про повернення позовної заяви
м. Вінниця
10 вересня 2021 р. Справа № 120/7499/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Томчук Андрій Валерійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не вчинення дій направлених на нарахування та виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми індексації грошового забезпечення та суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язати нарахувати та виплатити рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб у розмірі 38 381,99 грн., утриманого із сум індексації грошового забезпечення та середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби.
Ухвалою суду від 15.07.2021 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду заяви про поновлення строків звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
18.08.2021 на адресу суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої останній вказав, що 02.03.2020 державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2020 №120/3503/20-а про зобов'язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за період з 22.09.2018 по 11.01.2020.
21.04.2020 в процесі примусового виконання вказаного виконавчого листа боржником (В/ч НОМЕР_1 ) нарахований та виплачений середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 171 652,81 грн. У зв'язку з неповним виконанням судового рішення від 11.01.2020 представник стягувача звернувся до ДВС з заявою від 01.06.2020.
В свою чергу, про факт порушення своїх законних прав та інтересів позивач дізнався лише тоді, коли на надісланий адвокатський запит від 05.05.2021 №704 отримав від виконавчої служби відповідь від 27.05.2021 за вих. №41046/18.24-25/4 із відповідними додатками та постановою про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2020 ВП №61419652.
Представник позивача вказав, що отримавши, вищезазначену відповідь позивач у місячний строк звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом. Разом з тим, заявник просив витребувати у Замостянського відділу ДВС у м.Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) інформацію щодо дати відправлення відповіді від 27.05.2021 за вих. №41046/18.24-25/4 та поновити строк на звернення до суду.
Дата постановлення цієї ухвали обумовлена перебуванням головуючого суді у відпустці в період часу з 16.08.2021 по 08.09.2021.
Розглянувши заяву представника позивача, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Варто звернути увагу на те, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк може і має бути поновленим судом, але лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує відповідне рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Суд звертає увагу, що дана справа відноситься до категорії справ, для яких частиною п'ятою статті 122 КАС України встановлений місячний строк звернення до суду.
В свою чергу аргументуючи підстави для поновлення строку звернення до суду з даним позовом представник позивача вказав, що позивач, отримавши 21.04.2020 відповідну грошову суму, яка була перерахована військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок позивача (на виконання рішення ВОАС від 11.01.2020 у справі №120/3503/19-а), останній дізнався, що боржник не повністю виконав судове рішення, що в свою чергу стало підставою для направлення відповідної заяви від 01.06.2020 до органу виконавчої служби. А в подальшому, а саме 05.05.2021, представник позивача направив адвокатський запит №704. В свою чергу, про факт порушення своїх законних прав та інтересів позивач дізнався лише з відповіді на адвокатський запит від 27.05.2021, отримавши разом з ним і постанову про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2020 та ознайомившись зі змістом якої довіритель позивача зміг переконатись в неповному виконанні рішення ВОАС від 11.01.2020 та невиплати повної суми середнього розрахунку при звільненні, а тому просить поновити строк звернення до суду.
З даного приводу суд зазначає, що Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
За статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, як зазначено в згаданому Рішенні Конституційного Суду України, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що 21.04.2020, як зазначає сам позивач, відповідачем було нараховано та виплачено позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у розмірі 171652,81 грн., тобто перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом розпочався з 22.04.2020. Однак, не погоджуючись з виплаченою відповідачем сумою середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, з даним позовом позивач звернувся до суду лише у липні 2021 року, більше ніж через рік після проведення виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
Суд зауважує, що представник позивача як на підставу пропуску позивачем строку звернення до суду вказує на те, що отримавши 21.04.2020 відповідну грошову суму, останній звернувся до виконавчої служби з заявою від 01.06.2020, а відповідно про завершенння виконавчого провадження 20.08.2020, дізнався лише після отримання листа від 27.05.2021 №41046/18.24-25/4.
Разом з тим, зважаючи на досить тривалий строк з моменту проведення розрахунку з позивачем, а саме 21.04.2020, та строк звернення до суду з даним позовом у липні 2021 року (тобто більше ніж через рік), суд зауважує, що представник позивача не вказує про те, які саме об'єктивні причини перешкоджали позивачу перевірити правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо правомірності проведення розрахунку на виконання судового рішення та звернутись в суд з даним позовом в межах встановленого строку звернення до суду, або до виконавчої служби з метою перевірки стадії виконавчого провадження.
Суд зазначає, що не бажання позивача дізнатися про правомірність нарахування позивачу відповідних сум не є тими обставинами, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.
Отже, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження існування обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач не надав.
Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку на подання позову можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та повинні бути підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Варто зауважити, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Вирішуючи питання щодо поважності таких причин пропущення строку звернення до суду, які встановлені статтею 122 КАС України, слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості, тобто, існували такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №340/685/19, від 10.10.2019 у справі №140/721/19.
Водночас, суд звертає увагу, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу досить тривалого часу з дня виникнення підстав (враховуючи, що нормами КАС України у даній категорії справ встановлений місячний строк оскарження), що дають право на пред'явлення визначених законом вимог, та будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом не надано.
Таким чином, вказані представником позивача підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду судом визнаються неповажними.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так частиною першої зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому, враховуючи пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та, як наслідок повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо не вчинення дій направлених на нарахування та виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із сум середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби.
Керуючись ст. 123, п. 9 ч. 3 ст. 169, 256 КАС України -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо не вчинення дій направлених на нарахування та виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби та зобов'язання нарахувати та виплатити рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із сум середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби повернути особі, яка її подала без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович