вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" серпня 2021 р. Справа№ 911/1777/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Козир Т.П.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 19.08.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі"
на рішення Господарського суду Київської області від 24.05.2021 (повний текст складено та підписано 11.06.2021)
у справі №911/1777/20 (суддя Янюк О.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс"
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електричні мережі"
про стягнення грошових коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (з урахуванням ухвали суду від 07.09.2020 - Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі"; далі - відповідач, ПАТ "Київобленерго", ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 632438,48 грн, втрат від інфляції у розмірі 122139,56 грн, 3% річних у розмірі 51020,60 грн, відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 264781,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача правових підстав для отримання (користування) грошовими коштами у розмірі 632438,48 грн, які були перераховані позивачем на рахунок ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", посилаючись на те, що договір №000220072265 від 19.07.2016 на виконання якого здійснювалось таке перерахування, так і не був укладений між позивачем та відповідачем.
У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позовної заяви відмовити, посилаючись на те, що між ТОВ "Вєнтуріс" та ним укладено договір №220072265 від 09.07.2016, який не був визнаний недійсним у судовому порядку, що підтверджується відповідними судовими рішеннями від 03.09.2019 у справі №911/1010/19, від 25.06.2020 у справі №911/219/20, від 03.11.2020 у справі №911/134/20, від 20.02.2020 у справі 911/2442/19; позивачем здійснювалось споживання електричної енергії у період червня - грудня 2017 року; описка у цифрах (договір від 09.07.2016, а в системі електронної бази даних САП ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 19.07.2016) не є підставою для визнання коштів такими, що набуті без належної правової підстави, так як споживання електричної енергії та обов'язок її оплати випливає з умов укладеного договору та вимог ПКЕЕ.
У відповіді на відзив позивач зазначав про те, що відповідач, на офіційну вимогу позивача надати примірник або копію договору №000220072265 від 19.07.2016, надав примірник договору №220072265 від 09.07.2016, в якому не вірно зазначено назви сторін та відбиток печатки не відповідає назві відповідача у 2016 році; факт відсутності укладеного договору №000220072265 від 19.07.2016 встановлений рішенням суду від 15.06.2020 у справі №911/134/20; додані до відзиву проекти первинної документації містять назву юридичної особи - ТОВ "Вентуріс", а не ТОВ "Вєнтуріс", а тому жоден ЕЦП ТОВ "Вєнтуріс" не може бути дійсний до документів ТОВ "Вентуріс"; долучені документи до відзиву не є автентичними до файлів, які наявні на сайті https://www.ur.koe.vsei.ua/, а підписи ЕЦП не верифіковані, проте, відповідачем змінені надписи на "підпис вірний".
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.05.2021 у справі №911/1777/20 позовні вимоги задоволено частково. Cтягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс" 632438,58грн безпідставно збережених коштів, 8917,06грн 3% річних, 11438,89 грн інфляційних втрат, 9791,92 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати від відповідача повернення грошових коштів у порядку ст. 1212 ЦК України, враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин, недоведеність факту постачання саме ПрАТ "Київобленерго" (ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") до ТОВ "Вєнтуріс" електричної енергії. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат та періодів їх нарахування, суд встановив, що позивачем не вірно визначено дату прострочення відповідачем грошового зобов'язання. Так, за перерахунком суду розмір сум 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню становить 8917,06 грн та 11438,89 грн відповідно. Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків у розмірі 264781,87 грн, з огляду на недоведеність існування між сторонами договірних відносин, та відповідно неузгодженість розміру відсотків, а також з огляду на відсутність правових підстав для застосування положень частини першої статті 1048 ЦК України, на яку посилається позивач, оскільки правовідносини сторін у даній справі не є правовідносинами позики.
Не погоджуючись із вказаними рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські регіональні електромережі" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує, що позивачем не доведено той факт, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття та збереження грошових коштів відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України, адже, кошти були отриманні в рамках наявних договірних відносин між позивачем та відповідачем на підставі договору на постачання електричної енергії. В свою чергу, описка в цифрах (договір від 09.07.2016, а в системі електронної бази даних САП ПрАТ «Київобленерго» 19.07.2016) не є підставою для визнання коштів, такими, що набуті без належної правової підстави, так як споживання електричної енергії та обов'язок її оплати (в тому числі шляхом внесення авансових платежів) випливає з умов укладеного договору на постачання електричної енергії та вимог ПКЕЕ.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" на рішення Господарського суду Київської області від 24.05.2021 у справі №911/1777/20; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.
У наданих суду апеляційної інстанції поясненнях від 16.08.2021 відповідач звертає увагу на правову позицію щодо застосування положень ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, викладену в постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 19.08.2021 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику», що діяв на момент виникнення у сторін правовідносин, передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Відповідно до ч. 6. ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальник, що здійснює постачання електричної енергії на закріпленій території, не має права відмовити замовнику (споживачу), електроустановки якого розташовані на такій території, в укладенні договору про постачання електричної енергії (договору про користування електричною енергією) за умови, що нова електроустановка замовника приєднана або потужність для діючої електроустановки споживача збільшена в установленому законодавством порядку.
Відповідно до абз. 2 п. 5.1. Правил користування електричної енергії, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.1996 №28 (далі - ПКЕЕ), що були чинними на момент виникнення у сторін договірних відносин, споживання електричної енергії без договору не допускається.
Абзацем 3 п. 5.1. ПКЕЕ передбачено, що між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.07.2016 між Приватним акціонерним товариством "Київобленерго", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс", як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії №220072265 (далі - Договір), у відповідності до п.1.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 380 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) ним електричної енергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.
19.07.2021 ТОВ "Вєнтуріс" звернувся до ПАТ "А.Е.С. Київобленерго" із заявою №4, в якій просив укласти із ним договір на постачання електричної енергії за місцезнаходженням: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Проліски, вул. Промислова, 3 (ТП №3238).
В даній заяві позивач зазначив лічильник, яким буде фіксуватися кількість спожитої електроенергії - №87982341 та покази якого в подальшому необхідно враховувати відповідачу при визначенні обсягу спожитої позивачем електричної енергії.
На виконання умов договору про постачання електричної енергії №220072265, починаючи з 2016 року, в тому числі і у спірний період протягом 2017-2018 років, відповідачем здійснювалось постачання електричної енергії позивачу, що підтверджується наявними в матеріалами справи копіями актів прийняття-передавання електричної енергії, підписаними сторонами, звітів ТОВ "Вєнтуріс" про покази лічильника, рахунків-фактур, виставлених відповідачем.
В свою чергу, позивачем у період з 21.06.2017 по 21.12.2017 систематично здійснювалось перерахування коштів відповідачу авансовими платежами, що кореспондується з домовленостями сторін, визначеними в додатку №4 до Договору, та вимогами пункту 6.6. Правил користування електричною енергією, а саме: платіжними дорученнями №16 від 23.06.2017 на суму 64 900,00грн; №19 від 30.06.2017 на суму 3 369,96грн; №26 від 21.07.2017 на суму 4 104,34грн; №27 від 21.07.2017 на суму 65 611,08грн; №38 від 22.08.2017 на суму 50 000,00грн; №43 від 31.08.2017 на суму 4 127,32грн; №55 від 14.09.2017 на суму 22 000,00грн; №56 від 21.09.2017 на суму 53 000,00грн; №57 від 25.09.2017 на суму 4 296,50грн; №63 від 03.10.2017 на суму 400,00грн; №65 від 19.10.2017 на суму 120,00грн; №66 від 19.10.2017 на суму 53 000,00грн; №67 від 19.10.2017 на суму 35 587,00грн; №69 від 30.10.2017 на суму 3 446,90грн; №70 від 30.10.2017 на суму 1 631,87грн; №71 від 30.10.2017 на суму 2 000,00грн; №72 від 31.10.2017 на суму 1 116,00грн; №76 від 20.11.2017 на суму 100,00грн; №77 від 20.11.2017 на суму 3 859,88грн; №79 від 20.11.2017 на суму 53 000,00грн; №80 від 20.11.2017 на суму 50 000,00грн; №90 від 28.11.2017 на суму 2 900,00грн; №91 від 28.11.2017 на суму 5 000,00грн; №93 від 05.12.2017 на суму 1 400,00грн; №97 від 05.12.2017 на суму 8 000,00грн; №96 від 05.12.2017 на суму 22 000,00грн; №99 від 07.12.2017 на суму 10 000,00грн; №102 від 11.12.2017 на суму 7 900,00грн; №104 від 21.12.2017 на суму 100,00грн; №105 від 21.12.2017 на суму 3 467,73грн; №106 від 21.12.2017 на суму 50 000,00грн; №107 від 21.12.2017 на суму 46 000,00грн; на загальну суму на суму 632 438,58грн.
Предметом позову у даній справі є вимога ТОВ "Вєнтуріс" про стягнення з ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" 632438,48 грн, які отриманні останнім, як зазначає позивач, без достатньої правової підстави. Також позивач просив стягнути з відповідача втрати від інфляції у розмірі 122139,56 грн, 3% річних у розмірі 51020,60 грн, відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 264781,87 грн.
Так, відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегульовано главою 83 ЦК України.
У свою чергу, за змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/1873/19, від 13.04.2021 у справі №922/1352/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, приписи ст. 1212 ЦК України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Проаналізувавши зазначене, суд дійшов висновку, що стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 ст. 1212 ЦК України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/16334/19).
Правові, економічні та організаційні засади діяльності ринку електричної енергії України та відносини, що виникають у процесі його функціонування врегульовано Законом України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" (у редакції чинній станом на 19.06.2016).
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, суб'єкти ринку електричної енергії здійснюють свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів: про постачання електричної енергії.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 ч. 2 цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
У ст. 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як встановлено вище, 09.07.2016 між Приватним акціонерним товариством "Київобленерго", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс", як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії №220072265, на виконання якого відповідачем поставлялась електрична енергія, яка споживалась позивачем, що підтверджується звітами про показники лічильника, які з березня 2017 року позивач щомісячно подавав відповідачу через електронний кабінет юридичного споживача за підписом (електронним цифровим підписом керівника ТОВ «Вєнтуріс») Маринченка В.О.; актами прийняття-передавання електричної енергії, рахунками-фактури, які формувалися позивачем особисто в електронному кабінеті юридичного споживача на сайті відповідача; всі вказані документи підписані (накладено електронний цифровий підпис) уповноваженим представником відповідача, а також підписані електронним цифровим підписом керівника позивача ТОВ «Вєнтуріс» Маринченка В.О., які останній підписував до липня 2017 року. При цьому, в додатках до рахунків-фактур зазначено номер лічильника 87982341, який відповідає номеру лічильника, зазначеного позивачем у заяві про укладення договору від 19.07.2016); розрахунки за електроенергію, що відображені в додатках до рахунків-фактур, здійснювалися саме згідно тих показів лічильника, які надавалися позивачем у щомісячних звітах про покази лічильника; авансові платежі, що здійснювалися позивачем у відповідності до пп. 2.1. п. 2 додатку №4 до Договору, яким передбачено спосіб оплати у формі авансових платежів; також, така форма оплати повністю відповідає п. 6.6. ПКЕЕ, якою передбачалося, що переплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
Також колегія суддів звертає увагу на призначення платежу, яке зазначено позивачем в платіжних дорученнях при сплаті коштів на рахунок відповідача у спірний період, а саме: «аванс за активну електроенергію згідно договору №000220072265 від 19.07.2016.». Тобто номер договору про постання електроенергії відповідає номеру особового рахунку позивача у білінгових системах відповідача.
Також існування договірних відносин підтверджується податковими накладними, складеними позивачем, та квитанціями до них, що підтверджують отримання податкових накладних податковими органами; довідкою, сформованою з електронної бази даних САП (SAP) відповідача, якою підтверджується зняття відповідачем показів приладу обліку позивача в жовтні 2017 року, червні 2018 року, березні та червні 2019 року, а також оборотна відомість по ТОВ «Вєнтуріс» за 2017-2018 роки з електронної бази даних САП відповідача, з якої вбачається споживання позивачем електричної енергії та надходження коштів від споживача; проведення відповідачем заміни приладу обліку позивача, перевірки приладу обліку та передача на збереження пломби, що підтверджується актом від 19.03.2019 №000303 заміни приладів обліку електроенергії, актом від 25.06.2019 №000701 відомчої перевірки приладів обліку електроенергії, актом від 25.06.2019 №005309-СОЕ про збереження пломб (додаток до акту від 25.06.2019 №000701); листуванням сторін в 2019 - 2020 роках щодо укладення договору споживача про надання послуг за період розподілу електричної енергії, на підставі вже укладеного договору про постачання електричної енергії від 09.07.2016 (договір з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання і був укладений між сторонами у 2020 році на підставі п. 4 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії»).
Приписами статті 204 Цивільного кодексу України визначена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
В даному випадку презумпція договору №220072265 не спростована жодними належними та допустимими доказами, також відсутнє рішення щодо визнання даного договору недійсним, яке набрало законної сили.
Водночас рішеннями судів, що набрали законної сили у справах №911/1010/19, №911/2442/19, №911/134/20 та №911/219/20 між тими ж сторонами підтверджується факт укладення Договору між позивачем та відповідачем та вчинення ними дій, спрямованих на виконання його умов.
Наявність описок в документах жодним чином не спростовує факту укладання та існування між сторонами Договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на його виконання.
З огляду на викладене, враховуючи те, що грошові кошти в розмірі 632438,48 грн отримані в рамках наявних договірних відносин між сторонами на підставі договору про постачання електричної енергії №220072265, враховуючи те, що позивачем не доведено, той факт, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття та збереження грошових коштів відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 632438,48 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції у розмірі 122139,56 грн, 3% річних у розмірі 51020,60 грн, відсотків у розмірі 264781,87 грн також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 632438,48 грн.
Також колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на положення частини першої статті 1048 ЦК України, при визначенні розміру заявлених до стягнення відсотків, оскільки правовідносини сторін у даній справі не є правовідносинами позики.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 24.05.2021 у справі №911/1777/20 - скасуванню в частині задоволених позовних вимог, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 632438,58 грн безпідставно збережених коштів, 8917,06 грн 3% річних, 11438,89 грн інфляційних втрат. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін із здійсненням перерозподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 240, 267 - 271, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електромережі" задовольнити.
Рішення Господарського суду Київської області від 24.05.2021 у справі №911/1777/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 632438,58 грн (шістсот тридцять дві тисячі чотириста тридцять вісім грн 58 коп.) безпідставно збережених коштів, 8917,06 грн (вісім тисяч дев'ятсот сімнадцять грн 06 коп.) 3% річних, 11438,89 грн (одинадцять тисяч чотириста тридцять вісім грн 89 коп.) інфляційних втрат.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.
Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєнтуріс" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські регіональні електричні мережі" 14687,88 грн (чотирнадцять тисяч шістсот вісімдесят сім гривень 88 копійки) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити суду першої інстанції видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Матеріали справи №911/1777/20 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 13.09.2021 після виходу з відпустки головуючого судді Коробенка Г.П., суддів Кравчука Г.А., Козир Т.П.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Т.П. Козир
Г.А. Кравчук