вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1454/21
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Усик Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5, (Тверська, 5), код ЄДРПОУ: 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ: 40081195);
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий Стіль» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 42, код ЄДРПОУ: 38144198)
про стягнення 342 037,88 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились;
від відповідача - Мінченко Я.В. (довіреність № 30-07/5/19 від 30.07.2020)
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява від Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий стіль» (відповідач) про стягнення 342 037,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № Л/НХ-20113/НЮ від 03.03.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2021 у справі № 911/1454/21 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 24.06.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.2021 у справі № 911/1454/21 відкладено підготовче засідання на 22.07.2021.
07.07.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/1454/21 та призначено справу до розгляду по суті на 02.09.2021.
30.08.2021 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу.
В судове засідання 02.09.2021 позивач не направив свого повноважного представника.
Разом з тим, через канцелярію суду від позивча надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання про відкладення.
Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду справи позивач посилається на те, що у представника АТ «Укрзалізниця» на 02.09.2021 на 12-45 призначено справу у Львівському апеляційному суді.
Разом з тим, подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник не надає доказів неможливості участі інших представників та жодним чином не обґрунтовує необхідність відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої явки представників в судове засідання.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі позивача, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а позиція позивача достатньо повно була викладена позовній заяві та неодноразово підтримана ним у клопотаннях, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити.
В судовому засіданні 02.09.2021, заслухавши вступне слово представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Представник відповідача виступив з заключним словом, посилаючись на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
02.09.2021 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
03.03.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Швейне об'єднання «Робочий Стіль» (постачальник) було укладено Договір поставки № Л/НХ-20113/НЮ (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1 - 1.3 якого постачальник зобов'язується у 2020 році поставити покупцеві товар, зазначений в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: спецодяг Код ДК 021:2015-18130000-9 (Спеціальний робочий одяг). Код УКТЗЕД:6203. Кількість товару: 5381 комплектів. (визначається в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору)).
За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору ціна товару визначається цим Договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання товару здійснюється за цінами, передбаченими в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору). Ціна Договору на момент його підписання становить 1710189,42 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 285031,57 грн.
У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару на умовах DAP за правилами «Інкотермс-2010», за реквізитами, зазначеними в заявці покупця (реквізити виробничого структурного підрозділу Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»).
Відповідно до п. 5.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом не більше 15 днів тільки на підставі поданої письмової рознарядки/заявки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання продукції, але не пізніше 31.12.2020.
Згідно з пунктами 5.3, 5.4 Договору відправлення заявки покупцем здійснюється з електронної адреси покупця (nh-mtz@railway.lviv.ua) на електронну адресу постачальника ( work.style@ukr.net ). Місце поставки товару: (НХ) Служба організації та проведення закупівель - код філії 937, 79025, м. Львів, вул. Широка, 2.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 7.2 Договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару.
Згідно з п. 10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
У Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили найменування товару, технічні характеристики, кількість товару та його ціну.
Як зазначає позивач, 29.05.2020р. на електронну адресу Постачальника - work.style@ukr.net відправлено заявку №НХ Льв-1/3047 на поставку товару, а саме: Костюм робочий літній у кількості 1 500 шт. за адресою: м. Львів, вул. Широка, 2, Служба організації та проведення закупівель (НХ).
30.07.2020р. на електронну адресу Постачальника - work.style@ukr.net відправлено заявку №НХ Льв-1/4687 на поставку товару, а саме: Костюм робочий літній у кількості 1 500 шт. за адресою: м. Львів, вул. Широка, 2, Служба організації та проведення закупівель (НХ).
17.09.2020р. на електронну адресу Постачальника - work.style@ukr.net відправлено заявку №НХ Льв-1/6037 на поставку товару, а саме: Костюм робочий літній у кількості 2 381 шт. за адресою: м. Львів, вул. Широка, 2, Служба організації та проведення закупівель (НХ).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на ту обставину, що оскільки ним було направлено відповідачу вищевказані заявки про поставку товару за Договором, відповідач мав здійснити поставку товару
згідно заявки №НХ Льв-1/3047 від 29.05.2020 до 13.06.2020.
згідно заявки №НХ Льв-1/4687 від 30.07.2020 до 14.08.2020.
згідно заявки №НХ Льв-1/6037 від 17.09.2020 до 02.10.2020.
Втім, за твердженням позивача, відповідачем було неналежним чином виконано договірні зобов'язання та не здійснено поставку товару у встановлений Договором строк, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 7.2 Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 342 037,88 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
За доводами позивача, ним були направлені на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 5.3 Договору, заявки про поставку товару за Договором, на підтвердження чого позивачем надано роздруківки листа з електронної пошти.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не поставив товар, вказаний у заявці, у визначений Договором строк, позивач вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача договірної неустойки.
У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на ту обставину, що позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів суду, що відповідачем було отримано вищевказану заявку на поставку товару за Договором.
Статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19 та від 15.04.2021 у справі №910/8554/20.
На підставі зазначеного та з огляду на умови пункту 5.2 Договору щодо поставки товару за наявності заявки покупця, відправленої на електронну адресу постачальника, враховуючи вимоги до електронного документа, встановлені положеннями Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується відправлення позивачем відповідачу заявки на поставку товару в електронному вигляді.
Оскільки вищевикладеним спростовуються доводи позивача щодо порушення відповідачем строку поставки товару, підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно з пунктом 7.2 Договору відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на виконання умов Договору, поставив, а позивач прийняв товар, а саме:
07.10.2020 згідно Акту приймання-передачі №716 відповідно до заявки №НХ Льв-1/3047 від 29.05.2020 ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» було поставлено товар, а саме Костюм робочий літній в кількості 1 500 шт. на суму 476 730,00 гривень.
23.10.2020 згідно Акту приймання-передачі №746 відповідно до заявки №НХ Льв-1/4687 від 30.07.2020 ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» було поставлено товар, а саме Костюм робочий літній в кількості 1 496 шт. на суму 475 458,72 гривень.
05.11.2020 згідно Акту приймання-передачі №779 відповідно до заявки №НХ Льв-1/6037 від 17.09.2020 ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль'було поставлено товар, а саме Костюм робочий літній в кількості 1 520 шт. на суму 483 086,40 гривень.
20.11.2020 згідно Акту приймання-передачі №799 відповідно до заявки №НХ Льв-1/6037 від 17.09.2020 ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» було поставлено товар, а саме Костюм робочий літній в кількості 657 шт. на суму 208 807,74 гривень.
27.11.2020 згідно Акту приймання-передачі №855 відповідно до заявки №НХ Льв-1/6037 від 17.09.2020 ТОВ «Швейне об'єднання «Робочий стіль» було поставлено товар, а саме Костюм робочий літній в кількості 208 шт. на суму 66 106,56 гривень.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами відповідача щодо недоведеності позивачем факту отримання від позивача електронного документу (заявки на поставку товару за Договором), відтак поставка відповідачем товару та його прийняття позивачем, відповідно до п. 5.2 Договору, у строк не пізніше 31.12.2020, є належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката відповідачем надано замовлення №3-06/21 від 21.06.2021, акт надання послуг №72 від 05.08.2021, звіт про надану правову допомогу № 05-08/5/2021 від 05.08.2021, копію платіжного доручення № 1447 від 09.08.2021.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надіслано позивачу вищезазначені докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката.
Втім, будучи обізнаним про розгляд справи, позивач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
З огляду на вищенаведене, витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5, (Тверська, 5), код ЄДРПОУ: 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1, код ЄДРПОУ: 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Швейне об'єднання "Робочий Стіль" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Ломоносова, буд. 42, код ЄДРПОУ: 38144198) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.09.2021
Суддя Т.Д. Лилак