28 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/6845/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
23 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення, встановленого станом на день звільнення з військової служби 14 квітня 2019 року, за весь час затримки у розрахунку при звільненні з військової служби, тобто з наступного дня після звільнення з військової служби 15 квітня 2019 року, по дату виплати мені ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, тобто по 27 травня 2021 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення, встановленого станом на день звільнення з військової служби 14 квітня 2019 року, за весь час затримки у розрахунку при звільненні з військової служби, тобто з наступного дня після звільнення з військової служби 15 квітня 2019 року, по дату виплати, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, тобто по 27 травня 2021 року включно.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у квітні 2019 року не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, а її виплату проведено лише 27.05.2021 на виконання судового рішення. На цій підставі, позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум за період з 15.04.2019 по 27.05.2021.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
09.08.2021 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, вказував на те, що на момент звільнення з військової служби між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні. Крім того, наголошував на наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного входячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257-258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Позивач проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12.04.2019 №76 (по стройовій частині) припинено (розірвано) контракт про проходження громадянином України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 (Г-025337), помічника начальника військового наряду (гранатометника) 2-го відділення 3-го патрульного взводу 2-ї патрульної роботи, звільненого відповідно до п.п. "а" ч. 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з військової служби наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 12.04.2019 №10 о/с у запас без права носіння військової форми одягу 14.04.2019.
ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.09.2015.
Письмова скарга позивача за вх. від 27.01.2021 №Х-2 щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки листом в/ч НОМЕР_1 від 22.02.2021 №6/59/33-110 фактично залишена без задоволення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №440/2012/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто 14.04.2019. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, тобто 14.04.2019.
27.05.2021 ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію на виконання рішення суду у справі №440/2012/21 у розмірі 19064,68 грн.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки) по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби грошової компенсації за додаткову відпустку.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, компенсація за невикористані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пунктах 58-61 постанови від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов таких висновків.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на наступне.
У цій справі позивач звільнений з військової служби з 14.04.2019, на дату звільнення зі служби не мав претензій до роботодавця щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Звернення позивача до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій є наслідком ухвалення Верховним Судом рішення від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Так, з позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити згадану компенсацію позивач до суду звернувся лише у березні 2021 року. При цьому позивач жодним чином не обґрунтував неможливість своєчасного звернення до роботодавця з питання проведення з ним повного розрахунку при звільненні.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 у справі №440/2012/21 добровільно виконане відповідачем 27.05.2021 /а.с. 10/.
На виконання рішення суду позивачу нарахована грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2016-2019 роки загалом у розмірі 19355,00 грн (з урахуванням військового збору у розмірі 290,32 грн), а фактично виплачено - 19064,68 грн.
Правомірність розрахунку суми грошової компенсації позивачем не оспорюється.
Строк затримки повного розрахунку при звільненні з 15.04.2019 по 27.05.2021 складає 408 днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби становило 345,63 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 31.07.2021 №41.
Отже, середній заробіток за період з 15.04.2019 по 27.05.2021 становитиме 141017,04 грн, що значно (у 7,4 рази) перевищує суму нарахованої на виконання рішення суду у справі №440/2012/21 компенсації.
Зважаючи на вищенаведені фактичні обставини цієї справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Визначаючи обґрунтований та співмірний розмір відшкодування, суд виходить з таких міркувань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).
У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно інформації, отриманої із офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial), середній розмір процентних ставок по кредитам у 2019 - 2021 роках складав: у 2019 році - 17,0%, у 2020 році - 13,2%, за шість місяців 2021 року - 7,5%.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 6086,39 грн (2352,58 грн +2554,86 грн + 1178,95 грн) (визначено як добуток поступового множення суми нарахованої компенсації у розмірі 19355,00 грн на середній розмір процентної ставки по кредиту за рік, з урахуванням кількості днів затримки розрахунку: ((19355,00 грн х 17% /365 днів х 261 день = 2352,58 грн)) + (19355,00 грн х 13,2% = 2554,86 грн) + ((19355,00 грн х 7,5% /181 день х 147 днів = 1178,95 грн)).
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, в частині запропонованого способу обчислення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, не відступала.
А тому, суд вважає за можливе застосувати такі висновки до спірних відносин у цій справі.
Стосовно застосування способу визначення розміру середнього заробітку, наведеного Верховним Судом у справі №480/3105/19, суд зауважує, що постанова судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 не містить висновку про необхідність застосування судами саме такого способу обчислення при зменшенні розміру середнього заробітку; натомість такий спосіб касаційним судом визначений виходячи з фактичних обставин конкретної справи, що ним розглянута.
Також суд зважає на те, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є стягнення середнього заробітку.
З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити частково. Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій.
Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.
Відтак, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 241-246, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 6086,39 грн (шість тисяч вісімдесят шість гривень тридцять дев'ять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко