Справа № 420/11720/21
13 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеського апеляційного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеської області, про стягнення недоотриманої суддівської винагороди
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеського апеляційного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеської області, в якому позивач просить:
стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 595 411,07 грн. з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період з 01.01.2020 року йому нарахована та виплачена винагорода, для визначення якої використовувався посадовий оклад виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також доплати за вислугу років, яка складає більше 25 років та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Разом з тим, з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням змін, встановлених Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 року, тобто у меншому розмірі.
Позивач стверджує, що оскільки порушено його право на отримання суддівської винагороди у належному розмірі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то необхідно для ефективного захисту порушених прав застосувати ч.3 ст. 15 Конституції України як норму прямої дії.
Також на переконання позивача, недоотримані суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою.
Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230 грн на місяць.
Крім того, представник відповідача посилається на те, що зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020, за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22. У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 року здійснювалася у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених законом № 553-ІХ. Також Рада суддів України звернула увагу, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом № 553-ІХ слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Отже, за твердженнями представника відповідача, Одеський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).
Також, на думку представника відповідача, рішення Конституційного Суду України від 8.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
Разом з тим, починаючи з 28.08.2020 року позивач отримує суддівську винагороду в повному обсязі.
Представником Головного управління Державної Казначейської служби України в Одеській області подано до суду відзив на адміністративний позов, від ГУ ДКСУ в Одеській області та Державної казначейської служби України, відповідно до якого Казначейство позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник відповідача зазначає, що в даній справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а саме Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Казначейством за наявності відповідного рішення суду.
Також представник Казначейської служби України зазначає, що з 2004 року в Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів.
Відповідно до паспорту бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», визначено, що підставами для виконання цієї бюджетної програми є, зокрема, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-УІ та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 845).
Тобто, за твердженнями представника відповідача, саме в межах бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-УІ та Порядку № 845. При цьому таке стягнення, на підставі п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI та Порядку №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (Казначейство), який відповідно до ч.4 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, не є органом примусового виконання.
Також, представник Казначейства звертає увагу на те, що відповідно до ст. З Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI та п. 25 Порядку №845, у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Таким чином, на переконання представника відповідача, оскільки у головного розпорядника бюджетних коштів Державної судової адміністрації України - наявна окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду (КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів»), то безспірне списання коштів на виконання рішення судів на користь суддів може бути здійснено центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів лише за иією бюджетною програмою.
Отже, ефективним способом відновлення порушених прав позивача є стягнення саме з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів на його користь не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з відрахуванням при цьому належних податків та зборів, за рахунок коштів окремої бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», а не шляхом стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Казначейством на користь позивача 595 411,07 грн.
Ухвалою суду від 13.07.2021 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Копія ухвали суду від 13.07.2021 року направлена на електронну адресу Одеського апеляційного суду 16.07.2021 року та отримана третьою особою 16.07.2021 року, що підтверджується повідомленням про отримання.
Одеський апеляційний суд не скористався своїм правом подати пояснення щодо адміністративного позову.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що згідно з наказом в.о. голови Одеського апеляційного суду «Про зарахування на посаду ОСОБА_1 » №5-о/с від 28.12.2018 року, на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 28.12.2018 року №4058/0/15-18 «Про переведення судді апеляційного суду Одеської області ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду», а також ст.ст. 82, 135 Закону України «про судоустрій та статус суддів» наказано відповідно до ч.5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виплачувати ОСОБА_1 з 28.12.2018 року щомісячну доплату за вислугу років - за стаж роботи 26 років 02 місяці 27 днів - у розмірі 60 відсотків посадового окладу.
Відповідно до довідки Одеського апеляційного суду від 20.07.2021 року №212д у ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата за вислугу років - за стаж роботи на посаді судді станом на 01.01.2021 року 28 років 03 місяців 01 день у розмірі 60 відсотків посадового окладу. Відповідно до штатного розпису затвердженого наказом голови Одеського апеляційного суду від 25.01.2021 року №8-ос, посадовий оклад судді Одеського апеляційного суду становить 131375 грн.
Згідно з довідкою-розрахунком №06-31/43/2021 від 20.07.2021 року, виданою Одеським апеляційним судом загальна сума обмежень за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року склала 595411,07 грн.
Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення податкового законодавства відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були, оскільки рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 року.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до ч.1 ст.48 зазначеного Закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
В свою чергу незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7)окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;
8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування;
10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
11) правом судді на відставку. (ч. 5 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус судів).
Згідно з ч. 7 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів) при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2, 4, 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Також відповідно до ч.6, 7, 8 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. (ч.9 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів).
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням змін, внесених до вказаної постанови, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Разом з цим, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Конституція України).
Аналізуючи викладене, можливо дійти висновку, що наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Отже будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відтак, суд дійшов висновку, що обмеження з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівської винагороди позивача розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) є неправомірним.
Наведене узгоджується з висновками Верховного суду викладеними у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 340/1916/20.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX.
При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 595411,07 грн., що підтверджується зазначеною довідкою Одеським апеляційним судом.
На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 року у справі №340/1916/20.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування ОСОБА_1 . суддівської винагороди здійснювалося до вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України Відповідач як суб'єкт владних повноважень повинен був застосовувати.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що обмеження права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі становить порушення вимог ст.19,130 Конституції України, ст.135 Закону №1402 та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Частиною 3 ст.152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Оскільки під час розгляду справи достовірно встановлено порушення прав позивача щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі у зв'язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст.152 Конституції України як норму прямої дії (ч.3 ст.8 Конституції).
Так, згідно довідок Одеського апеляційного суду від 02.10.2020 року № 06-21/363/20 та від 20.07.2021 року №06-31/43/2021 загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року становить 595411,07 грн. (не виплачена суддівська винагорода).
Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою та які особа вправі вимагати відшкодування .
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно вищезазначених приписів ч.1 ч.3 ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, а тому і обов'язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, яка відповідно до довідок Одеського апеляційного суду від 02.10.2020 року № 06-21/363/20 та від 20.07.2021 року №06-31/43/2021 становить 595411,07 грн. за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів вищого рівня.
Так, суд зазначає, що частиною 1 ст.25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.1, п.1 ч. 2ст.22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головним розпорядником бюджетних коштів, в даному випадку, є Державна судова адміністрація України, яка є учасником даного процесу.
Крім того, слід зазначити, що частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період».
З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абз.2 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Так, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Суд зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).
Право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним свавільним, непропорційним втручанням у моє право на мирне володіння майном, становить особистий надмірний тягар, порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача щодо правомірності обмеження суддівської винагороди з огляду на рішення Ради суддів України №22 від 24.04.2020 року, оскільки таке рішення не є нормою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, виключно яким регулюється суддівська винагорода (ч. 1 ст. 135).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що про втрата позивачем коштів у розмірі 595411,07 грн., мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним, а тому належним способом захисту прав позивача є стягнення на його користь недоотриманої суми, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Таким чином, в даному випадку, заявлений спосіб захисту порушених прав позивача, призведе до відновлення його порушених прав, а тому наявні підстави для задоволення адміністративного позову у спосіб заявлений позивачем.
З урахуванням наведеного та виходячи з аналізу всіх встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожні докази, які є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 291, 295, КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеського апеляційного суду, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеської області, про стягнення недоотриманої суддівської винагороди - задовольнити.
Стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 595 411,07 грн. (п'ятсот дев'яносто п'ять тисяч чотириста одинадцять гривень 07 копійок) з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5);
Відповідач: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5);
Третя особа: Одеський апеляційний суд (код ЄДРПОУ 42268321, 65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 24А);
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37607526, 65023, м.Одеса, вул.Садова, 1-А
Суддя П.П. Марин