Справа № 182/6104/20
Провадження № 2/0182/202/2021
Іменем УКРАЇНИ
06.09.2021 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимоги посилається на те, що 04 березня 2011 року між ним та відповідачкою був укладений кредитний договір б/н. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, Банк керувався п.п.2.1.1.2.3.,2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.
Одночасно пунктом 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п.1.1.3.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до п.1.1.2.3, до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п.2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення ст.ст.526, 527, 530, 1054 ЦК України та умов Договору, відповідач зобов'язання за вказаним Договором належним чином не виконала. Станом на 21 вересня 2020 року заборгованість відповідача за Договором склала 10 505 грн. 61 коп., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 6 794 грн. 50 коп. та в тому числі в заборгованість за поточним тілом кредиту - 20 грн. 00 коп.; заборгованість за тілом кредиту - 6 774 грн. 50 коп. заборгованість за нарахованими відсотками - 0 грн. 00 коп.; заборгованість за простроченими відсотками - 0 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України - 0 грн. 00 коп., нарахована пеня - 3 711 грн. 11 коп.; нарахована комісія - 0 грн. 00 коп. Тому, на підставі викладеного, просять стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 10 505 грн. 61 коп. та понесені ними судові витрати.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2020 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.61-62).
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідачка своїм правом на подання відзиву не скористалася. Конверт, який був направлений за адресою останнього відомого її місця проживання, повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.65). Крім того, відповідачка повідомлялася про розгляд справи судом на офіційному сайті «Судової влади» (а.с.63).
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України, та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суддя, дослідивши матеріали справи, оглянувши докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Між сторонами виникли правовідносини щодо належного виконання умов укладеного кредитного договору.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04 березня 2011 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, Банк керувався п.п.2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт (а.с.14-37).
До Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 04 березня 2011 року, банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.13).
Предметом позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 04 березня 2011 року у розмірі 10 505 грн. 61 коп., яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту - 6 794 грн. 50 коп. та в тому числі в заборгованість за поточним тілом кредиту - 20 грн. 00 коп.; заборгованість за тілом кредиту - 6 774 грн. 50 коп. заборгованість за нарахованими відсотками - 0 грн. 00 коп.; заборгованість за простроченими відсотками - 0 грн. 00 коп.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України - 0 грн. 00 коп., нарахована пеня - 3 711 грн. 11 коп.; нарахована комісія - 0 грн. 00 коп.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку, АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі, залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму, відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У Заяві позичальника від 04 березня 2011 року відсутні умови договору про встановлення плати за користування кредитними коштами (відсотків) та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки, нараховані у порядку статті 625 ЦК України, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 86,40 % річних, та неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату кредиту.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, то слід зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що, на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України, він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак, не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах. Натомість, наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, урегульовані частиною другою статті 625 цього Кодексу, згідно яких на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору, на його вимогу, суму боргу, з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Такі проценти підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту), відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення, - підлягають стягненню річні проценти, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний сплатити неустойку та суми, передбачені статтею 625 ЦК України.
Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 127цс14 висловив правовий висновок про те, що строк дії картки є кінцевим терміном кредитування.
Отже, АТ КБ «Приватбанк» має право на стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит, відповідно до ст.625 ЦК України, з моменту пред'явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом або ж після закінчення строку кредитування, тобто строку дії кредитної картки.
Як вбачаться з довідок, між сторонами було укладено договір без номеру, за яким відповідачці були надані кредитні картки з терміном дії 01/15, 01/18, 03/22 (а.с.10). Тому, в даному випадку, нарахування відсотків, на підставі статті 625 ЦК України, до 01 березня 2022 року можливе виключно у разі пред'явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, чого, в даному випадку, встановлено не було.
Посилання ж АТ КБ «Приватбанк» на пункт 2.1.1.2.12., в редакції Умов та Правил надання банківських послуг, що почала діяти з 01.03.2019 року, в якому зазначено, що, в разі порушення клієнтом зобов'язань з погашення заборгованості, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань, він зобов'язаний сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які, у відповідності до ст.625 ЦК України, встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна» та в розмірі 84 % для картки «Універсальна голд», судом не беруться до уваги, з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині стягнення відсотків та неустойки, у тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 березня 2011 року, послався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 04 березня 2011 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «Приватбанк», що не має правового значення для вирішення даного спору.
Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати відсотків, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, щонайбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та порядок нарахування прострочених відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останньому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір прострочених відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення виконання зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі, з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та, виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені - 3711 грн. 11 коп..
Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в цілому, оскільки суд враховує те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в розмірі 6 794 грн. 50 коп. у добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті.
В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості позичальника (а.с.4-9) та виписка за рахунком (а.с.45-52), надані до суду, з яких вбачаються операції за карткою, зокрема, зняття готівкових коштів, придбання товарів, поповнення карткового рахунку.
За приписами п.п.3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації, підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст.41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч.1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік, відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України, відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів, при потребі, повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що надані АТ КБ «Приватбанк» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач, відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки за картковим рахунком, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «Приватбанк» за договором б/н від 04 березня 2011 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, у розмірі 6794 грн. 50 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, у сумі 3 711 грн. 11 коп. (6 794 грн. 50 коп. х 100 % : 10 505 грн. 61 коп. = 0,64 % - задоволено позов). Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 102 грн. 00 коп. (2 102 грн. 00 коп. х 0,64 % : 100 = 1 345 грн. 28 коп.).
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитом, згідно з Договором без номеру від 04 березня 2011 року в розмірі 6 794 грн. 50 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір у розмірі 1 345 грн. 28 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал