Рішення від 08.09.2021 по справі 904/2104/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2021м. ДніпроСправа № 904/2104/19 (910/4994/21)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. за участю секретаря судового засідання Сечиної Ю.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченка, 2, код ЄДРПОУ 03340920)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (01010, м. Київ, Кловський узвіз, 7, поверх 16, код ЄДРПОУ 42795490)

відповідача-2 Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ" (51925, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вулиця Соборна, 18-б; ЄДРПОУ 05393043)

про визнання правочину недійсним

Представники:

від позивача представник Астраханцева Л.Т. дов. № 007.1Др-33-0121 від 25.01.21р.

від позивача представник Рудницька Ю.О. дов. № 007.1Др-31-0121 від 25.01.21р.

від відповідача - 1 представник Горбач А.М. дов. № 392 від 29.06.21р.

від відповідача - 2 представник Красницька Я.С. дов. № 242 від 17.11.20р.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Дніпропетровськгаз звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України (відповідача-1) та Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат (відповідача-2) про визнання недійсним договору транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1907000384/19-1206-02, укладеного між відповідачами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 залишено без руху позовну заяву та встановлено Акціонерному товариству Оператор газорозподільної системи Дніпропетровськгаз спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подачі копії договору транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1907000384/19-1206-02.

Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Дніпропетровськгаз усунуло недоліки позовної заяви.

Публічне акціонерне товариство Дніпровський металургійний комбінат подало до Господарського суду міста Києва заяву про передачу справи №910/4994/21 за підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи № 904/2104/19 про банкрутство Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат.

З 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який є спеціальним законом, що регулює процедури банкрутства та містить новелу, що полягає у повній концентрації майнових спорів за участю боржника для їх виключного розгляду у справі про банкрутство, за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур про банкрутство господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 надіслано матеріали справи №910/4994/21 до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи № 904/2104/19 про банкрутство публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат.

18.05.2021 супровідним листом вих. №910/4994/21 Господарським судом міста Києва було направлено матеріали справи №910/4994/21 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області.

26.05.2021 до господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи №910/4994/21.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання, на 17.06.2021 о 12:45год. Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою. Запропоновано учасникам справи: Відповідачам -1,2: - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам статті 165 ГПК України і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); - надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву та доданих до нього документів позивачу. Позивачу: - протягом 10 днів з дня одержання відзиву на позовну заяву надати до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яка має відповідати вимогам статті166 ГПК України, в якій викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. - надіслати відповідачу копію відповіді на відзив та доданих до неї документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив відповідачу.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 клопотання представника відповідача -1 про відкладення розгляду справи задоволено. Усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволено. Відкладено підготовче засідання на 28.07.2021 об 11:00 год. Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою. До засідання запропоновано подати: позивачу - відповідь на відзив відповідача (у разі його отримання - до дня першого підготовчого засідання), складену відповідно до вимог ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії відповіді на відзив відповідачу; оригінали документів, доданих до позовної заяви (для огляду в судовому засіданні); відповідачам-1,2: заперечення на відповідь на відзив (у разі її отримання - до дня першого підготовчого засідання), складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу.

13.07.2021 на електронну пошту суду від представника ТОВ Оператор газотранспортної системи України (відповідача-1) надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу EASYCON. Судом клопотання відповідача-1 прийнято до розгляду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2021 клопотання представника ТОВ Оператор газотранспортної системи України (відповідача-1) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу EASYCON - залишено без задоволення.

19.07.2021 представник відповідача-1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Судом заперечення відповідача -1 на відповідь на відзив на позовну заяву прийняті до відома.

28.07.2021 представник відповідача-2 подав до господарського суду клопотання вих. №017/МС-536 від 27.07.2021 про продовження підготовчого провадження та відкладення судового засідання.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2021, клопотання відповідача-2 вих. №017/МС-536 від 27.07.2021 про продовження підготовчого провадження та відкладення судового засідання - задоволено. Продовжено підготовче провадження на 30 днів. Відкладено підготовче судове засідання на 16.08.2021 року о 12:45 год. Усне клопотання відповідача-2 про продовження строку для надання заперечень на відповідь на відзив - задоволено. Продовжено відповідачу-2 строк для надання заперечень на відповідь на відзив до 16.08.2021. До засідання подати: Відповідачу-2- заперечення на відповідь на відзив, складене відповідно до вимог ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, документальне і нормативне обґрунтування викладених доводів; докази направлення копії заперечення позивачу. Викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою.

16.08.21р. до суду від відповідача 2 надійшло заперечення на відповідь позивача на відзив. Судом заперечення прийнято до відома.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2021 клопотання представника відповідача - 1 №ТОВВИХ-21-8987 від 16.08.21р. про відкладення підготовчого засідання - задоволено. Відкладено підготовче засідання на 30.08.2021р. об 12:45год. та викликано у судове засідання повноважних представників сторін, визнавши їх явку обов'язковою.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.09.2021р. о 12:45год., визнавши явку в судове засідання повноважних представників учасників судового процесу обов'язковою.

08.09.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів-1,2.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.09.2021р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (Позивач) та ПАТ «ДМК» (Відповідач-2) укладено договір розподілу природного газу відповідно до заяви приєднання від 01.01.2016 №094295АХ17АР016.

06.10.2020 на адресу АТ «Дніпропетровськгаз» надійшов лист ПАТ «ДМК» від 05.10.2020 №01/625 щодо намірів з 01 грудня перейти на постачання природного газу по «прямій трубі» з ГРС-1 ТОВ «Оператора ГТС України» та розірвати чинний договір на розподіл природного газу. Діючий вихід з ГРС-1 на мережі АТ «Дніпропетровськгаз» (газопроводи Ду 500 та Ду 600) ПАТ «ДМК» пропонує в подальшому використовувати для забезпечення субспоживачів комбінату та для забезпечення потреб ПАТ «ДМК» при проведенні ремонтно-профілактичних робіт на газопроводі Ду800.

Пізніше, 20.10.2020 своїми листами від 16.10.2020 №01/658 та №01/659 ПАТ «ДМК» повідомив Позивача про те, що з 01.12.2020 здійснює перехід на постачання природного газу по «прямій трубі» з ГРС-1 ТОВ «Оператор ГТС України» та відповідно до Кодексу ГРМ змінює заявлений обсяг річної замовленої потужності на 2021 рік по всіх точках обліку.

Листом від 23.10.2020 №490007.2-Сл-13114-1020 АТ «Дніпропетровськгаз» звернулося до Відповідача-1 та НКРЕКП та повідомило про відсутність правових та технічних підстав для переходу на постачання природного газу по «прямій трубі» з ГРС-1.

У відповідь на вказаний лист ТОВ «Оператор ГТС України» (Відповідач-1) листом від 05.11.2020 року №ТОВВИХ-20-12470 повідомило, що ПАТ «Дніпровський меткомбінат» є прямим споживачем в розумінні Кодексу ГТС, у зв'язку з чим між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський меткомбінат», на виконання вимог Кодексу ГТС було укладено договір транспортування природного газу від 27.12.2019 №19070000384/19-1206-02 та технічну угоду про умови приймання-передачі природного газу від 01.01.2020 №2001000156. Також між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» було оформлено Акт №КС-100713 від 01.01.2020 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по ККЦ ГРС-1 м. Кам'янське.

Позивач вважає, що Договір транспортування природного газу від 27.12.2019 №19070000384/19-1206-02 (далі - Договір) не міг бути укладений, а оскільки був укладений - то підлягає визнанню недійсним.

При цьому, Позивач посилається на наступні підстави недійсності оспорюваного ним правочину.

Так, згідно позиції Позивача, передумовою здійснення розподілу, транспортування, постачання природного газу є факт приєднання споживача до газорозподільної або газотранспортної системи.

Приєднання споживача до газотранспортної системи унормоване розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС), пунктом 2 глави 1 якого передбачено, що приєднання об'єктів (у тому числі тих, які плануються збудувати) замовника приєднання до газотранспортної системи є нестандартним приєднанням.

У відповідності до пункту 3 глави 1 розділу VI Кодексу ГТС замовники приєднання мають право приєднатись до газотранспортної системи у випадку: відмови оператором газорозподільної системи замовнику приєднання у зв'язку з відсутністю або недостатністю вільної потужності; якщо замовник приєднання є газодобувним підприємством, який приєднує об'єкти видобутку/виробництва природного газу (біогазу); якщо замовник приєднання є оператором газорозподільної системи, межа території ліцензійної діяльності якого максимально наближена до точки приєднання; якщо тиск, необхідний для забезпечення потреб замовника, перевищує 1,2 МПа.

Позивач зазначає, що не відмовляв ПАТ «ДМК» в послузі на розподіл природного газу у зв'язку з відсутністю або недостатністю вільної потужності; про потребу у тиску, необхідному для забезпечення потреб замовника, більше 1,2 МПа з боку ПАТ «ДМК» не повідомлялось.

Позивач вказує, що згідно листа ТОВ «Оператор ГТС» від 05.11.2020 року №ТОВВИХ-20-12470 в експлуатацію введено лише ГРС-1 м. Дніпродзержинськ згідно з актом Дніпровського металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського від 23.10.1987 року, інформація щодо введення в експлуатацію Ду800 відсутня, з чого Позивач доходить висновку про те, що сама процедура приєднання унеможливлена відсутністю приймання в експлуатацію Ду800.

Позивач також стверджує, що договір на транспортування між Відповідачами був укладений за відсутності належного аналізу усіх обставин, що мають істотне значення в цілях прийняття рішення щодо пуску газу ПАТ «ДМК» як прямому споживачу.

Крім того, в обґрунтування підстав позову Позивач посилається на те, що неправомірні дії Відповідачів призводять до таких негативних наслідків: 1) АТ «Дніпропетровськгаз» не володіє інформацією щодо технічної справності ДУ800, наявності виконавчо-технічної документації на нього, одночасно, в зоні розташування ПАТ «ДМК» перебувають як промислові споживачі, так і побутові, яким АТ «Дніпроптеровськгаз» здійснює розподіл природного газу; 2) Вихід підприємств з зони розподілу АТ «Дніпроптеровськгаз» призведе до суттєвого зростання тарифу на розподіл для споживачів всіх форм власності … споживачі будуть змушені сплачувати 1,33 грн/м3 замість 1,14 грн/м3 за розподіл, виходячи з того, що розрахований обсяг річної замовленої потужності ПАТ «ДМК» складає по газовому року 2019 - 2020 - 176 933 578,16 м3, що складає 248 414 743,74 грн збитків АТ «Дніпропетровськгаз» у 2021 році.

За твердженням Позивача, ПАТ «ДМК» фактично надає послуги з розподілу природного газу ПАТ «Дніпровагонмаш» та ДП «Стальзавод», за відсутності відповідних ліцензій та договорів.

Посилаючись на вищенаведене Позивач стверджує, що договір, укладений між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є недійсним.

У відзивах на позовну заяву та інших заявах по суті справи Відповідачі заперечили проти позову, з наступних підстав.

Так, Відповідач-1 - ТОВ «Оператор ГТС України» зазначив, що з 01.01.2020 є незалежним та сертифікованим оператором газотранспортної системи, ліцензіатом на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу, відповідно до постанови НКРЕКП від 24.12.2019 №3010 «Про прийняття Остаточного рішення про сертифікацію оператора газотранспортної системи» та постанови НКРЕКП від 24.12.2019 №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України». На виконання постанови НКРЕКП від 24.12.2019 №3010 ТОВ «Оператор ГТС України» за актом приймання-передачі отримало від АТ «Укртрансгаз» майно, що використовується у процесі провадження господарської діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

З огляду на те, що ТОВ «Оператор ГТС України» розпочало свою ліцензовану господарську діяльність з 01.01.2020, діючий Оператор ГТС не вчиняв дій з приєднання об'єктів ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» до газотранспортної системи безпосередньо, оскільки прийняв від АТ «Укртрансгаз» майно в тому стані і статусі, що існувало на момент передачі такого майна, зокрема, у стані приєднання об'єктів ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» до газотранспортної системи.

Відповідач-1 зазначає, що оскільки ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» є прямим споживачем, в розумінні Кодексу ГТС, то відповідно з вимогами Кодексу ГТС з ним було укладено договір транспортування природного газу від 27.12.2019 №1907000384/19-1206-02, який є Типовим договором, затвердженим Регулятором.

Крім того, між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» укладено технічну угоду про умови приймання-передачі природного газу від 01.01.2020 №2001000156, в якій передбачено, зокрема, порядок приймання-передачі природного газу з газопроводів Оператора ГТС до прямого споживача. Також, між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» складено Акт №КС-100713 від 01.01.2020 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по ККЦ ГРС-1 м. Кам'янське.

Щодо можливості експлуатації газопроводу Ду800 Відповідач-1 зазначив, що згідно висновку експертизи ДП «Придніпровський експертно-технічний центр Держпраці» від 07.10.2020 №632.20.12.-20.11, складеного на замовлення ТОВ «Кривбасгеопроект» - ділянка газопроводу підземного виконання від ГРС 1 м. Кам'янське (Ду800 мм) високого тиску (до 12 кгс/см2) довжиною 1,3 км - можлива подальша експлуатація з робочим тиском 12 кгс/см2, відповідно до висновку під час експертизи проводилось пневматичне випробування газопроводу з навантаженням д 15 кгс/см2) (1,5 МПа). При огляді трубопроводу дефектів не виявлено. Також, згідно Акту випробування на міцність Ду800 від КЦ до ГРС-1, складеного комісією ТОВ «Кривбасгеопроект» дефектів і пошкоджень елементів газопроводу не виявлено.

Також Відповідач-1 вказав, що відповідно до Акту Дніпровського металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського від 23.10.1987 вказано про те, що газопровід Ду400 з'єднаний з газопроводом Ду 800, що означає, що робочою комісією після завершення реконструкції було прийнято в експлуатацію увесь комплекс газопроводів ГРС-1 м. Дніпродзержинськ, у тому числі і Ду 800.

Відповідач-2 - ПАТ «ДМК» просив суд у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що АТ «Дніпропетровськгаз» не має будь-якої компетенції втручатись у договірні правовідносини між ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»» та ТОВ «Оператор ГТС України», оскільки виключна компетенція щодо здійснення державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сферах енергетики, зокрема, з транспортування і розподілу природного газу, вимог законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов належить саме Регулятору (НКРЕКП).

Також, Відповідач-2 звернув увагу, що погодження приєднання до газотранспортної системи з третіми особами, у тому числі з Позивачем, чинне законодавства не вимагає.

Крім того, Відповідач-2 вказує, що посилання Позивача на положення пункту 3 глави 1 розділу VI Кодексу газотранспортної системи є безпідставним, виходячи з того, що у даному пункті наведений перелік підстав для приєднання до газотранспортної системи, який не є вичерпним, при цьому фактичне приєднання ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» до газотранспортної системи відбулось раніше, у зв'язку з чим виконання ще одного приєднання, яке вже було здійснено, не має будь-яких підстав.

Як Відповідач-1, так і Відповідач-2 наголошували на тому, що Позивач не є стороною оспорюваного правочину та при цьому у нього також відсутній законний і обґрунтований інтерес щодо оспорюваного договору. Відповідачі вважають, що оспорюваний договір не порушує права Позивача, а відтак визнання даного правочину недійсним не спрямовано на відновлення прав та інтересів Позивача, а отже, у останнього відсутні підстави оскаржувати цей договір.

Оцінюючи доводи сторін, наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленні в статті 203 ЦК України. Так, відповідно до частин 1-3, 5, 6 цієї статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (правочину), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, а саме: дефекту (незаконності) змісту правочину; дефекту (недотримання) форми; дефекту суб'єктного складу; дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

З огляду на предмет спору у даній справи, суд виходить з наступного.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу визначені Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до визначення термінів, наведеному у статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону). Приєднання - сукупність організаційних і технічних заходів, у тому числі робіт, спрямованих на створення технічної можливості для надання послуг транспортування чи розподілу природного газу, які здійснюються у зв'язку з підключенням об'єкта будівництва чи існуючого об'єкта замовника до газотранспортної або газорозподільної системи (пункт 30 частини 1 статті 1 Закону).

Згідно до ч.ч. 1, 2 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором. Оператор газотранспортної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів транспортування природного газу із замовниками.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497 затверджено Типовий договір транспортування природного газу.

Сторонами у ході розгляду справи не заперечувалось і не спростовано, що укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 договір транспортування природного газу, що оспорюється Позивачем, відповідає Типовому договору, затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 і не суперечить йому за змістом. Зокрема, Позивач не посилається як на підставу своїх позовних вимог на обставини невідповідності оспорюваного договору затвердженому Типовому договору.

Як зазначив Позивач, оспорюваний договір транспортування природного газу не відповідає розділу VI Кодексу ГТС, яким визначено технічні умови доступу та порядок приєднання до газотранспортної системи.

Відповідно до пункту 2 глави 1 Розділу VI Кодексу ГТС приєднання об'єктів (у тому числі тих, які плануються збудувати) замовника приєднання до газотранспортної системи є нестандартним приєднанням.

Згідно пункту 3 глави 1 Розділу VI Кодексу ГТС, замовники приєднання мають право приєднатися до газотранспортної системи у випадку: відмови оператором газорозподільної системи замовнику приєднання у зв'язку з відсутністю або недостатністю вільної потужності; якщо замовник приєднання є газодобувним підприємством, який приєднує об'єкти видобутку/виробництва природного газу (біогазу); якщо замовник приєднання є оператором газорозподільної системи, межа території ліцензійної діяльності якого максимально наближена до точки приєднання; якщо тиск, необхідний для забезпечення потреб замовника, перевищує 1,2 МПа.

Разом з тим, суд приймає до уваги положення, передбачене абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про ринок природного газу», згідно з яким суб'єкти ринку природного газу є рівними у праві на отримання доступу до газотранспортних та газорозподільних систем, газосховищ, установки LNG та на приєднання до газотранспортних і газорозподільних систем.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про ринок природного газу», оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи зобов'язані за зверненням суб'єкта ринку природного газу (замовника) забезпечити його приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи.

Наведеним нормам кореспондується положення пункту 5 глави 1 Розділу VI Кодексу ГТС, де визначено, що оператор газотранспортної системи зобов'язаний за зверненням замовника приєднання забезпечити приєднання його об'єкта будівництва (у т.ч. об'єкта, який планується збудувати на земельній ділянці, що знаходиться у власності чи користуванні замовника) або існуючого об'єкта до газотранспортної системи за умови дотримання технічних норм та стандартів безпеки та за умови виконання замовником приєднання вимог цього Кодексу та чинного законодавства України.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими твердження Позивача щодо виключного переліку умов, коли замовник приєднання має право приєднатися до газотранспортної системи, оскільки саме Закон України «Про ринок природного газу» передбачає право будь-якого суб'єкта ринку природного газу на приєднання до газотранспортної системи та встановлює відповідний обов'язок оператора газотранспортної системи забезпечити таке приєднання на недискримінаційних умовах.

Водночас, відповідно до пункту 9 глави 1 Розділу VI Кодексу ГТС приєднання об'єктів замовника оператором газотранспортної системи здійснюються на підставі договору на приєднання, який передбачає, зокрема: права та обов'язки сторін; строки та умови виконання приєднання; період обов'язкового виконання договору приєднання, а також умови його розірвання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору приєднання, у тому числі порушення передбачених строків виконання робіт; розмір або спосіб визначення оплати за приєднання, а також терміни внесення оплати окремими частинами (за необхідності); обсяг робіт, необхідних для виконання приєднання (технічний нагляд, підключення об'єкта замовника до газотранспортної системи, підключення, вартість стравленого газу тощо); умови одержання доступу до об'єктів, що належать суб'єкту приєднання, з метою будівництва або розширення мережі, необхідної для виконання приєднання; умови та спосіб, визначені замовником (власність (у тому числі шляхом купівлі-продажу), користування, господарське віддання, експлуатацію), передачі об'єктів газотранспортної системи оператору газотранспортної системи.

Системний аналіз наведених вище положень, з урахуванням визначення поняття «приєднання» наданого у статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», дає підстави для висновку, що процедура приєднання здійснюється з метою створення технічних умов для транспортування природного газу у зв'язку з підключенням об'єкту споживача до газотранспортної системи. Тобто, якщо наявне підключення об'єкта замовника до газотранспортної системи і, при цьому, існує технічна можливість для надання послуг транспортування природного газу, то приєднання є таким, що існує.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, Акту №КС-100713 від 01.01.2020 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по ККЦ ГРС-1 м. Кам'янське та Технічної угоди про умови приймання-передачі природного газу від 01.01.2020 №2001000156, укладеної між Відповідачем-1 та Відповідачем-2, а також листа ТОВ «Оператор ГТС України» від 05.11.2020, відповідно якого Відповідач-1 визнає ПАТ «ДМК» прямим споживачем, суд встановив, що об'єкти ПАТ «ДМК» на момент звернення Позивача із позовом, є підключеними до газотранспортної системи, а приєднання до газотранспортної системи є таким, що існує.

При цьому, суд відхиляє доводи Позивача, що на момент укладення оспорюваного договору Відповідачам необхідно було укладати новий договір приєднання, оскільки такі доводи не знаходять свого належного обґрунтування згідно з положеннями Кодексу ГТС.

Господарський суд одночасно враховує, що порядок укладення договору транспортування природного газу врегульовано розділом VIII Кодексу ГТС. Зокрема, одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добового небалансу, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом (пункт 1 глави 1 розділу VIII Кодексу).

Згідно до пункту 2 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС для укладення договору транспортування замовник послуг транспортування надає оператору газотранспортної системи: заяву на укладення договору транспортування, за формою оператора газотранспортної системи, є публічною інформацією та оприлюднюється на його веб-сайті; у випадку, якщо замовником послуг транспортування є нерезидент України, додатково надається документ, що підтверджує його реєстрацію в якості суб'єкта господарювання в країні його постійного місцезнаходження; документи, що підтверджують повноваження осіб представляти, у тому числі вчиняти правочини, замовника послуг транспортування.

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу VIII Кодексу ГТС для укладення договору транспортування оператор газотранспортної системи не має права вимагати документи та/або інформацію, що не передбачені в пункті 2 цієї глави.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи Позивача про невідповідність оспорюваного договору розділу VI Кодексу ГТС, оскільки названим розділом встановлено вимоги до порядок приєднання до газотранспортної системи, у той час як вимоги до порядку укладення договору транспортування встановлені саме розділом VIII Кодексу ГТС, однак на порушення вимог цього розділу Позивач в обґрунтування свого позову не посилається.

Надаючи оцінку доводам Позивача щодо технічних підстав для надання ТОВ «Оператор ГТС України» послуг транспортування природного газу ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», господарський суд виходить з наступного.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи «баланс ймовірностей» або «розумна ступінь достовірності» (balance of probabilities) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів (рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).

Верховний Суд у постанові від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

З наведеного випливає, що доказування не може мати абстрактне значення та ґрунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені поданими ними до суду належними доказами.

Так, відповідно до наявного в матеріалах справи висновку експертизи за результатами експертного обстеження (технічного діагностування) від 07.10.2020 №632.20.12.-20.11, виконаного ДП «Придніпровський експертно-технічний центр Держпраці», на замовлення ТОВ «Кривбасгеопроект» щодо об'єкту - ділянка газопроводу підземного виконання від ГРС 1 м. Кам'янське (Ду800 мм) високого тиску (до 12 кгс/см2) довжиною 1,3 км - визнано можливою подальшу експлуатацію з робочим тиском 12 кгс/см2, при цьому продовжено строк безпечної експлуатації до 07 жовтня 2023 року.

Відтак, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», надані Позивачем докази і доводи не дають підстав для обґрунтованого сумніву щодо технічної придатності газопроводу Ду800 ПАТ «ДМК» для здійснення транспортування природного газу, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про недоведеність Позивачем вказаних обставин.

Також, в ході розгляду справи не знайшли належного і достатнього підтвердження доводи Позивача, що ПАТ «ДМК» фактично надає послуги з розподілу природного газу ПАТ «Дніпровагонмаш» та ДП «Стальзавод». Тобто, твердження Позивача на такі обставини є лише припущеннями.

Водночас, надавши оцінку доводам учасників справи і наданим ними доказам, встановивши при цьому недоведеність обставин, на які посилається Позивач, суд також враховує наступне.

З системного аналізу змісту статей 16, 203, 215 ЦК України слідує висновок, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що зокрема підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 27.07.2021 у справі №910/9177/20.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Обґрунтовуючи наявність порушеного права позивач посилається на те, що неправомірні дії Відповідачів призводять до таких негативних наслідків: 1) АТ «Дніпропетровськгаз» не володіє інформацією щодо технічної справності ДУ800, наявності виконавчо-технічної документації на нього, одночасно, в зоні розташування ПАТ «ДМК» перебувають як промислові споживачі, так і побутові, яким АТ «Дніпроптеровськгаз» здійснює розподіл природного газу; 2) Вихід підприємств з зони розподілу АТ «Дніпроптеровськгаз» призведе до суттєвого зростання тарифу на розподіл для споживачів всіх форм власності, споживачі будуть змушені сплачувати 1,33 грн/м3 замість 1,14 грн/м3 за розподіл, виходячи з того, що розрахований обсяг річної замовленої потужності ПАТ «ДМК» складає по газовому року 2019 - 2020 - 176 933 578,16 м3, що складає 248 414 743,74 грн збитків АТ «Дніпропетровськгаз» у 2021 році.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем (відповідачами) з урахуванням належності обраного способу судового захисту. При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Так, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215 216 ЦК України).

Згідно правового висновку зробленого Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, за відсутності визначення поняття «заінтересована особа» під такою слід розуміти тих, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 25.05.2016 у справі №6-605цс16).

Отже, для звернення до суду з позовом, позивач повинен обґрунтувати не лише порушення відповідачами положень чинного законодавства, а і свій матеріально-правовий інтерес.

Водночас, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж саме права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами, за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду і в чому полягає їх порушення. Не встановивши, які права чи інтереси позивача порушені, не можна зробити висновок про визнання недійсним оспорюваного позивачем правочину.

Аналогічні висновки, викладені Верховним Суду України у постанові від 01.06.2016 у справі №920/1771/14, та Верховним Судом у постановах від 21.08.2019 у справі №584/1512/16-ц (провадження №61-21471св18), від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17.

Надаючи об'єктивну оцінку доводам Позивача щодо його порушеного права чи інтересу, суд приходить до висновку про відсутність відповідних обставин, тобто Позивачем не доведено і судом не встановлено, що оспорюваний договір транспортування природного газу, укладений між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», як і правовідносини, що виникли з нього, будь-яким чином призвели до порушення, невизнання чи оспорення прав або інтересів Позивача, або могли так чи інакше вплинути на права та обов'язки Позивача. Відтак, обраний Позивачем спосіб захисту неспроможний призвести до захисту чи відновлення прав та інтересів Позивача, а отже і не може визнаватись ефективним.

Із викладеного Позивачем обґрунтування позовних вимог вбачається, що єдиний зрозумілий, хоча і ймовірний, інтерес полягає у тому, щоб не втратити споживача послуг розподілу природного газу. Однак, зазначений інтерес не можна визнати таким, що ґрунтується на законі, адже по своїй суті він має очевидним наслідком обмеження права споживача, як суб'єкта ринку природного газу, зокрема, щодо права на доступ до газотранспортної системи.

За наведених обставин, суд вважає недоведеним порушення певного суб'єктивного матеріального права або законного інтересу Позивача внаслідок укладення між ТОВ «Оператор ГТС України» та ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» спірного Договору транспортування природного газу від 27.12.2019 №1907000384/19-1206-02, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову АТ «Дніпропетровськгаз» про визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Отже, встановивши відсутність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд, відповідно, прийшов до висновку про відсутність і самого факту порушення, оспорення або невизнання такого права чи інтересу Позивача.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат» про визнання недійсним договору транспортування природного газу від 27.12.2019 № 1907000384/19-1206-02 - відмовити в повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.09.2021р.

Суддя І.В. Владимиренко