«06» вересня 2021 року
м. Харків
справа № 645/3208/21
провадження № 22ц/818/4912/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Котелевець А. В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря - Колосовської А. Р.,
учасники справи:
заявниця - ОСОБА_1 , представник заявниці - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - ОСОБА_3 , представник заінтересованої особи - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 травня 2021 року в складі судді Сілантьєвої Е.Є.
У травні 2021 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису.
Заява мотивована тим, що з 22 вересня 2018 року по 12 лютого 2021 року вона з ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбу, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 .
Зазначила, що під час спільного проживання, ОСОБА_3 постійно підіймав на неї руку у присутності малолітньої дитини, висловлювався нецензурною лайкою в її адрес та ображав її, завдавав тілесних ушкоджень. Вона декілька разів викликала поліцію. У зимову пору року закрив її на балконі квартири, залишивши малолітню дитину без нагляду матері та чекав поки вона змерзне та згодиться сказати його батькам, що в них гарні стосунки. Постійні побиття з боку ОСОБА_3 , образи та знущання у присутності малолітньої дитини стали підставою розриву сімейних відносин.
Вказала, що згодом ОСОБА_3 обмежив їй та малолітній дитині доступ до їхнього майна за адресою: АДРЕСА_1 , змінив замки на дверях, у зв'язку з чим вони не мали можливості потрапити до приміщення, скористатися своїми речами.
Посилалася на те, що вона з дочкою мешкала у знайомих, але згодом змогла винайняти житло та не бажає повідомляти колишньому чоловіку адресу мешкання через його образливе, насильницьке ставлення до неї та дитини.
Зазначила, що наразі ОСОБА_3 подав безпідставну скаргу до Служби у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради нібито з приводу того, що його турбує місце проживання його дитини та йому воно не відомо. Така поведінка ОСОБА_3 , на її думку, свідчить, що він, використовуючи Службу у справах дітей, намагається встановити місце перебування заявниці та малолітньої дитини аби продовжити їх кривдити.
Вважала, що ОСОБА_3 не цікавить фізичний, розумовий та моральний стан дитини та його колишньої дружини. його висловлювання, поведінка та повідомлення, відправлені у месенджерах, свідчать про те, що йому байдуже до дитини. Кожного разу, коли вона просила в нього кошти (аліменти), які необхідно витратити на медичні препарати для дитини, їжу та одяг, ОСОБА_3 , не соромлячись виставляв безпідставні умови (віддати йому якісь ключи чи надіслати фотографії дитини). Тобто, ОСОБА_3 шантажує її та дозволяє собі образи у месенджерах, у телефонних розмовах тощо.
Вказала, що вона зверталася до дитячого психолога, яка підтвердила, що через агресивну поведінку батька щодо дитини, вона перебуває у стресовому стані та лякається особливо, коли до неї наближуються будь-які чоловіки.
Стверджувала, що для неї та її дочки існує великий ризик продовження вчинення насильства колишнім чоловіком ОСОБА_3 , можливість настання невідворотних наслідків для стану здоров'я її та її дитини. З огляду на сукупність багатьох факторів, ОСОБА_3 вчиняв насильство багаторазово. Його дії носять системний характер.
Зазначила, що наразі, в провадженні суду перебуває справа за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину та її матір до досягнення дитиною трирічного віку (№ 645/872/21) та справа за її позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя (№ 645/1786/21). У зв'язку з чим ОСОБА_3 став останнім часом у телефонних розмовах погрожувати застосуванням фізичної сили, тому вона вимушена звернутись до суду з даною заявою.
Просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 на строк 6 місяців, визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:
заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
шляхом усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - квартирою АДРЕСА_2 ;
обмежити спілкування з постраждалими дитиною малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 ;
заборонити наближатися на відстань 2 (два) кілометри до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 травня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, заяву про видачу обмежувального припису задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що сам по собі факт не притягнення особи до відповідальності за вчинення домашнього насильства не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень. Зазначила, що наявний великий ризик продовження вчинення насильства колишнім чоловіком, можливість настання невідворотних наслідків для стану здоров'я її та її дитини. Вказала, що суд першої інстанції мав право витребувати від відділу поліції інформацію по факту завдання їй тілесних ушкоджень у листопаді 2019 року, але цього не зробив.
29 липня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу - необгрунтованою. При цьому посилався на те, що будь - яких дій щодо заявниці він не здійснював. Вона всіляко створювала конфліктні ситуації, викликала поліцію. Таке відношення до нього пов'язано з періодом фактичного розірвання шлюбних відносин, який був дуже складним. Зазначив, що до Служби у справах дітей та до суду з позовом щодо визначення порядку у спілкуванні з дитиною він звернувся, оскільки заявниця перешкоджає йому у цьому. Вказав, що він ніколи не завдавав заявниці тілесних ушкоджень. Цю заяву вона подала тільки з метою позбавити його можливості користуватися його майном, проживати у спірній квартирі, яка є його особистою власністю.
Наразі в провадженні суду першої інстанції знаходяться позови заявниці щодо поділу майна подружжя, стягнення аліментів.
Клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, яке міститься в апеляційній скарзі, залишено без задоволення на підставі частини 3 статті 367 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду мотивовано відсутністю належних та достатніх доказів вчинення ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 або їхньої малолітньої дитини домашнього насильства та наявності ризиків настання такого насильства у майбутньому.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 22 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
Як вбачається з довідки Центра психології ОСОБА_6 від 11 березня 2021 року у разі виникнення необхідності перебування дочки з батьком або іншими родичами протягом тривалого часу - адаптація до нових умов повинна бути узгоджена з дитиною та відбуватися поступово (а.с.27).
З довідки Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова № 10/19864 від 13 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: забій м'яких тканей грудної клітини (а.с.28).
З довідок про реєстрацію місця проживання особи від 15 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31, 32).
Матеріали справи містять копії договорів оренди, а саме від 03 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 та від 21 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.29, 30).
01 липня 2020 року до Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 чоловік ОСОБА_3 побив дружину ОСОБА_1 , вигнав з малою дитиною з дому. З громадянами проведено профілактичну бесіду та роз'яснено положення законодавства у сфері протидії та запобіганню домашньому насильству (а.с.41 зворот-43).
Із повідомлення начальника Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області вбачається, що перевіркою викладених у зверненні ОСОБА_1 обставин встановлено, що вони не можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (а.с.44).
05 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою прийняти заходи відносно її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , який 05 вересня 2021 року змінив замки у квартирі АДРЕСА_2 , де вона та її малолітня дитина зареєстровані, в результаті чого вона не має змоги потрапити у приміщення та забрати свої речі (а.с.39 зворот).
Як вбачається з повідомлення начальника Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області, в зверненні ОСОБА_1 відсутні обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, тому неможливе внесення відповідної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.40 зворот).
26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою прийняти заходи відносно її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , який 26 лютого 2021 року не впустив її та дочку до квартири АДРЕСА_2 та відмовляється віддати особисті речі (а.с.35зворот).
Із повідомлення начальника ВП № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області вбачається, що підстав для внесення даних, які містяться в заяві до Єдиного реєстру досудових розслідувань, немає (а.с.37).
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Як вбачається з пунктів 3, 5-8 частини першої статті 1 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі, щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
Кривдник це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 Закону № 2229-VIII).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом № 2229-VIII, заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов'язків, які покладаються на нього, а також строку, на який видається обмежувальний припис, належить до компетенції суду.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису за захистом прав та інтересів, які, на її думку, порушенні внаслідок домашнього насильства, що вчиняє ОСОБА_3 стосовно неї та їхньої спільної дитини.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа № 645/872/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та цивільна справа № 645/1786/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
За результатами перегляду відеозаписів встановлено, що зафіксована на них поведінка ОСОБА_3 не була агресивною, а аналіз відеозаписів свідчить про існування тривалих неприязних стосунків між колишнім подружжям. При цьому з оглянутих фотокарток неможливо встановити походження синяків та набряків у ОСОБА_1 .
Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів свідчить про наявність конфлікту між сторонами, і самі по собі не підтверджують факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 , що є необхідною умовою для застосування судом до нього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені спеціальним законом.
Надана медична довідка з Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова № 10/19864 від 13 листопада 2019 року свідчить про наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень - забій м'яких тканей грудної клітини, але дату, причина їх появи, механізм утворення та джерела спричинення не зазначене, тому не може слугувати доказом про застосування з боку ОСОБА_3 фізичного насильства.
В суді апеляційної інстанції представник заявниці не заперечував проти того, що між колишнім подружжям виникли неприязні відносини.
ОСОБА_3 та його представник в свою чергу в суді апеляційної інстанції пояснили, що неприязні відносини почалися після розірвання фактичних шлюбних відносин. Мета ОСОБА_1 - заволодіти спірною квартирою, яка належить йому на праві власності та в якій він проживає разом з новою сім'єю. На початку 2020 року вона зібрала свої речі та разом з дитиною добровільно виїхала з квартири. Маючи інше житло для проживання, вона повернулася в кінці 2020 року. У ОСОБА_3 була вже інша сім'я, тому знову між ним та ОСОБА_1 почалися сварки. Будь - яких тілесних ушкоджень він ОСОБА_1 ніколи не спричиняв.
Отже, ОСОБА_1 не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог щодо факту вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв'язку із не виданням обмежувального припису ОСОБА_3 , що є її процесуальним обов'язком у силу положень статей 12, 81 ЦПК України.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), а також від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21).
Посилання ОСОБА_1 на доведеність того, що внаслідок агресивної поведінки батька дитина перебуває в стресовому стані, не знайшло свого підтвердження, оскільки ця інформація була записана виключно зі слів заявниці та не підтверджена у висновку після огляду дитини.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неприязні стосунки між сторонами та наявність спорів щодо стягнення аліментів та поділу спільного майна подружжя не можуть бути достатньою правовою підставою для видачі обмежувального припису.
Виходячи з результату аналізу норм закону, які регулюють спірні правовідносини, а також встановивши, що докази, надані на обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_3 економічного, фізичного чи психологічного насильства стосовно заявниці у розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення економічного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність конфлікту між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з приводу стягнення аліментів та поділу спільного майна, що набуте у шлюбі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.
Висновок суду не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 711/3280/20.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді А. В. Котелевець
О.М. Хорошевський
Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року.