вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1341/21
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Нестеренка Віталія Євгеновича ( АДРЕСА_1 )
до Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15)
про визнання протиправним та скасування рішення № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. і зобов'язання повторно розглянути заяву щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту
секретар судового засідання: Павлюк В.Г.
Представники сторін:
позивач: Нестеренко В.Є. (паспорт); Зайцев В.С. (ордер серії АІ № 1098042 від 19.03.2021 р., посвідчення адвоката № 7680/10 від 19.04.2019 р.);
від відповідача: не з'явився.
Обставини справи:
Фізична особа-підприємець Нестеренко Віталій Євгенович (далі - ФОП Нестеренко В.Є., позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. і зобов'язання повторно розглянути заяву щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 р.№ 464-10-VІІІ «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу» позивачеві на підставі ст.ст. 12, 79-1, 98-102, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. 55-1 Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підзаконних нормативно-правових актів, враховуючи подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради № 166/02-17 від 11.02.2021 р., протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради № 7 від 05.02.2021 р. було відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0030 га від загальної площі 0,8314 га з кадастровим номером 3210300000:07:002:0104 за адресою: вул. Леваневського, в районі будинку № 26 за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.
ФОП Нестеренко В.Є. вважає рішення Білоцерківської міської ради, а також протоколи комісій Білоцерківської міської ради, покладені в основу такого рішення, незаконними, прийнятими відповідачем з порушеннями норм матеріального права та процедури ухвалення (порушення строків розгляду заяви позивача), без наведення достатніх нормативних підстав та юридичного обґрунтування, спрямованими на порушення прав та законних інтересів позивача у сфері зайняття підприємницькою діяльністю та на створення йому штучних перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташовано належний йому павільйон, що є підставою для скасування такого рішення в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач просить суд про визнання протиправним та скасування рішення № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. і зобов'язання повторно розглянути заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, а також судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.05.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.06.2021 р.
14.06.2021 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від відповідача надійшла заява № 1929/01-07 від 11.06.2021 р. (вх. № 14604/21 від 14.06.2021 р.) про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву та відкладення судового засідання на іншу дату. Поряд з цим, відповідач зазначає, що ухвалу господарського суду Київської області від 26.05.2021 р. Білоцерківська міська рада отримала 02.06.2021 р., тобто строк для подання відзиву на позовну заяву спливає 17.06.2021 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 14.06.2021 р. підготовче засідання було відкладено на 19.07.2021 р.
14.07.2021 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 2280/01-07 від 09.07.2021 р. (вх. № 16974/21 від 14.07.2021 р.), за змістом якого останній зазначає, що у земельний сервітут позивачеві передавалась земельна ділянка під розміщення павільйону, який є тимчасовою спорудою відповідно до законодавства України. Проте, як стало відомо відповідачу, під даною тимчасовою спорудою позивача наявний фундамент, який встановлено без дозвільних документів. З огляду на таке, Білоцерківська міська рада вважає, що позивач відхилився від проекту під час встановлення тимчасової споруди та здійснив самочинне будівництво в порушення норм чинного законодавства, що унеможливлює встановлення останньому земельного сервітуту.
19.07.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання б/н від 14.07.2021 р. (вх. № 17207/21 від 19.07.2021 р.), за змістом якого останній зазначає про неотримання відзиву на позовну заяву та просить судове засідання, відкладене на 19.07.2021 р., проводити без представника позивача, у зв'язку з його тривалим відрядженням. Поряд з цим, представник ФОП Нестеренка В.Є. просить закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою господарського суду Київської області від 19.07.2021 р. було відкладено підготовче засідання на 12.08.2021 р.
12.08.2021 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 19203/21 від 12.08.2021 р.) про проведення підготовчого засідання у даній справі без участі останнього. Поряд з цим, Білоцерківська міська рада проти задоволення позову заперечує, підтримує поданий раніше відзив на позовну заяву, а також просить призначити справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 12.08.2021 р. позивач підтримував позов та зазначав про надання суду всіх наявних у нього доказів, що мають значення для вирішення спору, а також про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06 вересня 2021 р.
06.09.2021 р. засобами електронного зв'язку до господарського суду Київської області від представника Білоцерківської міської ради надійшло клопотання б/н від 06.09.2021 р. (вх. № 20720/21 від 06.09.2021 р.) про відкладення судового розгляду у справі № 911/1341/21 на іншу дату.
У судовому засіданні 06.09.2021 р. позивач та представник позивача позовні вимоги підтримували; представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.
Розглянувши заяву Білоцерківської міської ради про відкладення розгляду даної справи, заслухавши заперечення позивача та його представника проти її задоволення, суд відмовляє у задоволенні заяви про відкладення розгляду даної справи з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом встановлено, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не зазначено та не доведено поважності причин неявки представника відповідача.
З урахуванням наведеного, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню судом.
У судовому засіданні 06.09.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Як слідує з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Нестеренко Віталій Євгенович здійснює підприємницьку діяльність із надання страхових послуг у спеціалізованому павільйоні (тимчасовій споруді), що розташований за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського в районі будинку № 26, на частині земельної ділянки із кадастровим номером 3210300000:07:002:0104, яка має площу 0,0030 га.
Згідно із даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права земельна ділянка із кадастровим номером 3210300000:07:002:0104 загальною площею 0,8314 га віднесена до земель житлової та громадської забудови (цільове призначення - 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Біла Церква Київської області і розпорядження нею від імені власника здійснюється Білоцерківською міською радою.
З метою розміщення тимчасової споруди для зайняття підприємницькою діяльністю ФОП Нестеренко В.Є. укладав із Білоцерківською міською радою договори земельного сервітуту № 755 від 05.11.2012 р. на встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського в районі будинку № 26, на частині земельної ділянки площею 0,0030 га строком на 3 роки (дозвіл на укладення договору надано рішенням Білоцерківської міської ради № 714-29-VІ від 27.09.2012 р.), а також, у подальшому, договір № 81 від 16.09.2015 р. на встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського в районі будинку № 26 на частині земельної ділянки площею 0,0030 га під розміщення павільйону строком на 5 років (дозвіл на укладення договору надано рішенням Білоцерківської міської ради № 1537-78-VІ від 20.08.2015 р.).
Предметом останнього є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» ФОП Нестеренку В.Є. на територію (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону площею 0,0030 га (п. 1.1 договору № 81 від 16.09.2015 р. (далі - договір)).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква вулиці Леваневського, в районі будинку № 26, загальною площею 0,0030 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору особистий строковий сервітут встановлено з Фізичною особою-підприємцем Нестеренком Віталієм Євгеновичем на умовах, зазначених в цьому договорі.
Строк дії договору - 5 (п'ять) років з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 2.3 договору після закінчення строку дії договору «Сервітуарій» має право на укладення на новий строк нового договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки у разі ухвалення Білоцерківською міською радою відповідного рішення щодо (продовження) укладення «Сервітуарієм» договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки.
Плата за користування особистим строковим сервітутом сплачується «Сервітуарієм» щомісячно рівними частками (1/12 від річної плати), не пізніше 30-го числа наступного місяця, що слідує за останнім календарним днем місяця, за який сплачується відповідна плата (п. 3.3 договору).
У відповідності з п. 3.4 договору плата за договором здійснюється «Сервітуарієм» виключно в грошовій формі, у безготівковому порядку, з обов'язковим зазначенням у платіжному дорученні або квитанції номеру та дати договору, а також періоду (місяця та року), за який сплачується плата за користування особистим строковим сервітутом.
Після закінчення строку дії договору, «Сервітуарій» має право звернутися до «Власника» з клопотанням щодо укладення відповідного договору на новий строк. «Сервітуарій», який протягом строку дії договору не допускав порушення його умов, в т.ч. по оплаті має по відношенню до інших осіб пріоритетне право, після закінчення строку дії цього договору, на укладення з ним нового договору (пп. 4.3.2 п. 4.3 договору).
Умовами пп. 4.4.1 п. 4.1 договору встановлено, що «Сервітуарій» зобов'язаний дотримуватися умов цього договору; використовувати встановлений особистий строковий сервітут виключно з метою, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі.
Відповідно до пп. 4.4.5 п. 4.1 договору «Сервітуарій» зобов'язаний не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений даним договором особистий строковий сервітут не надає «Сервітуарію» права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому для розміщення павільйону, та території для забезпечення благоустрою (підтримання у санітарному стані).
Для розміщення тимчасової споруди на вказаній земельній ділянці Фізична особа-підприємець Нестеренко В.Є. отримав паспорт прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (павільйон по наданню послуг населенню по автострахуванню) № 6/13 від 19.03.2013 р. з терміном дії до 26.09.2015 р.
Термін дії вказаного паспорту Білоцерківською міською радою за заявами ФОП Нестеренка В.Є. неодноразово продовжувався.
Згідно з листом Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 976/05-08 від 03.09.2020 р. термін дії паспорту прив'язки № 6/13 за заявою позивача від 13.08.2020 р. востаннє було продовжено до 01.03.2021 р.
У зв'язку із завершенням строку дії договору № 81 від 16.09.2015 р., вичерпанням строку дії паспорту прив'язки, ФОП Нестеренко В.Є. подав Білоцерківському міському голові заяву № 15.1-07/3723 від 13.08.2020 р. про укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення тимчасової споруди (павільйону автострахування) на земельній ділянці із кадастровим номером 3210300000:07:002:0104.
Однак, відповіді чи рішення з приводу результатів розгляду зазначеної вище заяви № 15.1-07/3732 від 13.08.2020 р. позивач не отримав.
Позивач звертався до Білоцерківської міської ради із заявою № 15.1-07/4339 від 15.09.2020 р. щодо надання відомостей про можливість розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці із кадастровим номером 3210300000:07:002:0104.
Листом № 91048/05-08 від 28.09.2020 р. Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради повідомило ФОП Нестеренка В.Є., що наміри щодо місця розташування його тимчасової споруди (павільйону) для провадження підприємницької діяльності відповідають будівельним нормам і правилам.
Як слідує з позову, не отримавши відповіді Білоцерківської міської ради стосовно результатів розгляду заяви від 13.08.2020 р. про укладення договору сервітуту, позивач 17.12.2020 р. її відкликав.
Водночас, позивач подав до Білоцерківської міської ради заяву № 15.1-07/5743 від 17.12.2020 р. про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0030 га за адресою: вул. Леваневського, в районі будинку № 26.
22.12.2020 р. позивач звернувся до Білоцерківської міської ради із повторною заявою № 15.1-07/5800 від 22.12.2020 р. про встановлення особистого строкового сервітуту для провадження підприємницької діяльності на частину земельної ділянки із кадастровим номером 3210300000:07:002:0104 площею 0,0030 га.
Рішенням Білоцерківської міської ради № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу» позивачеві, на підставі ст.ст. 12, 79-1, 98-102, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. 55-1 Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підзаконних нормативно-правових актів, враховуючи подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради № 166/02-17 від 11.02.2021 р., протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради № 7 від 05.02.2021 р., було відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0030 га від загальної площі 0,8314 га з кадастровим номером 3210300000:07:002:0104 за адресою: вул. Леваневського, в районі будинку № 26, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.
З витягу із протоколу засідання постійної комісії Білоцерківської міської ради № 7 від 05.02.2021 р. слідує, що підстави для відмови у наданні ФОП Нестеренку В.Є. дозволу на розробку запитуваної технічної документації доповідач даного питання (начальник Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Дорогань В.Л.) не навів. Комісія проголосувала п'ятьма голосами (при двох голосах «утримались») за відмову у наданні такого дозволу позивачу.
Поряд з цим, як слідує з витягів із протоколів засідання комісій Білоцерківської міської ради № 218 від 20.08.2020 р. та № 219 від 26.08.2020 р., в останніх зазначалося про неможливість встановлення сервітуту за заявою ФОП Нестеренка В.Є. на частині земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:07:002:0104 площею 0,0030 га, оскільки така ділянка не сформована.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вважає рішення Білоцерківської міської ради № 464-10-VIII від 25.02.2021 р., незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального права та процедури ухвалення (порушення строків розгляду заяви позивача), без наведення достатніх нормативних підстав та юридичного обґрунтування, спрямованим на порушення прав та законних інтересів позивача у сфері зайняття підприємницькою діяльністю та на створення йому штучних перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташовано належний йому павільйон.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач, серед іншого, вказував на те, що на підставі пункту 1.5 рішення Білоцерківської міської ради № 1537-78-VІ від 20.08.2015 р. «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів» було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 81 від 16.09.2015 р. з Фізичною особою-підприємцем Нестеренком Віталієм Євгеновичем під розміщення павільйону в місті Біла Церква по вулиці Леваневського, в районі будинку № 26, загальною площею 0,0030 га, строком на 5 (п'ять) років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 р., тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Білоцерківська міська рада зазначає, що в підпункті 4.4.5 п. 4.4 договору зазначено, що сервітуарій зобов'язаний не допускати будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об'єктів на території об'єкту благоустрою, на яку встановлено особистий строковий сервітут. Встановлений цим договором особистий строковий сервітут не надає сервітуарію права на проведення будь-якого будівництва на території, наданій йому на розміщення павільйону, та території для забезпечення благоустрою (підтримання в санітарному стані). Проте, в порушення умов договору, позивач здійснив будівництво фундаменту під тимчасовою спорудою (павільйоном), що є порушенням норм пункту 1.3 Порядку та порушенням підпункту 4.4.5 п. 4.4 договору.
Отже, відповідач стверджує, що під час розгляду заяви позивача № 15.1-07/5743 від 17.12.2020 р. щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, тобто фактичної пролонгації попереднього договору, було встановлено ряд порушень, що фактично і стали підставою для відмови у продовженні правовідносин.
За твердженням відповідача, на засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради, яке відбулося 05.02.2021 р., був запрошений начальник Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дорогань В.Л., який попередньо займався вивченням питання можливих порушень щодо наявності фундаменту під тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності по вул. Леваневського, в районі житлового будинку № 26, Фізичної особи-підприємця Нестеренко Віталія Євгеновича, та який повідомив, що під вказаною тимчасовою спорудою наявний фундамент, який встановлений самочинно, без дозвільних документів, а також зазначив, що влаштування фундаменту відноситься до будівельних робіт, на які потрібно отримувати документ, який надає право їх виконувати. Окремо вивчалися проектні документи щодо влаштування тимчасової споруди, а саме - досліджувались ескізи нижньої частини тимчасової споруди, з яких вбачається, що ця споруда мала б розташовуватися не на фундаменті. Таким чином, за твердженням відповідача, позивач відхилився від проекту під час встановлення тимчасової споруди та допустив самочинне будівництво в порушення норм чинного законодавства, у зв'язку з чим комісією було прийнято рішення врахувати зауваження начальника Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дороганя В.Л. щодо наявності фундаменту та допущених Фізичною особою-підприємцем Нестеренко Віталієм Євгеновичем порушень, та винести на розгляд сесії міської ради відмовний проект рішення міської ради.
На підставі відповідного проекту рішення міської ради за авторством постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради, сесією Білоцерківської міської ради було прийнято оскаржуване рішення № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу».
Поряд з цим, відповідач зазначав, що із поданих до позовної заяви документів вбачається відсутність інформації про державну реєстрацію земельного сервітуту, тобто Фізична особа-підприємець Нестеренко Віталій Євгенович не набув права користування земельною ділянкою, так як державна реєстрація земельного сервітуту не була проведена.
Таким чином, на думку відповідача, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відновлює його права, оскільки будь-яких прав позивача порушено не було.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Поряд з цим, згідно зі статтею 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Частиною 1 ст. 402 ЦК України визначені способи встановлення сервітуту. Так, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до частини 1 та 2 ст. 402 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.
Згідно з положеннями статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Статтею 99 ЗК України обумовлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Згідно зі статтею 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Частиною 2 ст. 123 ЗК України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 3 ст. 123 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє зробити висновок, що ст. 123 ЗК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких відповідний орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади може відмовити у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема, невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів.
Поряд з цим, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК кодексу України, положення якої кореспондують положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як зазначено в ч. 2 ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання відповідача на неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права, зокрема, в частині права на розгляд заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту та отримання вмотивованого рішення за наслідками її розгляду.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
За наслідками дослідження долучених до матеріалів справи доказів суд зауважує, що заява про надання дозволу на розробку проекту технічної документації була подана ФОП Нестеренком В.Є. 17.12.2020 р., а рішення відповідача № 464-10-VIII «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу» було прийнято 25.02.2021 р., тобто з порушенням встановленого статтею 123 ЗК України для органу місцевого самоврядування строку розгляду заяви в 1 календарний місяць.
Судом встановлено, що у спірному рішенні № 464-10-VIII від 25.02.2021 р та в протоколі засідання постійної комісії № 7 від 05.02.2021 р., на який посилається відповідач в тексті рішення, не вказано підстав відмови у наданні дозволу на розробку позивачеві технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту.
При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки, на якій розміщено тимчасову споруду ФОП Нестеренка В.Є., вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що за приписами згадуваної вище ст. 123 ЗК України є підставою для відмови у надання дозволу на виготовлення технічної документації.
Водночас, посилання відповідача на зазначення у протоколах постійної комісії з питань земельних відносин №№ 218 від 20.08.2020 р. та 219 від 26.08.2020 р. зауважень щодо несформованості земельної ділянки, на якій розташовано тимчасову споруду позивача, як підстави для відмови у наданні дозволу на розробку документації та для відмови у продовженні дії договору сервітуту, відхиляється з огляду на таке.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Одним із видів такої документації є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту (п. "ї" ч. 2 ст. 25 Закону).
Статтею 55-1 вказаного Закону України "Про землеустрій" визначено, що встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.
Слід відзначити, що право сервітуту у ФОП Нестеренка В.Є. існувало у зв'язку з укладенням та виконанням договорів особистого строкового сервітуту з відповідачем, і на момент подання ним заяви про продовження дії договору (у серпні 2020 року) таке право підтверджувалось чинним договором № 81 від 16.09.2015 р.
Суд зауважує, що ФОП Нестеренко В.Є. належним чином сплачував орендну плату за зазначеним вище договором № 81 від 16.09.2015 р., а відповідач її приймав, що вбачається з п. 9 листа Білоцерківської міської ради № 1273/01-14 від 22.04.2021 р., адресованого адвокату позивача Зайцеву В.С., та підтверджує існування правовідносин сервітуту під розміщення тимчасової споруди між сторонами у даній справі.
Поряд з цим, слід зазначити, що у випадку сервітуту щодо частини земельної ділянки її формування задля виникнення об'єкта цивільних прав не є обов'язковим, що випливає з ч. 9 ст. 79-1 ЗК України, якою визначено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення № 464-10-VIII від 25.02.2021 р. є таким, що не містить передбачених чинним законодавством підстав відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо земельного сервітуту на частину земельної ділянки, на якій розташовано тимчасову споруду ФОП Нестеренка В.Є.
Щодо посилань відповідача на наявність фундаменту на частині земельної ділянки ФОП Нестеренка В.Є., на підтвердження чого до матеріалів справи було надано акт обстеження тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності відповідно до виданого паспорту прив'язки від 02.09.2020 р., в п. 5 якого зазначено «фундамент: ознаки», суд зауважує наступне.
У зазначеному вище наданому відповідачем акті від 02.09.2020 р. міститься лише посилання на ознаки фундаменту, а не стверджується про його наявність на земельній ділянці під тимчасовою спорудою позивача.
Жодних інших достатніх, належних та допустимих доказів того, що під тимчасовою спорудою ФОП Нестеренка В.Є. для здійснення підприємницької діяльності по вул. Леваневського, в районі житлового будинку № 26, наявний фундамент, який встановлений самочинно без дозвільних документів, матеріали справи не містять.
З приводу долученого до відзиву відповідачем електронного носія інформації (диск DVD-R), на якому, за твердженням останнього, міститься запис засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища Білоцерківської міської ради від 05.02.2021 р. стосовно питання ФОП Нестеренка В.Є., суд вважає за необхідне відзначити таке.
Згідно з приписами статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі - текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Суд констатує, що відповідачем при поданні зазначеного вище носія інформації не зазначено, чи є він оригіналом, чи електронною копією, та, відповідно, не вказано про її засвідчення електронним підписом.
Окрім того, представник позивача у судовому засіданні з розгляду справи по суті зазначав про неотримання позивачем разом із відзивом відповідача зазначеного диску.
Заслухавши позицію присутніх у судовому засіданні позивача та його представника, суд відзначає, що відеозапис засідання постійної комісії відповідача від 05.02.2021 р. у даному випадку не може містити даних, які могли б підтвердити або спростувати обставину відсутності в оспорюваному рішенні відповідача від 25.02.2021 р. як підстав, передбачених чинним законодавством, так і будь-яких інших підстав для відмови ФОП Нестеренку В.Є. у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту.
З огляду на все вище викладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Нестеренка Віталія Євгеновича у повному обсязі, скасування рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 р. № 464-10-VІІІ «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту Фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу», прийнятого як з порушенням строків розгляду заяви позивача, так і без наведення підстав відмови у наданні дозволу, та зобов'язання останньої повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення технічної документації.
Щодо решти пояснень та доводів учасників процесу суд зауважує наступне.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, код 26376300) від 25.02.2021 р. № 464-10-VІІІ «Про розгляд заяви щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту Фізичній особі-підприємцю Нестеренку Віталію Євгеновичу».
3. Зобов'язати Білоцерківську міську раду (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, код 26376300) повторно розглянути заяву Фізичної особи-підприємця Нестеренка Віталія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту для експлуатації та обслуговування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності площею 0,0030 га за адресою: вул. Леваневського, в районі будинку № 26 (реєстраційний номер Білоцерківської міської ради № 15.1-07/5743 від 17.12.2020 р.).
4. Стягнути з Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, код 26376300) на користь Фізичної особи-підприємця Нестеренка Віталія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) 4540 (чотири тисячі п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 13.09.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна