03 серпня 2021 року Справа № 160/7409/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги і рішення про опис майна у податкову заставу, -
Позивач 05.05.2021 року засобами поштового зв'язку звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- встановити відсутність повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області нарахувати йому плату за землю за користування земельною ділянкою комунальної вартості площею 1,5737 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 1211000000:0006, яким це повноваження йому нормою п.286.5 ст.286 ПК України не надано;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 25.06.2020 року №119356-5640-0482, №119357-5640-0482, прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №26314-13/484 форми «Ф» від 09.11.2020 року, прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області;
- визнати протиправним та скасувати рішення №26314-13/484 від 08.11.2020 року, про опис майна у податкову заставу, що перебуває у його власності, прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно винесено спірні податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 25.06.2020 року №119356-5640-0482, №119357-5640-0482, а в подальшому рішення про опис майна у податкову заставу №26314-13/484 від 08.11.2020 року та податкову вимогу №26314-13/484 від 09.11.2020 року. Відповідач не маючи доказів, що ОСОБА_1 має в особистому користуванні земельну ділянку по АДРЕСА_1 розі та доказів того, що він особисто підписав акт і договір, безпідставно нарахував йому суми податкових зобов'язань за платежем податку орендної плати з фізичних осіб. Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у спосіб, який порядком обчислення плати за землю не передбачений, податкова вимога складена без урахування всіх обставин, що має значення для її складання, рішення про опис майна у податкову заставу прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття. У зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу мають бути визнані судом протиправними та скасовані.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 02.08.2021 року клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про заміну відповідача по даній справі - задоволено. Замінено відповідача у справі №160/7409/21 - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області в порядку процесуального правонаступництва на належного відповідача - відокремлений територіальний підрозділ на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми «Ф», якими відповідно до п.286.5 ст.286 ПК України, позивачу нараховано податкові зобов'язання з платежів за податком орендна плата з фізичних осіб: №119356-5640-0482 від 25.06.2020 року за 2019 рік у сумі 98 055,03 грн. та №119357-5640-0482 від 25.06.2020 року за 2020 рік у сумі 165 694,85 грн.
Позивач не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 25.06.2020 року №119356-5640-0482 та №119357-5640-0482 звернувся в порядку адміністративного оскарження зі скаргою до ДПС України про визнання протиправними та їх скасування.
Своїм рішенням №4277/В/99-00-06-02-04-09 від 30.09.2020 року ДПС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 25.06.2020 року №119356-5640-0482, №119357-5640-0482, а скаргу позивача без задоволення.
В подальшому, 08.11.2020 року відповідачем прийнято рішення №26314-13/484 про опис майна у податкову заставу, яким здійснено опис майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 .
На підставі вказаних податкових повідомлень-рішень від 25.06.2020 року №119356-5640-0482 та №119357-5640-0482 відповідач також склав податкову вимогу №26314-13/484 форми «Ф» від 09.11.2020 року, відповідно до якої станом на 08.11.2020 року сума податкового боргу позивача за платежем - орендна плата з фізичних осіб, код платежу 18010900, становить - 165 694,85 грн.
Щодо заявленого клопотання відповідача про залишення даної позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Так, до суду відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву, а було подано клопотання про залишення даного позову без розгляду, в якому зазначено, що ОСОБА_2 звертався до ДПС України з адміністративною скаргою від 29.07.2020 р. (вх.№В/1436/ДЗН від 04.08.2020 р.) на прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкові повідомлення-рішення від 25.06.2020 р. №119356-5640-0482 та №119357-5640-0482. Рішенням про результати розгляду скарги №4277/В/99-00-06-02-04-09 від 30.09.2020 р. ДПС України залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 25.06.2020 р. №119356-5640-0482, №119357-5640-0482, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Так, рішення про результати розгляду скарги ДПС України №4277/8/99-00-06-02-04-09 від 30.09.2020 р. надіслано на податкову адресу позивача та вручено останньому 25.11.2020 р., що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0405347245771 з офіційного вебсайту Укрпошти. З урахуванням положень пункту 56.19 статті 56 ПК України та актуальної судової практики, останнім терміном для судового оскарження вищезазначених податкових повідомлень-рішень є 25.12.2020 року. Разом з тим, згідно з інформацією з офіційного веб-порталу Судова влада України, позов ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2020 №119356-5640-0482, №119357-5640-0482 подано до суду 11.05.2021 року, тобто, більше як через місяць після отримання рішення про результати розгляду скарги №4277/В/99-00-06-02-04-09 від 30.09.2020 р.
В силу частин 1, 2, 3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч.5 ст.270 КАС України днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.
Однак, постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 p., № 23, ст.896, № 30, ст.1061), від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 p., № 43, ст.1394, № 52, ст.1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 p., № 63, ст.2029) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) установлено на території України карантин.
В свою чергу, постановою КМУ від 09.12.2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зі змінами та доповненнями продовжено на території України дію карантину з 19.12.2020 до 31.08.2021.
Крім того, встановлені процесуальним законом строки не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справах № 607/1402/16-а (постанова від 29.11.2019 р.) та № 344/10095/16-а (постанова від 21.05.2020 р.).
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
Також суд враховує й той факт, що позивач ще 30.12.2020 року звертався до суду з аналогічним позовом, який був йому повернутий, згідно з ухвалою суду від 16.03.2021 року, та роз'яснено, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не порушений строк звернення до суду з даним позовом, з викладених вище обставин.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпунктом 14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Землекористувачі це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з ст.270 ПК України, об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Щодо наявності у податкового органу компетенції по нарахуванню орендної плати за землю, слід зазначити, що законодавством відокремлено механізм справляння орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності, повноту та своєчасність справляння якої покладено на органи фіскальної служби.
Так, відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 191.1.1 п.191.1 ст.191 ПК України визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Відповідно до статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема:
- отримувати безоплатно від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, у тому числі від органів, які забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, документи і матеріали (пп.20.1.3. п.20.1 ст.20 ПК України);
- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (пп.20.1.4. п.20.1 ст.20 ПК України);
- визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків (пп.20.1.18 п.20.1 ст.20 ПК України);
- отримувати безоплатно від органів, що забезпечують ведення відповідних державних реєстрів (кадастрів), інформацію, необхідну для здійснення повноважень контролюючих органів щодо забезпечення погашення податкового боргу платника податків. У випадках, передбачених законом, податковий керуючий має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, які містяться в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Строк надання інформаційних довідок цими органами на письмові запити контролюючих органів не може перевищувати п'яти робочих днів з дня отримання таких запитів (пп.20.1.24. п.20.1 ст.20 ПК України);
- проводити у визначеному законодавством порядку перевірку показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та із своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, виконанням законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп.20.1.43 п.20.1 ст.20 ПК України).
Відповідно до п.286.1 та 286.5 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджений наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 р. №1204. Пунктами 1 та 2 Розділу ІІ Порядку передбачено, що контролюючий орган визначає суму нарахування (зменшення) грошових, податкових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, що передбачені Кодексом або іншим законодавством, і складає податкове повідомлення-рішення у випадках, якщо:
1) платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявність показників, які підлягають декларуванню відповідно до вимог Кодексу, та наявність діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;
2) дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування та/або завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, що заявлені у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;
3) згідно із законодавством з питань державної митної справи, податковим та іншим законодавством відповідальним за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;
4) дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, таким податковим агентом;
5) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях;
6) в інших випадках, коли надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення передбачено законом.
У випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами - «Ф» - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1).
Відповідно до п.5 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.
Під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Позивач не є суб'єктом владних повноважень, а отже, не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред'явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
Таким чином, суд вважає, що спори, визначені п.5 ч.1 ст.5 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб'єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб'єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень.
Враховуючи наведені норми, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивачу в частині встановлення відсутності повноважень Головного управління ДПС у Дніпропетровській області нарахувати йому плату за землю за користування земельною ділянкою комунальної вартості площею 1,5737 га по вул.Галахівська, 1/1В у м.Кривому Розі з кадастровим номером 1211000000:0006, яким це повноваження йому нормою п.286.5 ст.286 ПК України не надано.
Так, пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Відповідно до п.288.5 ст.288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
В силу ст.21 Закону України “Про плату за землю”, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. В свою чергу, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в розумінні приписів Податкового кодексу України є податком, адміністрування якого здійснюється податковими органами.
Виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, по факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Вказана правова позиція також відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 07.08.2018 року по справі 826/20301/13-а, від 25.02.2019 року по справі №805/4039/16-а, що враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_1 (орендарі) 14.03.2019 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,5737 га, з кадастровим номером 1211000000:02:159:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівлі, яка перебуває у спільній власності орендарів. Відповідно до п.6 договір укладено на 5 років. Згідно з п.5 договору нормативна грошова оцінка (далі - НГО) становить 36 8221 075,72 грн. Пунктом 7 договору визначена річна сума орендної плати у розмірі 331 389,68 грн., яка складає 0,9% від НГО та вноситься згідно з часткою власності в будівлі (по % у кожного орендаря).
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця 18.11.2005 року, перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Криворізькому Південному управлінні, Криворізькій Південній ДПІ, (Центрально-міський район м.Кривий Ріг) та є платником податку на додану вартість.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності позивача є: 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання (основний); 23.20 Виробництво вогнетривких виробів; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.64 Виробництво сухих будівельних сумішей; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 93.13 Діяльність фітнес-центрів; 96.04 Діяльність із забезпечення фізичного комфорту; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.
Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.
Стаття 24 ЦК України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).
Поряд з цим, стаття 50 ЦК України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
Відтак, підприємницьку діяльність можна представити як сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.
Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.
При цьому жоден нормативно-правовий акт, зокрема ні Господарський, ні Податковий кодекси України, не містить чітких кількісних критеріїв для визначення систематичності діяльності.
У статті 4 ПК України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін.
Одночасно, відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі, коли має місце подібна колізія (норма або декілька норм Податкового кодексу України чи іншого нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне трактування), рішення приймається саме на користь платника податків.
До того ж, вказаний принцип знайшов своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини у таких справах як «Сєрков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Й ці рішення підлягають застосуванню судами як джерела права.
У процесі розгляду згаданих справ Судом було визначено, що національне законодавство не є чітким та узгодженим, не відповідає вимозі "якості" закону і не забезпечує адекватність захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Відтак Суд засвідчив факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Пункт 63.5 ст.63 ПК України передбачає, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну дальність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Відповідно до п.65.1 ст.65 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Статтею 162 ПК України визначено, що платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України); фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела в Україні (пп.162.1.2 п.162.1 ст.162 ПК України); податковий агент (пп.162.1.3 162 ПК України).
Пунктом 291.3 ст.291 ПК України визначено, що юридична особа чи фізична особа - може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в визначеному цією главою.
Отже, виходячи з викладеного в ПК України «юридична особа», «фізична особа - громадянин», «фізична особа - підприємець» та «самозайняті особи» охоплюються спільним «платник податків». Кожен з цих статусів має особливості обліку та оподаткування.
Враховуючи викладене суд доходить до висновку, що в спірних податкових повідомленнях-рішеннях форми «Ф» від 25.06.2020 року №119356-5640-0482, та №119357-5640-0482, податковій вимозі №26314-13/484 форми «Ф» від 09.11.2020 року та рішенні №26314-13/484 від 08.11.2020 року про опис майна у податкову заставу вказано боржником саме фізичну особу - ОСОБА_1 .
Натомість відповідач в своєму рішенні про результати розгляду скарги позивача, посилається на договір оренди, укладений між Криворізькою міською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарі) 14.03.2019 року з приводу оренди земельної ділянки площею 1,5737 га, з кадастровим номером 1211000000:02:159:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , по фактичному розміщенню будівлі, яка перебуває у спільній власності орендарів.
Таким чином, вказаний договір був укладений саме з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , а спірні податкові повідомлення-рішення, оскаржувана податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу були прийняті за виникнення податкового боргу зі сплати орендної плати з фізичних осіб - фізичної особи ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд вважає за можливе визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 25.06.2020 року №119356-5640-0482, №119357-5640-0482, податкову вимогу №26314-13/484 форми «Ф» від 09.11.2020 року та рішення №26314-13/484 від 08.11.2020 року про опис майна у податкову заставу, оскільки під час їх прийняття відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе позов задовольнити частково з викладених вище підстав.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 1 978,13 грн. (2 637,50 грн. : 4 х 3).
У зв'язку із знаходженням судді - Кучми К.С. у щорічній відпустці з 22.06.2021 року по 30.07.2021 року (включно), текст рішення складений 03.08.2021 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.06.2020 року №119356-5640-0482 та №119357-5640-0482, прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу №26314-13/484 форми «Ф» від 09.11.2020 року, прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Визнати протиправним та скасувати рішення №26314-13/484 від 08.11.2020 року про опис майна у податкову заставу, що перебуває у власності ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 1 978,13 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма