"28" серпня 2021 р.
м. Київ
Справа № 911/1795/21
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянув в порядку загального позовного провадження
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульс - А" (08034, Київська обл., Макарівський р-н, село Маковище, вул. Набережна, буд. 36, код ЄДРПОУ 34558576)
до Макарівської селищної ради (08001, Київська обл., Макарівський р-н, селище міського типу Макарів, вул. Димитрія Ростовського, буд. 30, код ЄДРПОУ 04362183)
про визнання незаконним та скасування рішення сесії Макарівської селищної ради,
за участю представників:
позивача: Ганенко Р. А.;
відповідача: Шурда О. В.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 14.06.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульс - А" до Макарівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення сесії Макарівської селищної ради від 09.07.2020 № 1033-59-VІІ «Про розірвання договору оренди».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач наголошує на тому, що між ним та відповідачем укладено Договір оренди земельної ділянки. Водночас, на підставі заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульс - А" про розірвання Договору Макарівською селищною радою винесено рішення про розірвання Договору оренди земельної ділянки, яке позивач вважає необґрунтованим, незаконним та просить його скасувати, позаяк зауважує на тому, що директор Товариства (позивача) не мав передбачених статутом прав на подання відповідної заяви про розірвання Договору.
Згідно ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому ст. 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.06.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого судового засідання призначено на 06.07.2021. Встановлено відповідачу строк на подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
05.07.2021 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання №1253 від 02.07.2021 про відкладення розгляду справи. 06.07.2021 на адресу суду листом надійшла друкована версія вказаного клопотання.
У підготовчому судовому засіданні 06.07.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання (у разі надходження відзиву). Також суд задовольнив заяву відповідача про відкладення розгляду справи та відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 16.08.2021.
15.07.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.08.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
16.08.2021 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 16.08.2021 судом в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.08.2021.
У судове засідання з розгляду справи по суті 28.08.2021 з'явились представник позивача та відповідача, судом заслухано пояснення останніх, досліджено докази та ухвалено рішення у справі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пульс - А" (позивач, орендар) та Макарівською селищною радою (відповідач, орендодавець) укладено Договір оренди земельної ділянки №543 від 07.04.2009 (далі - Договір), за яким орендодавець передає, а орендар одержує у строкове платне користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 0,1532 га для комерційного використання (будівництво фірмового торгівельного комплексу «Норд»), що знаходиться на території смт. Макарів, Київської області, вул. Червоноармійська (п. 1.1. Договору).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що передається в оренду, складає - вісімдесят тисяч одна гривня 00 коп. (80801,00). Передача земельної ділянки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі протягом п'яти днів після державної реєстрації цього Договору (п. 1.1. Договору).
За Актом приймання-передачі від 08.04.2009 року вказану земельну ділянку передано Макарівською селищною радою у строкове платне користування (оренду) ТОВ «Пульс-А».
Згідно витягу з Державного реєстру правочинів №7172136 від 07.04.2009 вбачається, що сторонами внесено відомості про укладення Договору оренди земельної ділянки до Державного реєстру правочинів.
08.05.2020 Макарівська селищна рада листом №461 звернулась до ТОВ «Пульс-А» з пропозицією про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 07.04.2009, а саме щодо внесення зміни розміру орендної плати.
Із заяви позивача №01-24-06 від 24.06.2020 за підписом Директора Павловського А.О. вбачається, що останній звернувся до суду з проханням до відповідача про розірвання Договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 3222755100:01:017:0128) у зв'язку зі зміною орендної плати.
У відповідь на вказану заяву Макарівською селищною радою винесено рішення про розірвання Договору оренди земельної ділянки №1033-59-VІІ від 09.07.2020, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Пульс-А» надано згоду на дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки, а саме, зокрема, вирішено Товариству з обмеженою відповідальністю «Пульс-А»: 1) укласти додаткову угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 07.04.2009, посвідченого 07.04.2009 Л.В. нотаріусом макарівського районного нотаріального округу, та зареєстрованого у СВП «Київський обласний реєстраційний центр», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 10.04.2009 за №0409330000001; 2) зареєструвати припинення права оренди на вищевказану земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; 3) сплатити до селищного бюджету орендну плату за земельну ділянку у розмірі, передбаченому Договором оренди земельної ділянки (з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки), включно до дня реєстрації припинення права оренди на вищевказану земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до протоколу загальних зборів №01/21 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Пульс-А» від 20.03.2021, зборами вирішено: відмовити в наданні згоди на розірвання договору оренди земельної ділянки №543 від 07.04.2009; відмовити в наданні повноважень директору ТОВ «Пульс-А», ОСОБА_1 , на підписання додаткової угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 07.04.2009 №543; зобов'язати директора ТОВ «Пульс-А», ОСОБА_1 , вжити необхідні заходи щодо скасування рішення Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VІІ.
07.04.2021 ТОВ «Пульс-А» на адресу відповідача направлено лист з вимогою про скасування рішення Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VІІ.
Макарівська селищна рада листом №97 від 16.04.2021 повідомила позивача, що нею прийнято рішення про відмову у скасуванні рішення «Про розірвання договору оренди земельної ділянки», а також рекомендувала з метою виконання рішення селищної ради від 09.07.2020 №1033-59- VІІ «Про розірвання договору оренди земельної ділянки» звенутись до нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Лисенко Л.В. для підготовки додаткової угоди про розірвання зазначеного Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222755100:01:017:0128.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно статуту ТОВ «Пульс-А» до компетенції загальних зборів учасників належать питання щодо надання згоди щодо користування чи розпорядження будь-яким нерухомим майном Товариства, включаючи земельні ділянки, в тому числі, але не виключно, щодо оренди, застави, іпотеки та відчуження нерухомого майна як внеску до статутного фонду іншого підприємства), відмови від права користування чи права власності на земельну ділянку; прийняття рішень щодо відмови від права оренди.
Таким чином, позивач зазначає про те, що вказані питання віднесені до компетенції вищого органу Товариства та не можуть бути віднесені до компетенції інших органів Товариства, а отже, директор ТОВ «Пульс-А» Павловський А.О. не мав права на подання заяви про розірвання Договору оренди земельної ділянки, а загальні збори, в свою чергу, не надавали директору товариства повноважень на подання будь-яких заяв чи листів до Макарівської селищної ради щодо розірвання вказаного договору.
Так, позивач стверджує, що оскільки дострокове розірвання договору оренди землі можливе лише за згодою сторін, а ТОВ «Пульс-А» як орендар за договором такої згоди Макарівській селищній раді не надавало, оскаржуване рішення Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VІІ «Про розірвання договору оренди земельної ділянки» суперечить Закону України «Про оренду землі» та підлягає скасуванню.
Не погоджуючись з позовними вимогами відповідач, зокрема зазначає, що рішення Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VІІ прийняте на підставі заяви позивача, яка містила на собі відтиск печатки ТОВ «Пульс-А», а відтак у зв'язку з тим, що на даний час відсутні будь-які факти протиправності використання печатки директором чи доказів її втрати, позивач, звернувшись з відповідною заявою, підтвердив, що діяв в межах повноважень та інтересах ТОВ «Пульс-А» як юридичної особи в цілому.
Разом з тим, відповідач наголошує на тому, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не зазначено відомостей, які б вказували на конкретно визначені обмеження директора щодо здійснення своїх повноважень, а визначення таких обмежень у Статуті товариства не може бути свідченням обізнаності про це Відповідача.
Так, відповідач стверджує, що можливе недотримання ОСОБА_1 як директором положень Статуту не підтверджує того, що Рішення Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VІІ є незаконним.
Суд оцінивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення сторін, вважає за необхідне наголосити на наступному.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Частиною 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.
У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом (ч.1 ст. 88 ЦК України).
За приписами ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1-5 ст. 39 Закону України визначено, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови - "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви.
Відповідно до пункту 10.16. Статуту ТОВ «Пульс-А», затвердженого протоколом №1/2019 від 24.07.2019, Директор може діяти від імені Товариства без довіреності (без довіреності на власний розсуд укладає договори, які не потребують попереднього рішення Загальних зборів відповідно до закону або цього Статуту (пункт 10.5.2), а договори (правочини) з питань, віднесених до виключної компетенції Загальних зборів, - за наявності відповідного рішення Загальних зборів, а також вчинює інші юридичні дії від імені Товариства, підписує фінансово-господарські документи.
При цьому пп. 15, 17 п. 10.5.2. Статуту вказують на те, що до компетенції Загальних зборів Учасників належить: надання згоди щодо користування чи розпорядження будь-яким нерухомим майном Товариства, включаючи земельні ділянки, в тому числі, але не виключно - щодо оренди, застави, іпотеки та відчуження нерухомого майна Товариства (в тому числі передачі нерухомого майна як внеску до статутного фонду іншого підприємства), відмови від права користування чи права власності на земельну ділянку; прийняття рішень щодо відмови від права оренди.
Питання, передбачені п. 10.5.2 цього Статуту, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу Товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів (п. 10.5.3. Статуту).
Водночас, слід зазначити, що у даному випадку рішення про відмову від права оренди слід розцінювати саме дії з укладення додаткової угоди про розірвання Договору оренди земельної ділянки, позаяк, саме за наслідками укладення вказаної додаткової угоди припиняться правовідносини з оренди земельної ділянки.
Між тим, подання директором ТОВ «Пульс-А» Павловським А.О. заяви про розірвання договору оренди земельної ділянки жодним чином не порушує права учасників товариства, оскільки на даний час не створила (заява) юридичного наслідку, за яким Договір оренди земельної ділянки є розірваним. Натомість, доказів припинення та/або розірвання Договору оренди земельної ділянки №543 від 07.04.2009 суду не надано, а отже вказаний Договір вважається судом чинним (діючим).
Тобто, подання Директором заяви про розірвання Договору оренди земельної ділянки може свідчити про лише потенційне бажання позивача у подальшому розірвати вказаний Договір, а не про остаточне прийняття рішення щодо його розірвання.
Отже, на підставі наведеного, суд доходить висновків про те, що Статутом не передбачено повноваження Директора Товариства на прийняття рішень щодо відмови від права оренди, водночас, на даний момент Договір оренди земельної ділянки №543 від 07.04.2009 є чинним, а тому в суду не має підстав стверджувати про порушене право позивача.
Поряд з тим, суд погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що у відповідача була відсутня інформація щодо повноважень директора ТОВ «Пульс-А» Павловського А.О., позаяк, його повноваження визначені статутом, а останній є установчим документом товариства та не перебуває у загальному доступі, при цьому у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації щодо повноважень директора не міститься, а отже, відповідач не міг знати про наявність чи відсутність у директора ТОВ «Пульс-А» Павловського А.О., повноважень на розірвання Договору.
Відтак, Макарівська селищна рада, приймаючи рішення про розірвання договору оренди земельної ділянки з вимогою до позивача щодо укладення додаткової угоди про розірвання Договору, діяла на підставі норм чинного законодавства та жодних порушень не допустила, а відтак в суду не має підстав для його скасування.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Позивачем при зверненні до суду не обґрунтовано, яким чином задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення сесії Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VII «Про розірвання договору земельної ділянки» відновить його порушене право, адже на даний момент Договір оренди земельної ділянки є чинним та виконується сторонами.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення сесії Макарівської селищної ради від 09.07.2020 №1033-59-VII «Про розірвання договору земельної ділянки» є необґрунтовано, недоведеною, передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Сторони також звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2021.
Суддя А.Ф. Черногуз