніки, а зареєстроване ним юридична особа та ФОП на підставі орендованих земельних ділянок через два року після їх отримання і лише після пред'явлення 11.07.2017 позову у порядку цивільного судочинства. При цьому у створеній юридичній особі, крім самого засновника, не працює жодна особа. За твердженням прокуратури, ОСОБА_1 явно не в змозі самостійно обробити 41,9452 га землі серед якої і 6,1235 га на території Красноградського району. Наведене свідчить про відсутність у відповідача власних виробничих трудових ресурсів для обробітку земельних ділянок для ведення фермерського господарства.
Враховуючи викладене, прокурор наголошував, що ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, визначеним частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, отримав 2 земельні ділянки на території Красноградського району Харківської області, у тому числі 6,1235 га на території Кирилівської сільської ради Красноградського району, без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, яке було утворене лише під час судового розгляду Красноградським районним судом, штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства та не маючи наміру самостійно господарювати на цих ділянках, а отримав їх в інтересах СТОВ «Мрія».
Заперечуючи проти вимог прокуратури СТОВ «Мрія» вказувало, що першим відповідачем, керуючись Земельним кодексом України, Положенням про Головне управління, затвердженим наказом Держземагентства України від 05.06.2013 року № 242, Головним управлінням Держземагенства у Харківській області, було розглянуто подану ОСОБА_1 заяву та надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, відповідно до наказу від 22.11.2013 за № ХА/6323381000:04:000/00000556. Розроблений проект землеустрою відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій» було погоджено Відділом Держземагентства у Красноградському районі Харківської області у порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України. Наказом Держгеокадастру від 18.06.2014 за № 1292-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду», затверджено проект землеустрою та передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094. Відповідач стверджував, що відповідна землевпорядна документація була подана на затвердження та отримано відповідні накази з дотриманням визначеної законодавством процедури. Також, першим відповідачем було висловлено заперечення щодо наявності підстав для поновлення строку позовної давності.
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у відзиві на позовну заяву проти позову також заперечувало і вказувало, що земельну ділянку передано в користування ОСОБА_1 на підставі затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що відповідало вимогам статті 123 Земельного кодексу України. Відповідач пояснював, що в додатках до заяви ОСОБА_1 до Головного управління від 18.11.2013 р. міститься обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в якому серед іншого зазначено, що всі роботи по вирощуванню овочів, догляд за ними та збирання врожаю, а також реалізація на ринку, будуть проводитись власними силами, залучаючи до цього членів сім'ї. Також в обґрунтуванні розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства зазначено, що в майбутньому, коли будуть задіяні більші площі, може виникнути потреба залучення тимчасових робітників (термін 3-5 днів). При цьому відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки для обробітку значних площ земельних ділянок не позбавляє можливості їх використання на інших передбачених законом підставах. При цьому доказів нецільового використання вказаної у позові земельної ділянки або несплати орендної плати за її використання прокурором до позову не надано. Окрім цього, ані Земельним кодексом України, ані Законом України «Про фермерське господарство» вимог стосовно подання доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку земель разом із заявою про надання земельної ділянки не передбачено.
Відповідач наголошував, що наказ Головного управління № 1292-СГ від 18.06.2014 р. прийнятий у відповідності до вимог діючого на той час земельного законодавства, а саме відповідно до унормувань Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство» у межах наданої компетенції та у спосіб, встановлений законом, тому підстав для визнання його недійсним немає. Головним управлінням у межах наданої йому компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства за згодою сторін та відповідно до наказу № 1292-СГ від 18.06.2014 р. укладено договір оренди від 07.07.2014 р. року земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 6,1235 га, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094, розташованої на території Красноградського району за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради, а тому відповідач просив суд у задоволенні позовної заяви Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області № 39/3-1837-19 від 10.09.2019 р. відмовити в повному обсязі.
Фізична особа - підприємець Томко Андрій Іванович свої заперечення проти вимог прокурора обґрунтовував наступним:
- жодним нормативно правовим актом не затверджено зразок заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а отже дана заява складається заявником в довільній формі;
- набуття можливості стати членом фермерського господарства членами сім'ї та родичами ОСОБА_1 , є правом (на підставі поданих заяв), а не обов'язком;
- постанова КМУ України № 584 була прийнята 12.08.2015 року, таким чином на момент подання ОСОБА_1 заяви та видачі Головним управлінням Держземагенства України в Харківській області оспорюваного наказу, чітко закріпленого на законодавчому рівні переліку документів не було;
- посилання прокурора на Національний класифікатор України «Класифікатор професій» (ДК 003 2010), не є належним обґрунтуванням позовних вимог, з огляду на те, що диплом отриманий ОСОБА_1 у 1982 році, а класифікатор затверджений лише у 2010 році;
- законодавець не встановлює вимоги щодо отримання конкретної кваліфікації заявником в аграрному навчальному закладі;
- Закон України «Про фермерське господарство* взагалі не містить такої вимоги для надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як наявність сільськогосподарської техніки, так як фермерське господарство може використовувати у своїй господарській діяльності орендовану техніку;
- з 2014 року вмазана земельна ділянка використовується за призначенням, а саме сіються відповідні зернові та інші сільськогосподарські культури, збирається врожай, сплачуються податки будь-яких доказів щодо використання землі не за призначенням чи і порушеннями технологічних процесів не надано;
- фермерське господарство було створено відповідачем ОСОБА_2 після отримання земельної ділянки, як то передбачено статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство», про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 07.12.2017.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
За змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою без проведення земельних торгів.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор послався на незаконність наказу ГУ Держгеокадастру про передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарства, оскільки, зокрема, при цьому було порушено порядок розгляду заяви та надання земельних ділянок державної власності в оренду; також прокурором в обґрунтування позовних вимог наведено обставини, за якими відповідач для ведення фермерського господарства за спрощеною процедурою (без проведення торгів) отримав в оренду декілька земельних ділянок загальною площею 41,9452, що є порушенням положень Закону України Про фермерське господарство та Земельного кодексу України (у відповідній редакції), а в подальшому як фізична особа передав їх у суборенду фермерському господарству.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (стаття 22 Земельного кодексу України).
Статтею 31 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).
Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).
Отже, при вирішенні вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального по відношенню до статті 123 Земельного кодексу України.
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, Головне управління Держземагенства у Харківській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.
Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону № 973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону).
Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.01.2020 року у справі № 922/1974/19).
У пунктах 5.17, 5.18 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що зі змісту положень статті 12 Закону України Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 цього Закону можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов'язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18, від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18).
Однак на момент видання Головним управлінням Держземагенства у Харківській області спірного наказу та укладання договору оренди, ОСОБА_1 був особою, яка має намір в подальшому створити фермерське господарство. Спірна земельна ділянка надана в оренду другому відповідачу як громадянину на підставі договору оренди, а тому ототожнення цієї фізичної особи та Фермерського господарства в спірних правовідносинах є неправильним. Такий самий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 року у справі № 320/5724/17.
З огляду на викладене, суд вважає, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 із порушенням вимог статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство, що є підставою для визнання оспорюваного наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області незаконним та його скасування.
Спірний договір оренди від 07.07.2014 укладено на виконання наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1292-СГ від 18.06.2014, який судом визнається незаконним та скасовується. Тобто, договір оренди укладений неправомірно.
Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (правова позиція викладена у постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 (провадження № 61-43854св18).
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до частини 2 статті 5 Господарського кодексу України конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема і забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, на що направлені, в тому числі, і положення вищевказаних статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, саме ОСОБА_1 , отримавши в оренду за позаконкурсною процедурою земельну ділянку та створивши, відповідно, фермерське господарство на її основі, не здійснював підприємницької діяльності, передав у суборенду фермерському господарству дану земельну ділянку, що, відповідно до вищевказаних правових висновків, веде в тому числі і до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного пільгового порядку одержання іншими приватним суб'єктом в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Оскільки договір оренди землі від 07.07.2014, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 без дотримання чинних на момент його укладення норм права та на виконання незаконного наказу, фактично спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Водночас, якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, пункти 69, 70).
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання спірного договору оренди землі недійсним не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 09 червня 2021 року по справі 922/1141/20.
Суд зазначає, що оскільки суд визнає недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1292-СГ від 18.06.2014 та встановлює факт нікчемності правочину договору оренди, то і договір суборенди також є нікчемним, що відповідає загальному правилу - неправомірні дії не породжують правомірні наслідки.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права суборенди на земельну ділянку, то вказані вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 18.06.2014 року № 1292-СГ, визнання недійсним договору оренди та суборенди.
Враховуючи, що суд визнав незаконним і скасував наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області, встановив факт нікчемності договору оренди та договору суборенди, то похідні вимоги від вказаних вимог з огляду на встановленні обставини підлягають задоволенню.
Щодо вимоги прокурора зобов'язати фізичну особу-підприємця Томка Андрія Івановича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) прийняти земельну ділянку загальною площею 6,1235 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:04:000:0094 вартістю - 216493,99 грн, суд враховує, що у зв'язку із змінами земельного законодавства, на підставі ст. 15-1, 117,122 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15.10.2020 року № 449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформи у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» ГУ Держгеокадастру у Харківській області здійснило передачу з державної у комунальну власність земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Красноградської територіальної громади.
Згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 30.12.2020 року серед інших у комунальну власність Красноградської територіальної громади передано і земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:04:000:0094 яка є предметом позову у даній справі.
Таким чином, вказана земельна ділянка на час вирішення спору знаходиться у комунальній власності, а тому не підлягає поверненню державі в особі ГУ Держгеокадастру, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Оскільки судом встановлено, що позовні вимоги прокурора є частково обґрунтованими і охоронюваний законом інтерес дійсно порушено, суд розглядає заявлене по справі клопотання про застосування строків позовної давності до заявлених вимог та вирішує питання щодо поважності причин їх пропуску.
Досліджуючи питання поважності причин пропуску позовної давності та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними, суд враховує, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про порушення її прав.
Під час розгляду справи прокурором неодноразово наголошувалося, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо у червні 2017 року, після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі земельної ділянки державної власності у користування, на підтвердженні чого прокурором надано лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17. Прокурор у цій справі звернувся до суду за захистом інтересів держави як самостійний позивач, а уповноважений державою орган у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру є тією особою, яка допустила порушення законодавства, та є відповідачем у справі.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Так строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, висновками у яких прокурором обґрунтувало наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Як було встановлено судом, відповідачами по справі було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Предметом позову по даній справі є вимоги прокуратури, які спрямовані до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, Фізичної особа - підприємця Томко Андрія Івановича, м. Красноград, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія", с. Петрівка про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору, зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані наказ ГУ Держземагентства, договори оренди та суборенди земельної ділянки не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для скасування наказу, визнання цих договорів недійсними та скасування їх державної реєстрації, а також зобов'язання повернути земельну ділянку.
Відповідно до п.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. В той же час, законодавець не визначає вичерпного переліку поважних причин на підставі яких пропущений строк позовної давності може бути продовжений.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином, якщо судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропуску позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
Зазначену позицію викладено Верховним Судом в постанові від 02.08.2018 р. по справі № 904/43/16.
При обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема посилався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, зокрема Томком А.І., йому стало відомо в червні 2017 після отримання відповідної інформації та документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого прокурор посилався на лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17. Також прокурором наголошено, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, постанова від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, постанова від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Матеріалами справи підтверджується той факт, що про порушення прав держави Головне управління Держгеокадастру у Харківській області знало на момент підписання спірних наказів та укладення оскаржуваних договорів. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і в той же час являється відповідачем у даній справі, і саме тому прокурор звернувся з цим позовом самостійно у якості позивача після отримання у червні 2017 року від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області копій наказів, документів, що стали підставою для їх прийняття та договорів оренди земельних ділянок.
Таким чином, прокуратурою інформацію щодо порушення вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки отримано у червні 2017 року після надходження листа та відповідних матеріалів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, після чого, прокурор звернувся з позовною заявою до Красноградського районного суду Харківської області, провадження за якою було закрито ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 20.11.2018.
В той же час, доказів наявності фактичної можливості та обов'язку прокурора дізнатися про відповідні порушення до отримання зазначеної інформації відповідачами не було надано, а твердження про розміщення таких наказів на офіційному сайті Головного управління не були підтверджені під час розгляду справи.
З урахуванням вищевикладеного та доводів щодо обґрунтованості звернення прокурором з даним позовом до суду як самостійним позивачем, а також враховуючи характер допущених відповідачами порушень, за якими уповноважений орган діяв спільно з приватними особами на шкоду інтересам держави, суд визнає поважними причини звернення прокуратури з пропуском строків позовної давності, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо надання у користування спірною земельною ділянкою виявлено прокуратурою лише у червні 2017 року.
Враховуючи часткову обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог та визнання поважними причин пропуску строку позовної давності в такій частині, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 18.06.2014 № 1292-СГ, скасування державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014 договору оренди землі, скасування державної реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018 договору суборенди земельної ділянки.
З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» від 18.06.2014 № 1292-СГ.
Скасувати державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6459644 від 24.07.2014 договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладеного 07.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 .
Скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 27162573 від 17.07.2018 договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,1235 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, укладеного 01.06.2018 між фізичною особою - підприємцем Томко Андрій Іванович та СТОВ «Мрія».
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (61145, Харківська обл., місто Харків, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ КОСМІЧНА, будинок 21, 8-9 ПОВЕРХ, ідентифікаційний код особи 39792822) на користь ПРОКУРАТУРИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (61001, Харківська обл., місто Харків, Основ'янський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2881,05 грн судового збору.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича ( АДРЕСА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_1 ) на користь ПРОКУРАТУРИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (61001, Харківська обл., місто Харків, Основ'янський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 1921,00 грн судового збору.
Стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МРІЯ " (63340, Харківська обл., Красноградський район, село Петрівка, ідентифікаційний код особи 30378024) на користь ПРОКУРАТУРИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (61001, Харківська обл., місто Харків, Основ'янський район, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код особи 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 960,50 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "16" вересня 2021 р.
Суддя Л.С. Лаврова