Справа № 442/8007/20 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.
Провадження № 22-ц/811/1651/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
Категорія: 82
02 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
за участі секретаря: Савчук Г.В.,
з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТзОВ «Львівгаз збут» - Стернюка В.А., представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - Свідунович В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» та Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про захист прав споживача,-
Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз», код ЄДРПОУ 03349039) в частині визначення об'єму та обсягу спожитого газу, виходячи із показників загальнобудинкового вузла обліку газу та дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (ТОВ «Львівгаз Збут», код ЄДРПОУ 39594527) в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи із показників загальнобудинкового вузла обліку газу.
Зобов'язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз», код ЄДРПОУ 03349039) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (ТОВ «Львівгаз Збут», код ЄДРПОУ 39594527) припинити такі дії.
Зобов'язано Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз», код ЄДРПОУ 03349039) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (ТОВ «Львівгаз Збут», код ЄДРПОУ 39594527) здійснити перерахунок оплати за газ ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01 грудня 2018 року по день винесення судом рішення у даній справі, виходячи із діючих протягом вказаного періоду норм споживання газу для громадян для приготування їжі, в квартирах, в яких не встановлені індивідуальні газові лічильники.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз», код ЄДРПОУ 03349039) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (ТОВ «Львівгаз Збут», код ЄДРПОУ 39594527) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу солідарно.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз», код ЄДРПОУ 03349039, юридична адреса: вул. Золота, 42, м. Львів, 79039) на користь держави судовий збір у розмірі 2724 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» (ТОВ «Львівгаз Збут», код ЄДРПОУ 39594527, юридична адреса: вул. Шевченка, 111А, м. Львів, 79039) на користь держави судовий збір у розмірі 2724 грн.
Рішення суду оскаржили Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» та Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз».
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут».
Звертає увагу на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» є постачальником природного газу на території Львівської області, до обов'язків якого не входить здійснення розподілу природного газу або зміни об'ємів та обсягів розподіленого природного газу споживачам, а також встановлення режимів нарахування об'ємів спожитого газу та здійснення їх перерахунків.
Вважає, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про підставність та обґрунтованість вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут».
Зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи з показників загально будинкового вузла обліку газу, а також зобов'язання здійснити перерахунок оплати за газ адресовані до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» є безпідставними.
Просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовнимх вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» відмовити.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» посилається на те, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції 20 січня 2018 року, оскільки застосуванню підлягала саме ця норма, однак лише в редакції від 01 жовтня 2015 року чинній на момент виникнення спірних відносин.
Стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що умовами типового договору розподілу природного газу передбачено можливість визначення об'єму розподіленого та спожитого природного газу за об'єктом споживача на підставі показів ЗВОГ.
Зазначає, що задовольнивши вимогу про перерахунок об'єму та плати за спожитий газ, суд першої інстанції не врахував, що таке рішення вплинуло на права та обов'язки третіх осіб, які не були залучені до участі у справі.
Просить скасувати рішення суду та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТзОВ «Львівгаз збут» - Стернюка В.А., представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - Свідуновича В.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом, позивач, ОСОБА_1 , зареєстрована та проживає в АДРЕСА_2 .
Між нею та ПАТ «Львівгаз» (правонаступником якого є АТ «Львівгаз») було укладено Договір про надання населенню послуг з газопостачання, згідно якого було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , а тому ОСОБА_1 є споживачем послуг.
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (АТ «Львівгаз») є Оператором ГРМ.
З відповіді АТ «Львівгаз» №79008-Лв-2118-0320 від 03 березня 2020 року вбачається, що з квітня 2017 року облік спожитого природного газу за адресою АДРЕСА_3 проводиться згідно показів будинкового газового лічильника, а в квартирі АДРЕСА_4 , в якій проживає позивач - відсутній індивідуальний газовий лічильник.
Відносини між сторонами у справі регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII) держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону №1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, зокрема, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року. У разі не встановлення населенню у зазначені строки лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, забезпечити комерційний облік природного газу зобов'язане газорозподільне підприємство.
Згідно глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс), оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Як встановлено вище, позивач ОСОБА_1 є споживачем природного газу, а відповідач АТ «Львівгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Встановлено, що тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як передбачено ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 20 цього Закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 приєдналася до цього типового договору розподілу природного газу, так як щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу споживачам, а саме - Розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», Розділом V «Права та обов'язки споживача» та Розділом VІ «Права і обов'язки постачальника». Зміст типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2500, констатує, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними.
Згідно п.2.1. даного договору АТ «Львівгаз» взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам, в необхідних об'ємах (обсягах), а споживачі взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Нормою ч. 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів базується на принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн., а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
Встановлено, що позивач проводила оплату газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі - безпосередньо індивідуальних.
Отже, за змістом статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства, порушує права останньої. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення вимог позивачки, буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Аналогічна позиція зазначена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 214/2435/17 (пров. № 14-347цс18) та Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі № 524/7637/16-ц (пров. № 14-470цс19), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 20.02.2019 року у справі № 212/5712/17 (пров. № 61-116св19), від 24.10.2019 року у справі № 214/5776/17 (пров. № 61-13554св19), від 17.04.2020 року у справі № 215/2712/18-ц (провадження № 61-2509св20).
Таким чином, відповідач АТ «Львівгаз» зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачкою, та відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.
Стосовно доводів АТ «Львівгаз» про те, що встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинку за адресою АДРЕСА_3 , не суперечить Законодавству України, чинного на час встановлення цього приладу обліку, суд першої інстанції зазначив наступне.
Так, згідно пунктів 2, 3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу ГРМ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, визначення фактичного об'єму споживання (розподілу) природного газу по об'єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.
Якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об'єм спожитого (розподіленого) природного газу по об'єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.
За ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
Відповідно до п. 4 гл. 1 розділу ІХ Кодексу ГРС комерційний вузол обліку встановлюється (організовується) в точці вимірювання, яка має збігатися з межею балансової належності (точкою комерційного обліку) між суміжними власниками газових мереж.
Відповідно до п. 1 гл. 5 розділу ІІІ Кодексу ГРС межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між Оператором ГРМ та споживачем (суміжним суб'єктом ринку природного газу) визначається в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід'ємною частиною договору розподілу природного газу (або у передбачених цим Кодексом випадках технічній угоді про умови приймання-передачі газу ГРМ).
Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов'язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу.
Судом встановлено, що відповідачем встановлено загальнобудинковий прилад обліку природного газу для мешканців будинку за адресою АДРЕСА_3 , та не було надано жодного доказу про складання Акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, який у встановленому законом порядку було б погоджено із споживачами або ж з їх представником.
Відповідно до пункту 3 Правил постачання природного газу 30 вересня 2015 року № 2496, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.
Споживачам, у яких відсутній газовий лічильник, нарахування за використаний газ здійснюється відповідно до встановлених державою норм споживання природного газу.
У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що слід провести перерахунок об'ємів споживання природного газу по об'єкту побутового споживача відповідно до чинних Норм споживання природного газу для населення у разі відсутності газових лічильників за період з 01 грудня 2018 року по 30 березня 2021 року.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».
Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні із викладеним вище своїм додатковим обґрунтуванням, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» та Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.