Справа № 263/8973/21
Провадження № 2/263/2183/2021
09 вересня 2021 року м. Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Соловйова О.Л.,
за участю секретаря Кирилюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко Тетяна Володимирівна до ОСОБА_2 , яка діє також інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням,
До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 16 липня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко Т.В., в якій, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , яка діє також інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-проваджу від 11 вересня 2015 року. У вказаній квартирі зареєстрована її онука ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю, а саме-чоловіком ОСОБА_5 та двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У 2015 року вони усі разом виїхали до Російської Федерації, де і проживають по теперішній час та отримали громадянство Російської Федерації. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позивач здійснює оплату комунальних послуг з урахуванням реєстрації місця проживання відповідачів та не має можливості оформити субсидію у вказаній квартирі, керуючись ст. ст. 317-321 ЦК України, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2021 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження із повідомлення (викликом) сторін. Роз'яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.
Позивачка надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, просила позов задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_6 , яка діє також інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надіслали на електронну адресу суду заяву, у якій позовні вимоги визнали у повному обсязі, не заперечували проти їх задоволення.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Бартош Н.О. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, з урахуванням прав та інтересів дітей.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.
Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Пахниць Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2993, що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 вересня 2015 року №43715480 (а.с.7-9).
Відповідно до інформації управління з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 04 серпня 2021 року № 21-13.07-0334 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 2018 року по теперішній час.
Згідно довідки про реєстрацію №2710023 від 29 березня 2021 року виданої старшим інспектором СПБ ГКУ «Житлового агентства Кіровського району м. Санкт-Петербург» Коновод Т.А. вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , які зареєстровані за вказаною адресою разом з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с 13).
Відповідно до довідки №100 від 06 квітня 2021 року виданої завідуючою Державного бюджетного дошкільного освітнього закладу дитячий сад №34 Кіровського району Санкт-Петербургу Алексеєвою Л.В., вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 квітня 2021 року відвідує дитячий сад №34 Кіровського району Санкт-Петербургу. (а.с.22).
Згідно наданої довідки 347ек від 31 березня 2021 року виданої директором Санкт-Петербургського державного бюджетного професіонального освітнього закладу «Санкт-Петербургський технічний коледж управління та комерції» Смирновим В.П. вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є студентом 1 курсу денної форми навчання вищевказаного закладу за спеціальністю 38.02.03 «Операційна діяльність в логістиці» з 01 вересня 2020 року. Строк навчання з 01 вересня 2020 року по 30 червня 2023 року (а.с.18).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 04 грудня 2020 року, по справі №263/5444/20 виключено з актового запису № 23 від 10 січня 2015 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , складеного Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, відомості про ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як про батька дитини.
27 серпня 2021 року № 01.1-23-183 Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради складений висновок щодо доцільності визнання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що витратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , тому з метою соціального захисту дитини вважати неможливим визнання останніх, такими, що втратили право користування квартирою.
Факт не проживання відповідачів у спірному житлі також підтверджуються письмовими поясненнями ОСОБА_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та ОСОБА_9 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до яких ОСОБА_2 разом з чоловіком та двома дітьми у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживають з 2018 року, а вказана інформація їм відома, у зв'язку з тим, що вони з моменту придбання позивачкою квартири в 2015 році спілкувалися з онукою та чоловіком, які одразу після придбання квартири проживали за вищевказаною адресою. Також зазначили про те, що їм відомо, що у 2018 році ОСОБА_2 разом з сім'єю виїхали до Санкт-Петербургу на постійне місце мешкання.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Враховуючи, що квартира є власністю позивача, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.
Отже, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Тобто питання щодо зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, вирішується за згодою батьків такої.
Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Вирішуючи питання щодо прийняття до уваги висновку органу опіки та піклування під час вирішення указаного спору, суд враховує наступне.
Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Частиною 2 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
На підставі вищезазначеного, враховуючи, що відповідачі визнали позов і таке визнання позову прийнято судом, оскільки не суперечить закону та не порушує прав, свобод і інтересів інших осіб, рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 03 листопада 2020 року по справі №263/544/20, виключено з актового запису № 23 від 10 січня 2015 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як про батька дитини, а також те, що неповнолітні наразі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною довідкою, а позивачу належить на праві власності квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знайшли підтвердження обставини відсутності відповідачів без поважних причин понад один рік у вказаній квартирі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР, ст. ст. 16, 316, 317,385, 405 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 5. 12, 13, 206, 263-265, 280 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравченко Тетяна Володимирівна до ОСОБА_2 , яка діє також інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання осіб таким, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,ІПН НОМЕР_3 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Л.Соловйов