Провадження № 22-ц/803/6599/21 Справа № 210/521/20 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
09 вересня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:
Головуючого - судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,
сторони
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в м. Кривому Розі, у порядку ч. 13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропептровської області від 20 квітня 2021 року, яке постановлено суддею Хлистуненко О.В. в місті Кривому Розі та повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року, -
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та стягнення моральної шкоди, спричиненої смертю члена сім'ї .
В обґрунтування позову зазначив, що його дід ОСОБА_2 , з 1997 року по 1998 рік працював на підприємстві відповідача водієм. Під час виконання своїх трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого настала смерть.
З дня свого народження і по день смерті діда - ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач проживав зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , дідом ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_4 однією сім'єю в будинку АДРЕСА_1 , мали взаємні права та обов'язки, допомагали один одному по домашньому господарству.
Весь час, до смерті діда ОСОБА_1 вони проживали разом, вели спільне господарство, допомагали один одному. Основним джерелом сімейного доходу була заробітна плата діда. Дід був головою їхньої сім'ї, головні питання вирішував він та непосильну мамі та бабі роботу виконував дід. Вони проживали в приватному будинку, за будинком та землею також необхідний був догляд, яку виконував дід. Важку роботу по господарству виконував також дід. На позивача покладалися незначні сімейні обов'язки, і то, починаючи з 7 річного віку, як він пішов до школи. Він зобов'язаний був виносити побутові відходи, допомагати по огороду, здійснював незначні покупки - хліб, молоко, тощо. Матеріальним забезпеченням в їх сім'ї були кошти, які складалися із заробітної плати діда, незначної заробітної плати мами та баби. Кошти розподілялися між всіма членами сім' ї.
На час смерті діда позивачу було 8 років, звістка про смерть діда дуже пригнітила його. Він по теперішній час пам'ятає ті події, які відбулися після смерті (загибелі) діда, оскільки втратив найбільш дорогу та люблячу для нього людину. З раннього віку він пам'ятає свого діда, що він завжди був поруч, захищав та оберігав його. Незважаючи на те, що з моменту смерті діда пройшов тривалий час позивач все рівно переносить моральні страждання та переживання, оскільки дід був для нього і дідом, і батьком, і другом.
Винним в смерті діда є підприємство ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на якому він працював водієм автотранспортного цеху на автомобілі ЗИЛ-481610, оскільки підприємство зобов'язано було створити безпечні умови праці, але цього не зробило.
Посилаючись на те, що з вини підприємства ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на якому він працював водієм автотранспортного цеху на автомобілі ЗИЛ-481610, яке не створило безпечних умов праці, внаслідок смерті діда, з яким він проживав однією сім'єю на час його смерті, йому завдано моральної шкоди, суттєвих незворотних негативних змін, які відбулися у його особистому житті, просив суд встановити факт його сумісного проживання однією сім'ю з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на його користь 200 000 гривень, за спричинену моральну шкоду, в зв'язку зі смертю діда - ОСОБА_2 без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 20 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Встановлено факт сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на користь ОСОБА_1 , за спричинену моральну шкоду в зв'язку зі смертю діда ОСОБА_2 у розмірі 180000,00 гривень без урахування податків, зборів та інших платежів.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в розмірі 1800 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог .
Звертає увагу на те, що застосовані судом норми статей 440-1,450 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час настання нещасного випадку, не є підставою для покладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відповідальності за завдану позивачці моральну шкоду, спричинену смертю її батька.
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зазначає про те, що нещасний випадок з батьком позивачки стався внаслідок наїзду автомобіля БілАЗ-752, який належав ТОВ «Прип'ять» на нерухомий автомобіль ЗІЛ д/н НОМЕР_1 , який належав відповідачу, водій автомобіля ЗІЛ ОСОБА_2 знаходився біля автомобіля ЗІЛ та був притиснутий переднім бампером автомобіля БілАЗ-752 до задньої стінки автофургона ЗІЛ, який не перебував у русі, тобто не був джерелом підвищеної небезпеки, а тому на підставі ст. 450 ЦК України в редакції 1963 року, відповідальність у відповідача, як у власника автомобіля ЗІЛ, не настає.
Скаржник вказує на те, що вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.01.1999 року доведена вина водія ОСОБА_5 в порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспортного засобу особою, що керує транспортним засобом, що призвело до смерті потерпілого і з ТОВ «Прип'ять», як власника джерела підвищеної небезпеки, на користь жінки ОСОБА_4 було стягнуто моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» вважає висновки суду першої інстанції щодо не створення відповідачем безпечних умов праці безпідставними, а зміст пунктів Акту №97/4 та правові норми, на які посилається суд в оскаржуваному рішенні, не свідчить про вину відповідача та невиконання ним свого обов'язку по забезпеченню безпечних умов праці. Звертає увагу, що у п. 6 Акту №97/4 шкідливий фактор під час нещасного випадку був відсутнім. Апелянт вважає, що суд помилково застосував положення п. 5.6.4 Правил охорони праці на автомобільному транспорті до спірних правовідносин та ст. 153 КЗпП України, оскільки вони не підлягали застосування, а підлягають застосуванню - ст. 441 ЦК України в редакції 1963 року, п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові, ушкодженням здоров'я.
Крім того ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зазначає, що відсутні правові підстави покладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відповідальності у деліктному зобов'язанні на загальних підставах, оскільки відсутні всі складові деліктної відповідальності, зокрема відсутні неправомірні дії ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», які б призвели до завдання шкоди потерпілому внаслідок нещасного випадку та відсутня вина підприємства в завданні шкоди, оскільки Актом №97/4 та вироком суду підтверджена неправомірність дій водія ТОВ «Прип'ять» ОСОБА_6 і визначено особу, що є відповідальною за відшкодування завданої шкоди - ТОВ «Прип'ять», як роботодавець водія ОСОБА_6 та власник джерела підвищеної небезпеки.
Скаржник зазначає, що надані позивачем докази не підтверджують факт спільного проживання з померлим ОСОБА_2 .Судом надано більшу перевагу доказам позивача, що с свою чергу призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, яке видано 07.02.1972 року та зроблено запис в книзі реєстрації актів про народження за №316 (а.с. 16).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , про що в книзі реєстрації актів про народження 08.02.1990 року зроблено запис за № 137 (а.с. 12).
Тобто, ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 .
Відповідно до акту від 14.11.2019 року з місця проживання, який затверджений головою квартального комітету №2 ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , 1990 року народження з дня свого народження і по 2006 рік проживав по АДРЕСА_1 , разом із своєю матір'ю ОСОБА_3 , дідом ОСОБА_2 та бабою ОСОБА_4 (а.с. 17).
Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї станом на 28.11.1991 рік, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 голова сімї, ОСОБА_4 дружина, ОСОБА_3 донька, ОСОБА_8 донька, ОСОБА_1 онук (а.с.18).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог позивача, що проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується висновком суду про встановлення факту сумісного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту його народження і по день смерті діді - ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно із Сімейним кодексом України, утримання є видом правовідносин, у межах яких одна фізична особа зобов'язана надавати іншій фізичній особі матеріальну підтримку в грошовій формі у випадках та за дотриманням умов, визначених законом або договором про надання утримання, а інша фізична особа має право вимагати від першої фізичної особи виконання обов'язку щодо надання утримання.
Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно п.1 ч.1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
За вимогами ч. 2 ст.315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 318 ЦПК України встановлено, що у заяві повинно бути зазначено , який факт заявник просить встановити та з якою метою; а також до заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.
Відповідно правового змісту положень ст.ст.12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Як вбачається з матеріалів справи, факт проживання позивача разом із загиблим ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 підтверджується актом від 14.11.2019 року, який підписаний сусідами та головою квартального комітету (а.с. 17), довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописки від 28.11.1991 року, яка підтверджує факт прописки матері позивача ОСОБА_3 , станом на 1990 рік, копією диспансерного листа за 1994 рік та 1996 рік, в якому зазначено місце проживання позивача АДРЕСА_1 (а.с. 17-18, 20-21).
Крім того в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , які в судовому засіданні підтвердили факт проживання позивача разом із загиблим разом однією сім'єю (а.с. 123).
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про те, що позивач проживав однією сім'єю з ОСОБА_2 з 14 січня 1990 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1 .
З огляду на вищевикладене, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника відповідача, що надані позивачем докази не підтверджують факт спільного проживання з померлим ОСОБА_2 .
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на момент смерті діда проживав з ним однією сім'єю по АДРЕСА_1 .
У період з 10 липня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 працював на посаді водія КДГМК «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Згідно Акту № 97\4 про нещасний випадок від 07 жовтня 1998 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 із ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого він загинув (а.с. 25-28).
Відповідно до п. 7 Акту, причинами настанням нещасного випадку є: порушення Правил дорожнього руху, які проявилися в недотриманні дистанції по відношенню попереднього нерухомого автомобіля, невживання запобіжних заходів щодо своєчасної зупинки автомобіля і відсутності достатніх практичних навиків по управлінню автомобілем БІлАЗ у водія ОСОБА_9 п.п.13.1, 12.3 Правил дорожнього руху.
Відповідно до п. 10 Акту, особами які допустили порушення законодавства, є: головний інженер цеху великовантажних автомобілів ТОВ «Прип'ять», який порушив Систему управління охорони праці, начальник автоколони ТОВ «Прип'ять», що порушив Систему управління охорони праці, водій автомобіля БІлАЗ ТОВ «Прип'ять» ОСОБА_5 , який порушив вимоги ст. 1 Закону України «Про охорону праці», п. 2.16.4 Системи управління охорони праці, п.п.13.1, 12.3 Правил дорожнього руху .
Згідно додатку № 1 до Акту № 4 форми Н-1 про нещасний випадок від 07 жовтня 1998 року, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 водій автоколони ОСОБА_2 отримав від диспетчера шляховий лист для обслуговування їдальні комбінату «Криворіжсталь». О 14 годині 35 хвилин водій ОСОБА_10 під'їхавши до контрольно-пропускного пункту №5, де був зупинений контролером для догляду автомобіля. Після зупинки автомобіля ОСОБА_2 вийшов з автомобіля і разом з контролером підійшов до автофургону, позаду автомобіля для проведення догляду. Контролер оглянувши автомобіль та давши сигнал жезлом іншому контролеру щоб вона випустила автомобіль ЗІЛ з території комбінату. Після цього, контролер повернув голову в бік ОСОБА_2 , який закривав задні двері автофургона і побачив, що на автомобілі ЗІЛ з заду рухається автомобіль БІлАЗ 7522 з бортовим номером НОМЕР_4, який належить ТОВ «Прип'ять». Контролер крикнув водію БІлАЗ щоб той зупинився, але водій ОСОБА_5 допустив наїзд автомобіля БІлАЗ на автомобіль ЗІЛ. Внаслідок зіткнення водій ОСОБА_10 був притиснутий переднім бампером БІлАЗ до задньої стінки автофургона ЗІЛ і отримав пошкодження, несумісні з життям (а.с. 29).
Згідно додатку №2 до Акту встановлено, що відповідачем ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг'та ТОВ «Прип'ять», у зв'язку із нещасним випадком, було заплановано провести позапланові Інструктажі по Правилам дорожнього руху, провести цільову перевірку КПП, визначити місця догляду автомобілів, розглянути доцільність установки перед площадкою догляду автомобілів дорожнього знаку «Стоп» (проїзд без зупинки заборонено), провести позапланову перевірку знань правил охорони праці, доповнити Інструкцію по охороні праці для особового складу позавідомчого воєнізованого загону додатковими вимогами безпеки по догляду автомобілів. В період з 27.10.1998р. по 10.11.1998р. вказані заплановані заходи були виконані відповідачем та ТОВ «Прип'ять» (а.с. 30-31).
Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом РАГС Дзержинської районної ради м.Кривого Рогу від 24 вересня 1998р. НОМЕР_3 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у віці 62 роки, причина смерті - сполучена травма грудей та хребта з пошкодженням внутрішніх органів (а.с. 32).
Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 1999 року, ОСОБА_5 визнаний винним в скоєнні дорожньо-транспортній пригоди, в результаті якої загинув ОСОБА_2 та останньому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 45 КК України призначене покарання вважати умовним із випробовувальним терміном 1 рік 6 місяців та з ТОВ «Прип'ять» на користь ОСОБА_4 стягнуто 10 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки (а.с. 57-70).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався нормами ЦК України, в редакції 1963 року та виходив з наявності правових підстав для часткового задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, також погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне.
Оскільки, смерть діда позивача настала на виробництві під час виконання трудових обов'язків внаслідок нещасного випадку на виробництві в 1998 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися положення статті 440-1 ЦК України в редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК України не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК України є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв'язку зі смертю його діда в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 ЦК України чинної на час виникнення спірних правовідносин.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 загинув на виробництві, під час виконання трудових обов'язків, внаслідок смерті діда позивач переносить моральні страждання, оскільки дід був для нього і дідом, і батьком, і другом. Отже, смертю діда позивачу завдано глибоких моральних страждань. Крім того, на момент смерті діді, позивач був ще дитиною, проживав разом, жили дружно, дід допомагав мамі доглядати за ним, дуже його любив.
Згідно пункту № 2 додатку №2 до Акту про нещасний випадок № 97/4 від 07 жовтня 1998 року прийнято рішення щодо проведення цільової перевірки КПП, які розташовані на території підприємства відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», визначення місяця догляду автомобілів, розглянута доцільність установки перед площадкою догляду автомобілів дорожнього знаку «Стоп», проїзд без зупинки заборонено (а.с. 20). Таким чином вбачається, що на підприємстві відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» перед КПП не були визначені місяця догляду автомобілів та був відсутній дорожній знак «Стоп», наявність якого на час події могла б запобігти настанню нещасного випадку, що стався з батьком позивачки.
Відповідно до п.2.7 та п.5.10.60 «Загальних Правил безпеки для підприємств і організацій металургійної промисловості» затверджених Держтехнадзором СРСР від 15.03.1987р. (НПАОП 27.0-1.01-87), швидкість руху автомобілів по території підприємства не повинна перевищувати 5кмгодину. Рух вказаного транспорту повинен регулюватися дорожніми знаками у відповідності до вимог ГОСТу 10807-78 та ГОСТу 23457-86, а експлуатація автомобільного транспорту підприємства металургійної промисловості повинна відповідати вимогам Правил дорожнього руху і Правилам технічної безпеки для підприємства автомобільного транспорту.
Пунктом 5.6.4 Правил охорони праці на автомобільному транспорті, затверджених наказом Державного транспорту України від 11.06.96р. №6/22-17-2907 та комітету України по нагляду за охороною праці від 13.01.97 №5, було передбачено, що при в'їзді на контрольно-технічний пункт повинні бути вивішені дорожні знаки: «Проїзд без зупинки заборонено», «Обмеження максимальної швидкості» - 10 км/год; знак безпеки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 - «Вхід (прохід) через ворота КТП заборонено».
Отже, судом першої інстанції було встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_2 стався при виконанні ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», і в смерті ОСОБА_2 наявна вина роботодавця, який на КПП, на місці огляду автомобілів своєчасно не встановив дорожній знак «Стоп», наявність якого могла б запобігти настанню нещасного випадку, тобто відповідач на робочому місці загиблого не створив безпечних умов праці, згідно вимог ст. 153 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги, що в Акті № 97/4 не зазначено, що порушення КДГМК «Криворіжсталь» норм з охорони праці щодо облаштування контрольно-пропускних пунктів підприємства, свідчать про перевищення швидкісного режиму водієм ОСОБА_6 , не спростовують висновків суду першої інстанції, що втрата діда завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань, які виникли з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці безпечних працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо наявності вини у нещасному випадку водія ОСОБА_5 та відшкодування моральної шкоди позивачці іншим підприємством ТОВ «Прип'ять», оскільки вироком суду була встановлена вина водія ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді, пов'язана з порушенням останнім Правил дорожнього руху, тобто були інші підстави для відшкодування моральної шкоди, і за вироком суду моральна шкода стягнута з власника джерела підвищеної небезпеки - ТОВ «Прип'ять», на якому працював винний водій, однак винність ОСОБА_5 і ТОВ «Прип'ять» не знімає вини з відповідача за настання нещасного випадку із ОСОБА_2 , оскільки останній не створив безпечних умов праці на робочому місці загиблого працівника.
Доводи апеляційної скарги про те, що застосовані судом норми статей 440-1,450 ЦК України в редакції 1963 року, які діяли на час настання нещасного випадку, не є підставою для покладення на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», відповідальності за завдану позивачці моральну шкоду спричинену смертю його діда, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми ст. 440-1 ЦК України, 153 КЗпП України, що регулюють питання відшкодування моральної шкоди і підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Смерть потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві відповідача, який не створив безпечні умови праці надає позивачу право на відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, викликаних смертю діда.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції надано перевагу доказам позивача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, взяв до уваги пояснення та відзив відповідача на позовну заяву разом з письмовими додатками.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 вересня 2021 року.
Головуючий:
Судді: