10 вересня 2021 р. № 400/3269/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2019 - 23.04.2021 в розмірі 4 709,34 грн.,
Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019) у розмірі 4709,34 грн. за період з 01.10.2019 по 23.04.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки при звільненні 30.09.2019 позивачу були виплачені належні виплати. Наказ про звільнення є чинним та позивачем не оскаржувався. Спір про нарахування грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який вирішувався судом не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення, а є спором про наявність або відсутність права позивача на грошову компенсацію. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Позивач з вересня 2017 до 30.09.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
27 вересня 2019 наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 165-РС (по особовому складу) позивача було звільнено з військової служби у відставку.
30.09.2019 наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 219 позивача виключено із списків особового складу частини.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року у справі № 400/696/21 суд задовольнив позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року у справі № 400/696/21 відповідачем 23.04.2021 перераховано на рахунок позивача 5881,09грн. грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Позивача звільнено з військової служби 30.09.2019. Повний розрахунок з позивачем проведено 23.04.2021 року.
Тому за період з 01.10.2019 по 23.04.2021 відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (570 робочих днів).
Відповідач не надав суду довідку про середньоденний заробіток позивача.
Але наданий суду позивачем витяг з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини за 2019 свідчить, що грошове забезпечення позивача складає за серпень 2019-12805,96грн., за вересень 2019- 12805,96грн.
Середньоденний заробіток складає 413,10грн.( 12805,96х2/62=413,10).
Тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 235467грн.(413,10грн.х570).
Позивач у позові самостійно застосував практику Верховного Суду та просить середній заробіток за час затримки розрахунку стягнути частково в сумі 4709,34грн.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 висловлена правова позиція щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційно до відсотку невиплачених сум при звільненні в порівнянні з сумою, які належали виплаті працівнику при звільненні.
Ухвалою від 17.05.2021 суд витребував у відповідача розрахунок грошового забезпечення, який належав до виплати позивачу, у зв'язку зі звільненням з військової служби з відповідними доказами та розрахунок грошового забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні з відповідними доказами. Ухвала відповідачем була отримана 01.06.2021, що підтверджується повідомленням поштового відправлення, але відповідач ухвалу суду не виконав не надав суду документи, тому у суду немає можливості застосувати практику ВС від 30.11.2020.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.
Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивача звільнено 30.09.2019. До суду з позовом про нарахування та виплату компенсації відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся у лютому 2021.
Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає за можливе стягнути з відповідача суму визначену позивачем 4709,34 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Посилання відповідача на те, що стягнення компенсації за невикористані дні соціальної відпустки не є спором про нарахування сум при звільненні не приймається судом до уваги, оскільки ст.116 КЗпП чітко зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Компенсація за невикористані дні належить до сум передбачених ст.117 КЗпП, тому позивач правомірно просить стягнути середній заробіток за час затримки повного розрахунку.
Посилання відповідача на те, що «грошове забезпечення» та «заробітна плата» є нетотожними поняттями, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах, а проходять службу та Порядком № 100 від 08.02.1995 не передбачена розрахунок середньомісячного забезпечення військовослужбовцям не приймається судом до уваги, оскільки грошове забезпечення за своїм змістом близьке до заробітної плати. За Законом України «Про оплату праці» - це винагорода за виконану роботу. А грошове забезпечення це винагорода за проходження військової служби. Спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не встановлено відповідальність військових частин за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить військовослужбовців у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання військовою частиною своїх обов'язків. Але такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню, як субсідіарне, у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому позов належить задовольнити .
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 4709,34 грн. (чотири тисячі сімсот дев'ять гривень 34 коп.) за період з 01.10.2019 по 23.04.2021.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко