Справа № 214/7722/20
Провадження № 2/210/957/21
іменем України
"30" серпня 2021 р.
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Чайкіної О.В., за участі секретаря судового засідання Перог Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
сторони та їх представники: не з'явились
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , який було передано за підсудністю на підставі ухвали від 05 лютого 2021 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в якому зазначає, що 18.12.2012 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, що зазначений у довідці про зміни умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову. Відповідач отримав кредитну карту. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2000,00 грн..
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги про погашення заборгованості не реагувала, унаслідок чого станом на 07 вересня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 17790,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2014,11 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 723,84 грн., нарахована пеня - 15052,95 грн.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка утворилась та станом на 07.09.2020 року складає 17790,90 грн. та судові витрати у розмірі 2102,00 грн.
Аргументи учасників справи
Представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачем подано заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову заперечувала, подала клопотання про застосування строку позовної давності в якому зазначила, що в матеріалах справи є довідка про видачу їй картки, термін дії якої закінчився у вересні 2016 року, проте кредит повністю не було погашено, тобто позивач дізнався про порушення своїх прав у вересні 2016 року, але звернувся до суду лише 29.09.2020 року - через майже чотири роки.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
18 грудня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 18).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/ (а.с. 19-46).
З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором №б/н від 18.12.2012 встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 , станом на 07 вересня 2020 року, становить 17790,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2014,11 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 723,84 грн., нарахована пеня - 15052,95 грн.
Також, з наданого Банком розрахунку заборгованості видно, що при нарахуванні суми боргу за відсотками використовувалась процентна ставка 3,5 % (місячна), що дорівнює 42% річних (3,5х12=42), а також процента ставка за невиконання зобов'язань щодо повернення кредиту застосована - 7% (на місяць), що дорівнює 84% річних (7х12=84).
Окрім того, з розрахунку заборгованості встановлено, що позичальник активно користувався наданими Банком кредитними коштами, а також активно здійснював погашення боргу, вносячи різні суми.
З довідки про видачу ОСОБА_1 на підставі кредитного договору №б/н кредитних карток встановлено, що 04.02.2014 Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано картку № НОМЕР_1 , термін дії до вересня 2016 року, інформації про інші картки позивачем не надано (а.с. 17).
З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 договір без номера вбачається, що спочатку на картку № НОМЕР_1 Відповідачу було встановлено кредитний ліміт 300,00 грн., який з 20.02.2014 року збільшено, а саме до 2000,00 грн., а з 19.08.2018 року зменшився до 0,00 грн. (а.с. 16).
З розрахунку заборгованості наданого позивачем та виписки за договором № б/н станом на 09.09.2020 року вбачається, що Відповідач по картці здійснював операції, як зняття готівки так і поповнення рахунку (а.с. 6-15).
Мотивувальна частина
Позиція суду та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі).
У Заяві позичальника від 18 грудня 2012 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальниця), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.12.2012 року, послався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору (а.с. 19).
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.
Разом з тим, суд вважає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг, саме у вказаній редакції, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» є неналежним доказом, оскільки не містить жодної інформації щодо предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо типу кредитної картки, наданої позичальнику у межах підписаної ним Заяви від 18.12.2012 року, а містить лише виклад умов використання всіх кредитних карт, які випускаються та обслуговуються АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що не має правового значення для вирішення даного спору.
Надані ж позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Так, витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент виникнення правовідносин сторін взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 18.12.2012 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 11.11.2020 року, тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача ОСОБА_2 або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано останній для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що відсутності підстав вважати, що, при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за пенею та штрафів.
Разом з тим, ОСОБА_1 фактично отримала кредитні кошти та використовувала їх, що підтверджується матеріалами справи, тому суд дійшов висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, який узгоджується із випискою за картковим рахунком, користувалась кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 18.12.2012 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв'язку з чим має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальницею кредитних коштів, які не повернуто, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом.
Як слідує з матеріалів справи, до заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14633,87 грн. позивачем включено заборгованість за відсотками, які погашалися банком за рахунок кредитних коштів, що не було узгоджено з ОСОБА_1 та не можна вважати фактично використаними грошовими коштами.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками ( по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Між тим, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості, виписку по кредитному договору за період з 04.02.2014 року по 01.03.2020 року.
Перерахунком заборгованості встановлено, що Відповідачем ОСОБА_1 :
- фактично витрачено кредитних коштів у розмірі 6 371,24 грн.,
- разом з тим сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості за весь період користування коштами становить 8 401,01 грн.;
- при цьому позивачем здійснено погашення відсотків за рахунок кредитних коштів 3 310,24грн.
За таких обставин, оскільки судом раніше встановлено, що банком погашалось заборгованість за відсотками за рахунок кредитних коштів, що не було узгоджено з ОСОБА_1 та не можна вважати фактично використаними грошовими коштами, суд дійшов висновку, враховуючи суму коштів, які ОСОБА_1 отримала та повернула, а також розмір заборгованості по тілу кредиту, суд вважає, що у позичальника перед банком відсутня заборгованість за тілом кредиту, оскільки відсотки та штрафні санкції банком не підтвердженні, а тому такі не підлягають до перерахунку.
Що стосується доводів відповідача, яка посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а завідсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530,631 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у ч. 1 ст. 611, ч. ч. 2-4 ст. 612 ЦК України, ч. ч. 1, 2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. З ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії припинення дії договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Судом встановлено, що останній платіж за умовами договору Відповідач здійснила у червня 2017 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались.
Таким чином, про порушення своїх прав Позивач дізнався вже у червня 2017 року.
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ ПриватБанк, суд виходить із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з червня 2017 року, банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у листопаді 2020 року, питання щодо поновлення строку позовної давності позивачем не порушувалось.
Щодо судових витрат
Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 263-265, 279, 280, 281, 282, 289, 354 ЦПК України, ст.ст. 258, 509, 525, 526, 546, 551, 625, 627, 629, 1054 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст судового рішення складено 30 серпня 2021 року.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
- позивач: АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського б. 1Д, (ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 );
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ).
Суддя: О. В. Чайкіна