Справа № 761/21093/20
Провадження № 2/761/2558/2021
18 травня 2021 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа 1: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, третя особа 2: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа 1: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, третя особа 2: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, в якому просив суд: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 20.01.2010 р. вчинений третьою особою 1, зареєстрований в реєстрі за № 322 та стягнути судові витрати.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.01.2010 р. третьою особою 1 було вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача на користь відповідача 1 940 024,88 грн.
Позивач вважає, що виконавчий напис № 322 від 20.01.2010 року вчинено Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, наслідком чого є відкриття неправомірного виконавчого провадження щодо виконання вищевказаного виконавчого напису, яке відкрито на підставі заяви відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
17.07.2020 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. позовну заяву залишено без руху та наданий строк позивачу для усунення недоліків.
23.09.2020 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.
16.10.2020 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку, без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
13.01.2021 року на адресу суду надійшло клопотання від позивача про витребування доказів.
12.03.2021 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. клопотання позивача задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни належним чином завірені копії документів, на підставі яких нею 20.01.2010 року було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 322.
29.04.2021 року на адресу суду надійшла від позивача заява про стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
09.06.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї і в якому він також просив застосувати загальний строк позовної давності щодо позовних вимог.
02.07.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив із викладенням заперечень проти нього.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 20.01.2010 р. було вчинено третьою особою 1 виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 322, за яким з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 940 024,88 грн.
Витребувані у Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни належним чином завірені копії документів, на підставі яких нею 20.01.2010 року було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 322 - до суду так і не надійшли.
25.10.2018 р. позивачу стало відомо з витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про те, що 03.02.2010 р. Амур-Нижньодніпровський відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження, де боржником виступає позивач та 04.02.2010 р. накладений арешт на його майно, тому його адвокат Гусакова О.Б. звернулася до вказаного відділу ДВС з вимогою надати ВП для ознайомлення, проте їй було повідомлено, що провадження знищено за терміном зберігання і 20.11.2018 р. було видано витяг ВП-спецрозділ, з якого вбачається що відносно позивача вказане провадження за № 17103126 було відкрите на підставі виконавчого напису Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар I.M. № 322 від 20.01.2010 р. про стягнення з позивача на користь АТ «ОТП Банк» заборгованості у розмірі 1 940 024,88 грн. та накладено арешт на його банківські рахунки та майно.
Про винесення виконавчого напису № 322 від 20.01.2010 р. позивачу не було відомо.
Оскарження виконавчого напису може бути за таких підстав:
• нотаріус має право вчиняти виконавчий напис тільки тоді, коли справа безспірна, тобто коли боржник погоджується із заборгованістю;
• зміст виконавчого напису не відповідає Закону України «Про нотаріат»;
• не перевірено факт одержання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень за договором.
Однак, Позивач жодних повідомлень, письмових вимог чи інших документів від імені відповідача або приватного нотаріуса ніколи не отримував, про наявність оскаржуваного виконавчого напису позивач дізнався 25 жовтня 2018 року, коли отримав витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Позивач стверджує, що взагалі ніколи не укладав будь-яких угод щодо отримання в борг саме такої суми грошових коштів, тим паче ніколи не отримував їх, а тому взагалі не розуміє з яких підстав було вчинено виконавчий напис № 322 від 20 січня 2010 року.
Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимоги кредитора вважається безспірною.
Також позивач не погоджується із сумою заборгованості щодо якої виданий виконавчий напис нотаріуса, оскільки взагалі ніколи не отримував грошові кошти в такому розмірі та не розуміє звідки виникла саме ця сумі заборгованості.
Сам факт незгоди позивача із розміром заборгованості свідчить про наявність спору між сторонами, який підлягає вирішенню в судовому порядку, а тому відсутня головна умова для вчинення виконавчого напису - безспірність заборгованості.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом МЮ України 22 лютого 2012р. № 296/5 та зареєстрований у МЮ України 22 лютого 2012р. за № 282/20595 (далі по тексту - Порядок).
Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.
Статтею 88 цього Закону України визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999р. № 1172 (далі по тексту - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі № 826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача не було надано суду в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимість доказів в обґрунтування того, що третій особі 1 були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача.
У своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, а тому відповідач просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України, ч. 1 якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16- ц; від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16 (пункт 73); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц/пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16 червня 2020 року у справі .№ 372/266/15-ц (пункт 51).
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю в три роки. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною в справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України й вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із посиланням на зазначену норму).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суд& від 19.11.2019 р. у справі № 911/3677/17. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнав поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виконавчий напис № 322 від 20 січня 2010 року було вчинено нотаріусом без відома позивача, жодних письмових повідомлень з вимогою усунути порушення за договором позивач ніколи не отримував, а тому навіть не здогадувався про можливість вчинення відносно нього виконавчого напису.
Так, відповідно до витягу ВП-спецпідрозділ виконавчий напис № 322 від 20 січня 2010 року був пред'явлений для примусового виконання до Амур-Нижньодніпровського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ.
Однак, жодних повідомлень від виконавчої служби, зокрема постанов державного виконавця чи будь-яких інших документів позивач не отримував, а грошові кошти з позивача не стягувались. Більше того, як вбачається із наданого виконавчою службою витягу ВП-спецпідрозділ, з 19 листопада 2010 року виконавче провадження взагалі було зупинено, після чого через три роки 21 червня 2013 року виконавче провадження було поновлено та в той же день виконавчий документ повернуто стягувачу з причин перешкоджання стягувачем провадження.
Таким чином, майже увесь час, який оскаржуваний виконавчий напис перебував на примусовому виконанні, ніякі виконавчі дії не проводились, оскільки виконавче провадження було зупинено, а тому позивач навіть не здогадувався та не міг здогадуватись про існування вказаного виконавчого провадження. А після повернення виконавчого документа стягувачу у позивача взагалі не було можливості дізнатись про стягнення з нього заборгованості.
В подальшому до 25 жовтня 2018 року позивач вважав, що не має ніяких заборгованостей, взагалі не підозрював та ніяким чином не міг дізнатися про існування оскаржуваного виконавчого напису до моменту, коли у позивача виникла необхідність укладення договору купівлі-продажу нерухомості у зв'язку із чим останній звернувся до нотаріуса з метою отримання консультації про порядок проведення нотаріальної дії, однак дізнався від нотаріуса, що не зможе здійснити купівлю-продаж нерухомого майна, оскільки відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження В7-116 на позивача накладено арешт на все нерухоме майно, у зв'язку із чим 25 жовтня 2018 року позивачем було отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна зі вказаною інформацією.
Таким чином, позивач дізнався про існування оскаржуваного виконавчого напису лише 25 жовтня 2018 року, а тому строк позовної давності було пропущено з поважних причин, оскільки позивач не знав та не міг знати про існування оскаржуваного виконавчого напису.
Таким чином, трирічний строк позовної давності щодо подання позивачем позову про визнання виконаного напису таким, що не підлягає виконанню необхідно відраховувати саме з дня, коли позивач дізнався про такий напис, тобто з 25 жовтня 2018 року. Позивачем подано позов до Шевченківського районного суду м. Києва у липні 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, який відраховується з моменту, коли позивач дізнався про порушене право. Тому суд вважає поважною причину пропуску позивачем строку позовної давності щодо визнання виконавчого напису № 322 від 20 січня 2010 року таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.
Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були враховані положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. (що підтверджуються: копією Договору № 33/1 про надання правової допомоги від 30.06.2020 року; копією Квитанції до прибуткового касового ордеру № 48/1 від 30.06.2020 року; копією Квитанції до прибуткового касового ордеру № 56/2 від 21.07.2020 року; копією Акту виконаних робіт з детальним описом від 15.04.2021р.).
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. № 296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. № 1172, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа 1: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, третя особа 2: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 20.01.2010 року за реєстровим № 322 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості у сумі 1 940 024,88 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «ОТП Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м.Києва.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: