Справа № 339/233/20
Провадження № 22-ц/4808/1010/21
Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С.
Суддя-доповідач Максюта
26 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д.,
секретаря Пацаган В.В.,
за участю представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Вань І.Р., представника апелянта Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) Заника М.Ф., представника прокуратури Івано-Франківської області Чорнописької Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі прокуратури Івано-Франківської області, Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни та представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Головенко О.С. 20 квітня 2021 року у м. Болехів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 27 квітня 2021 року,
У серпні 2020 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Позовні вимоги, обґрунтовано тим, що вироком Болехівського міського суду від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1ст.263, ч.1 ст.309, ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України із призначенням йому покарання у виді 7 років позбавлення волі. Вказаний вирок скасовано ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року та призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Вироком Болехівського міського суду від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 1 ст. 263; ч. 1 ст. 309; ч.2 ст. 307 КК України у зв'язку із недоведеністю його вини, що є підставою для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду.
Зазначила, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням з моменту притягнення його до кримінальної відповідальності - з 17 лютого 2017 року до набрання вироком законної сили 17 червня 2020 року, тобто за 3 роки і 4 місяці, що становить 40 місяців.
При нарахування розміру моральної шкоди просила врахувати незаконність притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, незаконне кримінальне переслідування у вчиненні трьох злочинів, два з яких відносяться до тяжких. За кожен із видів злочинів, у вчиненні яких обвинувачувався позивач, він має право на відшкодування моральної шкоди, що розраховується не менше мінімальної заробітної плати за кримінальне переслідування за ч.2 ст.307 КК України з моменту притягнення до кримінальної відповідальності (17 лютого 2017 року) та до набрання вироком законної сили (17 червня 2020 року).
Моральну шкода обґрунтовано застосуванням до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обмежено свободи та внесення застави у значному розмірі (80 000,00 грн). Ці обставини внесли суттєві зміни у життя всієї родини, оскільки вони зазнали великого стресу, переживань, змінився звичний побут, позивач змушений був захищатися в суді та оплачувати послуги адвоката.
До матеріальної шкоди, яку поніс позивач, відносить оплату послуг адвоката, яку здійснював захисник згідно Договору про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 12.05.2017 року та Додаткової угоди п.5.1, зокрема: авансовий платіж у розмірі 50 000,00 грн, який оплачено при укладенні договору про надання правової допомоги за вивчення та опрацювання справи, аналіз доказів, складення проектів заперечень та клопотань, побудову тактики та стратегії захисту; 190 000,00 грн - за участь у судових засіданнях, за кожне судове засідання по 5000,00 грн (4000,00 грн за надання правової допомоги, 1000,00 грн на покриття витрат, а саме: витрати на проїзд, добові).
Адвокат Вань І.Р., як захисник обвинуваченого, брала участь у 38 судових засіданнях, що підтверджується Актами виконаних робіт (послуг) та інформацією Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 15 липня 2020 року. В ході здійснення захисту від обвинувачення нею складалися відповідні процесуальні документи, які готувалися в порядку підготовки до судового розгляду та в окремому порядку не оплачувалися, за винятком оплати послуг адвоката за написання апеляційної скарги на вирок Болехівського міського суду від 22.12.2018 року в розмірі 5000,00 грн та заперечення на апеляційну скаргу прокурора, подану на вирок Болехівського міського суду від 31.01.2020 року в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується Довідкою та Актом виконаних робіт (послуг). Також адвокату оплачено згідно з умовами додаткової угоди, як преміальні (гонорар успіху) у зв'язку із повною реабілітацією позивача - 50 000,00 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог, беручи до уваги, що мінімальний розмір заробітної плати, на час розгляду справи становив 6000,00 грн, термін перебування позивача під судом та слідством (40 місяців) та кількості епізодів обвинувачення (3), просила стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди - 720 000,00 грн та процесуальні витрати у розмірі 305 000 грн (том.1, а.с.1-8,т 2, а.с.16).
Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 240 000 (двісті сорок тисяч) гривень, а також 43 000 (сорок три тисячі) гривень витрат на правову допомогу (а.с.25-39, том.2).
Не погодившись з рішенням суду щодо часткового задоволення позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 адвоката Вань І.Р. подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що зменшення розміру витрат за надання правової допомоги є порушенням права позивача на відшкодування завданої державою шкоди, що полягає у понесених матеріальних витратах, пов'язаних з розглядом справи щодо нього кримінального провадження за необґрунтованим обвинуваченням та є порушенням ст.56 Конституції України.
Вважає, що розмір гонорару адвокатом не може вважатися завищеним, оскільки визначені з урахуванням складності справи, досягнутого результату, кваліфікації та досвіду, обсягу виконаної роботи та з урахуванням усіх видатків, що несе адвокат на забезпечення адвокатської діяльності. Висновки суду щодо відсутності платіжних документів на підтвердження оплати послуг адвокатів не відповідають дійсності, оскільки адвокатом надано довідку про оплату послуг адвоката, акти виконаних робіт, винагорода (гонорар) визначався сторонами у фіксованому розмірі (авансовий платіж по 4000 грн за судове засідання та по 1000 в день судового засідання на відрядження, премія за виконану роботу у випадку досягнення бажаного результату - «гонорар успіху»). Фактично виконана робота підтверджується довідкою про участь у судових засіданнях, журналами судових засідань та процесуальними документами, що готувалися адвокатом в процесі здійснення захисту від обвинувачення. При цьому стороною відповідача не надано жодних обґрунтувань щодо надмірності розміру гонорару адвоката та не надано своїх розрахунків.
Щодо ж до висновків суду в частині визначення розміру завданих моральних збитків, апелянт посилається на висновки Верховного Суду у справі №61-46949св18 та вказує, що не може вважатися справедливою сатисфакція, що призначається національним судом за незаконне кримінальне переслідування, де особа обвинувачувалась у вчиненні проступку чи не тяжкого злочину, де їй загрожувало покарання у виді призначення штрафу, та, як у справі щодо позивача, була загроза покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а тому рішення суду є необґрунтованим та підлягає скасуванню із постановленням нового із постановленням нового про задоволення уточнених позовних вимог (720 000 грн моральних збитків).
Просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.49-59, том.2).
Не погодившись з рішенням суду представник Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та принципу змагальності сторін.
Апелянт зазначає, що Міністерство юстиції України не являється органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, тобто тим органом, до якого можуть застосовуватись положення ст.1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як підстави стягнення моральної шкоди.
Судом не взято до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 25.03.2020 року у справі №641/8857/17, де надано роз'яснення щодо участі у даній категорії справ держави через відповідні їй компетентні органи державної влади та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2019 року №552/6381/17, щодо обов'язку суду по встановленню належності відповідачів та обгрунтованості позовних вимог.
А тому органом державної влади, який наділений повноваженнями представляти державу у спірних правовідносинах, є прокуратура Івано-Франківської області, а Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями представляти державу в даній категорії справ та не є суб'єктом, який порушив права та інтереси позивача, а тому, пред'явлення позову до неналежного відповідача - Держави Украйна в особі Міністерства юстиції України є підставою для відмови у задоволенні позову до неналежного відповідача.
Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до Міністерства юстиції України відмовити (а.с.71-76, том.2).
Представником прокуратури Івано-Франківської області подано відзив на апеляційну скаргу представника позивача.
Позовна вимога про задоволення моральної шкоди в більшому розмірі жодними належними доказами не підтверджується, а відтак не могла бути задоволена судом з підстав, встановлених вимогами ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокурати і суду». Ні нормами вказаного закону,ні положеннями будь-якого іншого нормативного-правового акту можливості відшкодування моральної шкоди окремо по всіх нормах Кримінального кодексу України,за якою ОСОБА_1 виправдано, не передбачено
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, представник відповідача вказує, що до матеріалів справи долучено тільки додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги, акти виконаних робіт, звіт про результати надання правової допомоги у кримінальному провадженні та довідку про нарахування гонорару на загальну суму 305000 грн, яку видано самим захисником. Інших підтверджуючих документів про сплату позивачем коштів за надання правової допомоги не долучено.
Незрозумілими є посилання апелянта на суми добових, пов'язаних із відрядженнями, оскільки такі витрати є такими, що пов'язані саме із службовими відрядженнями. Враховуючи те, що адвокат є самозайнятою особою, яка не перебуває у жодних трудових відносинах з будь-яким підприємством, установою та організацією, розцінювати її поїздки, пов'язані із розглядом справ в інші населені пункти саме як службові відрядження з відповідною оплатою добових передчасно.
Просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни залишити без задоволення, рішення суду без змін (а.с.101-109, том.2)
Представником Міністерства юстиції України відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Вань І.Р., представника апелянта Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) Заника М.Ф., представника прокуратури Івано-Франківської області Чорнописької Г.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) необґрунтованою, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни частково обгрунтованою, виходячи з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», п.п. 11,12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року № 6/5/3/41, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановивши, що позивача визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263; ч. 1 ст. 309; ч.2 ст. 307 КК України, що є підставою для відшкодування заподіяної моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування, суд з огляду на період перебування позивача під слідством і судом протягом 40 місяців, з врахуванням меж заявлених позовних вимог, глибини, тривалості та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, характеру його немайнових втрат, порушення нормальних життєвих зв'язків, а також того, що моральна шкода, завдана неправомірними діями правоохоронних органів, відшкодовується за сукупністю неправомірних дій, які потягли незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 240 000,00 грн. (6000,00 грн. х 40 місяців).
Щодо ж до відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 305 000 грн, суд вважав, що такий розмір витрат на правову допомогу завищеним, неспівмірним фактично затраченому часу на їх виконання, не відповідним критеріям співмірності, розумності їх розміру, зменшив його до суми 43 000,00 грн, з яких: 38 000,00 грн - участь в судових засіданнях адвоката, 5000,00 грн складання зазначених процесуальних документів.
З таким висновком не в повній мірі погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Встановлено, що в провадженні Болехівського міського суду перебувало кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.307, ч.1 ст.309 КК України.
З матеріалів кримінального провадження, які досліджувались апеляційним судом, встановлено, що 24 листопада 2016 року за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено уніфікований запал до ручних гранат дистанційної дії, один пристрій для вживання наркотичного засобу, обіг якого заборонено законом - марихуани, загальна кількість якого становить 0,398 грама (а.с.119-123 том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17).
17 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч.2 ст. 307 КК України, 20 лютого 2017 року - за ч.1 ст.263, ч.1 ст. 309 КК України, 13 квітня 2017 року - за ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 309, ч.2 ст. 307 КК України .
13 квітня 2017 року ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України та ухвалою слідчого судді Болехівського міського суду від 13 квітня 2017 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави (а.с.104-109, 190-194 том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17)
14 квітня 2017 року за ОСОБА_1 внесено заставу в сумі 80 000,00 грн та 14.04.2017 року о 14.20 год його звільнено з ІТТ №3 ГУНП в Івано-Франківській області (а.с.91,92, том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17).
19 квітня 2017 року ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт, а кримінальне провадження передано до Болехівського міського суду.
Ухвалою Болехівського міського суду від 25.10.2017 року у задоволенні клопотання захисника Вань І.О. про повернення застави та зміну запобіжного заходу з застави на особисте зобов'язання з покладенням на обвинуваченого обов'язків: прибувати за кожною вимогою до суду та повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи відмовлено (а.с.110 том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17).
В процесі розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції процесуальним прокурором Тепчук В. змінено обвинувачення та вручений обвинувальний акт ОСОБА_1 за ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 309 КК та ч.2 ст. 307 КК України (а.с.97-103, том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17), про що свідчить обвинувальний акт від 25.10.2017 року.
11 листопада 2017 року слідчим суддею Болехівського міського суду Івано-Франківської області Микитюку В.В. обрано запобіжний захід тримання під вартою строком 60 днів до 01.01.2018 року з одночасним визначенням застави у розмірі 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 640000 грн у кримінальному провадженні №12017090160000668 від 27.10.2017 року за ч.5 ст.185 КК України (а.с.195-200, том.1 матеріалів кримінального провадження №339/136/17).
Вироком Болехівського міського суду від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.1 ст.309, ч.2 ст.307 КК України та на підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі (а.с.13-23, том.1).
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 березня 2019 року вирок Болехівського міського суду від 22 грудня 2018 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції (а.с.24-30, том.1).
31 січня 2020 року Болехівським міським судом постановлено вирок, згідно якого ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч. 1 ст. 263; ч. 1 ст. 309; ч.2 ст. 307 КК України у зв'язку із недоведеністю його вини (т.1, а.с.13-23).
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року вказане судове рішення залишено без змін і вирок набрав законної сили (т. 1, а.с.24-30).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
За змістом пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
Таким чином суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 17 лютого 2017 року (з дня повідомлення про підозру за ч.2 ст. 307 КК України) по 17 червня 2020 року (набрання вироком законної сили), тобто 40 повних місяців, впродовж якого він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, до нього застосовувався запобіжний захід тримання під вартою, який був змінений на заставу, а за місцем його проживання здійснювався обшук.
Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22.11.2018 року позивача визнано винним у вчиненні злочинів,передбачених ч.1. ст.263, ч.1 ст.309, ч.2 309, ч.2 ст.307 Кримінального кодексу України із призначенням йому покарання: за ч.1 ст.263 КК України - 4 роки позбавлення волі; за ч.1 ст.309 КК України - 2 роки позбавлення волі; за ч.2 ст.307 КК України - 7 років позбавлення волі (санкція передбачає покарання від шести до десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна).
Враховуючи межі заявлених позовних вимог, глибину, тривалість та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, захищаючись від незаконного обвинувачення у вчиненні, зокрема і тяжкого злочину (ч. 2 ст. 307 КК України), за яким визначається законом міра покарання у вигляді позбавлення волі від шести до десяти років з конфіскацією майна і м'якша міра покарання взагалі санкцією цієї частини статті не передбачена. Крім того, позивач за цим обвинуваченням був засуджений судом і вироком від 22.12.2018 року йому призначалася остаточна міра покарання за сукупністю злочинів відповідно до ст.71 КК України у вигляді семи років позбавлення волі (вирок скасовано). Внесення застави позивачем у значному розмірі 80 000 грн призвело до прикладання додаткових зусиль для організації життя позивача, оскільки кошти у певний період часу були спрямовані на непередбачувані потреби, що виникли з вини органа досудового розслідування і прокуратури. Апеляційний суд з урахуванням зазначених обставин приходить до висновку, що судом першої інстанції помилково визначено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням прав позивача у цих правовідносинах. Справедливою сатисфакцією буде розмір відшкодування в сумі 400 000 гривень, і цей розмір відповідатиме критерію розумності та виваженості, не буде завищеним з огляду на глибину та обсяг моральних страждань позивача.
Доводи апелянта про те, що підлягає відшкодуванню моральна шкода із розрахунку за кожен злочин, у якому обвинувачувався позивач, не заслуговують на увагу оскільки такий порядок обчислення розміру моральної шкоди законом не визначений. Закон надає можливість врегулювання цього питання у спосіб визначення нижньої межі шкоди з можливістю її збільшення судом за допомогою дискреційних повноважень суду з урахуванням конкретних обставин справи. Такий механізм відповідає критерію справедливості і не призводить до необґрунтованого збагачення учасника справи.
Що ж стосується висновку суду щодо часткового відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 305 000,00 грн, понесених у межах кримінального провадження слід виходити з такого.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
У цих правовідносинах можливо застосувати аналогію закону, оскільки подібні питання відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовані положеннями ЦПК України і ГПК України.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Як встановлено судом, правова допомога ОСОБА_1 у кримінальному провадженні надавалася захисником Вань І.Р. згідно Договору про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 12 травня 2017 року, відповідно до пункту 5.1 якого розмір гонорару обумовлюється сторонами згідно додаткової угоди. До розміру гонорару не входять витрати, пов"язані з виконанням доручення клієнта, а саме: витрати на проїзд, поштову кореспонденцію, тощо (матеріали кримінальної справи № 339/136/17, 1-кп/339/23/17 т.1, а.с.23).
Додатковою угодою №1 від 12.05.2017 року сторони підтверджують про те, що розмір гонорару за одне судове засідання становить 4000,00 грн і не залежить від обсягу роботи, тривалості судового засідання, а також визначено, що клієнт зобов"язаний компенсувати адвокату додаткові витрати, пов"язані з відрядженням в сумі 1000,00 грн за кожний виїзд та у випадку закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав - винагороду (преміальні) у розмірі від 30 000,00 грн до 50 000,00 грн. (а.с.33, том.1).
В позовній заяві представник позивача просила стягнути на користь позивача 305 000 грн. витрат на правову допомогу, які складаються: авансовий платіж у розмірі 50 000,00 грн.;190 000,00 грн. за участь у судових засіданнях; складання апеляційної скарги на вирок Болехівського міського суду від 22 грудня 2018 року- 5000,00 грн; заперечення на апеляційну скаргу прокурора Тепчук В., подану на вирок Болехівського міського суду від 31 січня 2020 року - 10 000,00 грн.; преміальні (гонорар успіху) у зв'язку із повною реабілітацією позивача 50 000,00 грн.
Представником позивача надано суду акти виконаних робіт: від 24.12.2018 року (загальна вартість робіт становить 125 000 грн), від 21.02.2019 року (загальна вартість робіт 20 000 грн), від 28.02.2020 року (загальна вартість робіт - 45 000 грн), від 20.06.2020 року (загальна вартість робіт - 15 000 грн),
На підтвердження сплати захиснику Вань І.Р. відповідної винагороди в сумі 305 000,00 грн надано Довідку №191 від 10 серпня 2020 року, підписану адвокатом Вань І.Р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснено оплату послуг адвоката за надання правової допомоги, та які підлягають поверненню за рахунок держави у зв'язку із постановленням вироку, яким виправданий позивач: 12.05.2017 року - 50 000,00грн авансовий платіж при укладенні договору; 24.12.2018 року - 125 000,00грн за участь в суді першої інстанції; 21.03.2019 року - 20 000,00 грн за участь в суді апеляційної інстанції; 28.02.2020 року - 45 000,00 грн за участь в суді першої інстанції (повторний розгляд); 20.06.2020 року - 15 000 за участь в суді апеляційної інстанції, 20.06.2020 року - 50 000,00 грн преміальні гонорар успіху (т.1, а.с.44). Наведе представник підтверджує актами виконаних робіт від 24.12.2018 року, від 21.02.2019 року, від 28.02.2020 року, від 20.06.2020 року (а.с. 34-43, том.1).
З матеріалів справи (акту виконаних робіт) встановлено, що на виготовлення апеляційної скарги на вирок Болехівського міського суду від 22 грудня 2018 року, яку оцінено у 5000,00 грн адвокатом затрачено 8 годин; на складання заперечення на апеляційну скаргу прокурора оцінену в 10 000,00 грн. адвокат витратила 6 годин (т.1, а.с.36-39), при цьому обидва документи складені на 5 аркушах, в них дано аналіз судових рішень та викладена єдина позиція захисника, сформована з моменту вступу його у справу: визнання доказів недопустимими та постановлення реабілітуючого вироку (кримінальна справа т. 3, а.с. 2, т. 4, а.с.138).
Представником позивача не представлено доказів про розміри витрат на проїзд, харчування у відрядженні, якими можуть бути відповідні розрахунково-касові документи, тому стягувати витрати на правову допомогу на забезпечення прибуття адвоката на судові засідання і перебування його у іншому населеному пункті фіксовано по 4000 грн. відсутні підстави з огляду на не підтвердження цих витрат.
Що ж стосується оплати позивачем гонорару успіху адвоката в розмірі 50 000 грн у зв'язку із повною реабілітацією обвинувуаченогог, то ці витрати підлягають відшкодуванню.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Дослідивши надані докази, враховуючи викладені обставини, складність справи і неможливість підтвердження позивачем усіх матеріальних витрат, понесених у зв'язку з участю адвоката через непредставлення адвокатом усіх розрахункових документів на проїзд з урахуванням виконаної адвокатом роботи і досягнення успіху,який полягав у остаточному результаті повної реабілітації позивача, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне визначити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 98 000,00 грн як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням гонорару успіху в розмірі 50 000 грн, оскільки таке вирішення спору справедливо компенсує позивачу витрати на правову допомогу.
Зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення відомостей про суб'єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим з таких підстав.
Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України, самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.
За приписами статті 176 ЦК України, юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави.
Також, згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба є юридичною особою, яка діє від імені держави.
Згідно із п. п. 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, оскільки відповідно до ч. 1ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, зокрема, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року по справі №215/3408/18.
Не заслуговують на увагу доводи представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) щодо залучення у справі в якості відповідача Міністерство юстиції України, яке не наділене повноваженнями представляти інтереси держави в даній категорії справ,
Звертаючись з позовом представник позивача зазначила, як відповідача Міністерство юстиції України, лише тому, що вказане Міністерство представляє державу України в судах України та вважала, що правильним є залучення держави, як відповідача у справі в особі Міністерства при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних органів про стягнення коштів за заподіяння моральної шкоди діями чи бездіяльністю посадових осіб державних органів, гарантом яких виступає держава Україна, яку представляє в судах України саме Міністерство юстиції України.
Так, Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Тому доводи апеляційної скарги у цій частині не заслуговують на увагу, оскільки не впивають на суть та правильність прийнятого судом рішення про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконним кримінальним переслідуванням.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ), часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни, змінити рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року, стягнувши з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень, а також 93 000 (дев'яносто три тисячі) гривень витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) відхилити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Вань Ірини Радиславівни задовольнити частково.
Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2021 року змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення суду викласти у такій редакції:
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень, а також 93 000 (дев'яносто три тисячі) гривень витрат на правову допомогу.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
М.Д.Горейко
Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року.