Справа № 210/2665/17
Провадження № 2/210/316/21
іменем України
"02" вересня 2021 р.
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Чайкіної О.В., за участі секретаря судового засідання Перог Р.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
сторони та їх представники: не з'явились
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, стягнення збитків, про відшкодування витрат на правову допомогу, про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та об'єднаний зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, стягнення збитків, про відшкодування витрат на правову допомогу, про стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року скасовано у частині вирішення вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, справу передано у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 11.10.2006 року між Позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якого отримала кредит у розмірі 15000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 13 червня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 52299,74 грн., з яких: тіло кредиту - 22969,26 грн., заборгованість за відсотками нарахованими за користування кредитом - 12833,86 грн., нарахована пеня - 13529,97 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2466,65 грн.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 52299,74 грн. на кредитним договором від 11.10.2006 року; судові втирати у розмірі 1600 грн.
Аргументи учасників справи
Представник позивача під час судового розгляду підтримав позов, в подальшому подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, неодноразово подавала клопотання про перенесення розгляду справи.
Суд не вбачає підстав для подальшого відкладення судового розгляду, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідач свою позицію щодо заявлених позовних вимог висловила, зокрема остання заперечувала проти позову.
У своєму зустрічному позові ОСОБА_1 зазначає, що станом на 14 квітня 2016 року вона використала кредитний ліміт у 15 000,00 грн, тобто відповідач не спростовує як укладення кредитного договору так і встановлення банком кредитного ліміту у розмірі 15 000,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
11 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (т. 1 а.с. 12).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т. 1 а.с. 14-28).
З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором №б/н від 11.10.2006 встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 , станом на 13.06.2017 року, становить 52299,74 грн., з яких: тіло кредиту - 22969,26 грн., заборгованість за відсотками нарахованими за користування кредитом - 12833,86 грн., нарахована пеня - 13529,97 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2466,65 грн. (т. 1 а.с. 9-11).
Також у матеріалах справи міститься виписка з усіх рахунків відповідача, у тому числі рахунку - основна карта № НОМЕР_1 за період із 01 жовтня 2006 року по 17 серпня 2017 року, із якої вбачається активне користування кредитними коштами, зняття готівки в банкоматах, поповнення рахунку в терміналах самообслуговування та через касу у відділенні банку, переказ коштів між своїми рахунками, перевірка балансу на рахунку, сплата за послуги та товари через термінали.
Мотивувальна частина
Позиція суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі).
У Заяві позичальника від 11.10.2006 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальниця), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.10.2006 року, послався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору (а.с. 13).
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
Разом з тим, суд вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 11.10.2006 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.
Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 11.10.2006 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 26.06.2017 року, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останній для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафів.
Разом з тим, ОСОБА_1 фактично отримала кредитні кошти та використовувала їх, що підтверджується матеріалами справи, тому суд дійшов висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, користувалась кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 11.10.2006 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальницею кредитних коштів, які не повернуто, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Між тим, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості.
Скасовуючи судові рішення в частині первісного позову, суд касаційної інстанції вказав що з метою повного та всебічного розгляду справи, судам необхідно було встановити:
- на підставі якого договору ПАТ КБ «ПриватБанк» заявляв вимоги щодо стягнення заборгованості, договору 2006 року, укладеного шляхом підписання заяви-анкети (том 1, а. с. 12), чи укладеного 21 квітня 2016 року договору про миттєву розстрочку (том 1, а. с. 229), чи на підставі обох договорів.
- судам належало встановити, чи виникли договірні відносини між банком та відповідачем внаслідок звернення ОСОБА_1 до магазину «ARSI», 21 квітня 2016 року, якщо так, то якого змісту виникли правовідносини, у якому розмірі виникла заборгованість, чи передбачено умовами договору нарахування відсотків, пені, штрафних санкцій та чи погашалась указана заборгованість відповідачем.
- суду належало встановити у рахунок заборгованості за яким договором здійснювалось списання коштів, та відповідно, чи існує заборгованість за відповідним договором.
З метою повного та всебічного розгляду справи, врахування підстав скасування попереднього рішення у справі судом касаційної інстанції, судом при новому розгляді справи при прийнятті справи до провадження запропонувано сторонам надати пояснення (з посиланням на докази та їх надання) щодо наступних обставин:
- на підставі якого договору ПАТ КБ «ПриватБанк» заявляв вимоги щодо стягнення заборгованості, договору 2006 року, укладеного шляхом підписання заяви-анкети (том 1, а. с. 12), чи укладеного 21 квітня 2016 року договору про миттєву розстрочку (том 1, а. с. 229), чи на підставі обох договорів;
- чи виникли договірні відносини між банком та відповідачем внаслідок звернення ОСОБА_1 до магазину «ARSI», 21 квітня 2016 року, якщо так, то якого змісту виникли правовідносини, у якому розмірі виникла заборгованість, чи передбачено умовами договору нарахування відсотків, пені, штрафних санкцій та чи погашалась указана заборгованість;
- у рахунок заборгованості за яким договором здійснювалось списання коштів, та відповідно, чи існує заборгованість за відповідним договором.
Як вбачається з відповіді АТ КБ "ПриватБанк", позовні вимоги банку щодо стягнення заборгованості грунтуються на підставі договору 2006 року, укладеного шляхом підписання заяви-анкети (том 1, а. с. 12), а так само і укладеного 21 квітня 2016 року кредитного договору - оплата частинами (сума 13250,00грн.) (том 1, а. с. 229-231). Розрахунок боргу надано банком за двома договорами. Договірне списання також відбувалось за двома договорами (Т. 7, а.с. 197).
Таким чином, банк звертаючись до суду із позовом, здійснив розрахунок заборгованості як на підставі договору 2006 року, укладеного шляхом підписання заяви-анкети (том 1, а. с. 12), так і на підставі наданого кредиту внаслідок звернення ОСОБА_1 до магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_1 , магащин електроніки), 21 квітня 2016 року (як стверджує позивач на умовах оплати частинами).
Суд приходить до висновку, що оскільки банком надані кошти відповідачу у зв"язку зі зверненням 21 квітня 2016 року для оплати товару частинами, та банк фактично надав необхідні кошти для оплати товару, то між сторонами у справі виникли договірні відносини внаслідок звернення ОСОБА_1 до магазину «ARSI», 21 квітня 2016 року. При цьому, матеріалами справи підтверджено сплата банком коштів у розмірі 13250,00грн., та відповідно підтверджено зобов"язання з погашення заборгованості та 13250,00грн. За умовами договору кількість платежів - 24, щомісячний платіж 936,34грн., останній платіж 21.08.2018р., щомісячна комісія 384,25грн. (т.1 , а.с 229-231).
Інших умов на виконання договірного зобов"язаннявід 21 квітня 2016 року (миттевої розстрочки, оплати частинами) не встановлено.
Також встановлено, що списання коштів здійснувалось у рахунок заборгованості за обома договорами.
Що стосується розміру заборгованості, суд зазначає наступне.
З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором №б/н від 11.10.2006 встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 , станом на 13.06.2017 року, становить 52299,74 грн., з яких: тіло кредиту - 22969,26 грн., заборгованість за відсотками нарахованими за користування кредитом - 12833,86 грн., нарахована пеня - 13529,97 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 2466,65 грн. (т. 1 а.с. 9-11).
З наданого розрахунку заборгованості, на виконання ухвали суду про прийняття справи до провадження вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 , станом на 13.06.2017 року, становить 38 244,53 грн. (т. 7 а.с. 207-234)
Перерахунком заборгованості встановлено, що Відповідачем ОСОБА_1 :
- сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості за весь період користування коштами з 08.11.2006 року по 13.06.2017 року становить 95 139,35 грн. (т. 1, а.с. 5-15, Т. 7, а.с 207-224).
За таких обставин, суд дійшов висновку, враховуючи суму коштів, які ОСОБА_1 отримала та повернула, а також розмір заборгованості по тілу кредиту, суд вважає, що у позичальника перед банком відсутня заборгованість за тілом кредиту, оскільки право на стягнення відсотків та штрафних санкцій не підтвердженні Позивачем належними та допустимими доказами, а тому такі не підлягають до стягнення.
Щодо судових витрат
Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 263-265, 279, 280, 281, 282, 289, 354 ЦПК України, ст.ст. 258, 509, 525, 526, 546, 551, 625, 627, 629, 1054 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського б. 1Д, (ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 );
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ).
Суддя: О. В. Чайкіна