10 вересня 2021 року справа №320/6854/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області №Ф-297813-50У від 13.08.2019.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною вимогою від 13.08.2019 №Ф-297813-50У йому визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску на суму 16314,54 грн. за відсутності правових підстав для цього.
Так, позивач стверджує, що з 25.03.2014 по теперішній час він проходить військову службу у Збройних Силах України, а тому єдиний соціальний внесок за нього сплачується Військовою частиною НОМЕР_1 , а тому відсутні підстави для подвійної сплати ЄСВ.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в силу вимог пункту 9.2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від сплати єдиного внеску звільняються особи, які призвані для участі в антитерористичній операції в порядку мобілізації.
Відповідач зауважив, що підставою для звільнення від сплати єдиного соціального внеску є заява платника, яка подається протягом 10 днів після демобілізації, або копія військового квитка.
Оскільки позивачем таких документів подано не було, він не звільняється від сплати єдиного соціального внеску.
Крім того, відповідач зауважив, що позивачем укладено контракт про проходження військової служби, що є добровільною формою участі у виконанні обов'язків військової служби, а тому, на думку відповідача, на ОСОБА_1 не поширюються вказані вимоги чинного законодавства щодо звільнення від сплати єдиного соціального внеску.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що спірна вимога була ним прийнята правомірно та обґрунтовано.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 13.06.1995 (а.с.8).
Як вбачається з реєстраційних даних з ІТС “Податковий блок”, ОСОБА_1 , з 18.02.2013 зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності Бориспільською районною державною адміністрацією та взята на облік платників податків за податковою адресою: 09100, Київська обл., м.Біла Церква, провул.3-й Стаханівський, буд.26 (а.с.94).
07.04.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис №23530060003027122 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця.
З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-297813-50, якою позивачу станом на 06.03.2020 визначено до сплати недоїмку з єдиного соціального внеску у розмірі 16314,54 грн. (а.с.11).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);
- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).
Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року дорівнював 3200 гривні.
Згідно зі статтею 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.
Відповідно до статті 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.
Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:
- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);
- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);
- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).
За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.06.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 23785,08 грн.
З урахуванням здійсненого коригування щоквартальних нарахувань в сумі 7470,54 грн., про яке зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, належна позивачем до сплати сума ЄСВ складає 16314,54 грн., яка і була визначена спірною вимогою.
У позовній заяві позивач зазначив, що з 25.03.2014 по теперішній час він проходить військову службу у Збройних Силах України, а єдиний соціальний внесок за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року за нього був сплачений Військовою часиною НОМЕР_1 , з приводу чого суд зазначає таке.
08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014р. №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон №1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.
Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).
Під час особливого періоду, визначеного Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" для платників єдиного внеску, визначених у статті 4 цього Закону, призваних на військову службу під час мобілізації або залучених до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їхньої військової служби зупиняється застосування норм статті 25 цього Закону.
Законом №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.
Аналогічні норми містяться також в Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), пунктом 7 розділу ІV якої визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, якщо вони не є роботодавцями.
Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої пунктом 9-2 частини другої розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» метою його прийняття є, зокрема запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.
Окрім того, в силу вимог пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, сплата єдиного внеску роботодавцем фізичної особи-підприємця за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира Військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові віл 04.02.2020 у справі №260/117/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87388370).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з довідки Білоцерківського об'єднаного військового комісаріату від 25.06.2020 №83/11, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" ОСОБА_1 21.03.2014 призвано в Збройні Сили України (а.с.15).
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 позивач з 25.03.2014 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.61-66).
Наказом 72 окремої механізованої бригади Міністерства оборони України від 25.03.2014 №62 встановленого старшого солдата ОСОБА_1 - кулеметником 5 механізованої роти 3 механізованого батальйону, ВОС-101627 вважати таким, що з 25.03.2014 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 530,00 грн. на місяць, шпк "солдат" (а.с.44).
11.03.2015 між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до якого позивач зобов'язався проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби.
Пунктом 3 контракту визначено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на особливий період, але не менше одного місяця (а.с.45-47).
Наказом командира 72 окремої гвардійської механізованої бригади (по особовому складу) від 11.03.2015 №47-РС призначено старшого солдата ОСОБА_1 розвідником-кулеметником розвідувального взводу 2 механізованого батальйону, ВОС-106646А (а.с.48).
Судом встановлено, що між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу, за умовами якого позивач зобов'язався проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту, відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової службу та цим контрактом.
Пунктом 3 контракту визначено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.49-51).
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 02.07.2016 №603 призначено молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира бойової машини - командира відділення розвідувального взводу механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України, командиром розвідувального взводу цього самого батальйону цієї самої бригади цього самого оперативного командування цих самих військ, ВОС-0940013 (а.с.52).
Згідно з довідками Військової частини НОМЕР_1 від 08.02.2018 №408, від 08.02.2019 №405 та від 17.07.2020 №585 позивач безпосередньо брав учать в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, зокрема, у період з 05.12.2016 по 05.03.2017, з 15.03.2017 по 25.04.2017, з 05.05.2017 по 09.06.2017, з 19.06.2017 по 03.07.2017, з 10.07.2017 по 19.09.2017, з 29.09.2017 по 31.10.2017, з 20.05.2018 по 07.08.2018, з 21.08.2018 по 23.01.2019, з 28.07.2019 по 27.07.2019, з 02.12.2019 по 26.12.2019 та з 04.01.2020 по 22.03.2020 (а.с.24-26).
Як вбачається з письмових пояснень Військової частини НОМЕР_1 , вказана військова частина здійснювала ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 по теперішній час виплату грошового забезпечення та всіх, передбачених чинним законодавством України податків та соціальних внесків (єдиного соціального внеску).
Відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с.17-19) Військовою частино НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) позивачу у період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року включно був, зокрема, нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах:
- за І квартал 2017 року - 43258,06 грн.;
- за ІІ квартал 2017 року - 45032,26 грн.;
- за ІІІ квартал 2017 року - 56986,14 грн.;
- за IV квартал 2017 року - 49487,00 грн.;
- за І квартал 2018 року - 34573,72 грн.;
- за ІІ квартал 2018 року - 48315,66 грн.;
- за ІІІ квартал 2018 року - 62393,34 грн.;
- за IV квартал 2018 року - 76710,94 грн.;
- за І квартал 2019 року - 53470,37 грн.;
- за ІІ квартал 2019 року - 62273,67 грн.
Як вбачається з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Військовою частино НОМЕР_1 було здійснено сплату за позивача єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт сплати Військовою частино НОМЕР_1 за позивача єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року, суд вважає, що підстави для самостійної сплати ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем єдиного соціального внеску за вказаний період відсутні, що в свою чергу, свідчить про безпідставне визначення позивачу недоїмки за спірною вимогою.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІ квартал 2019 року включно, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-297813-50У.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.