номер провадження справи 4/122/21
06.09.2021 Справа № 908/2218/21
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорова Олена Владиславівна, розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛБУД» про відстрочення виконання судового наказу у справі № 908/2218/21
за заявою стягувача Фізичної особи-підприємця Ліпченко Ганни Сергіївни ( АДРЕСА_1 )
до боржника товариства з обмеженою відповідальністю «РІАЛБУД» (69071, м. Запоріжжя, вул. Цитрусова, буд. 6, кв. 59)
про стягнення грошових коштів
Представники сторін:
від стягувача: не з'явився;
від боржника: ОСОБА_2 , наказ №1к від 21.11.2016, паспорт серії НОМЕР_1 від 09.03.2000;
Господарський суд Запорізької області 04.08.2021 на підставі заяви ФОП Ліпченко Г.С. у відповідності до приписів ст. ст. 147-148, 154-155 ГПК України видав судовий наказ про стягнення з боржника ТОВ «РІАЛБУД» 100.00,00 грн. основного боргу, 9.790,00 грн. інфляційних втрат та 227,00 грн. судового збору.
Враховуючи положення ст. 156 ГПК України копію судового наказу у справі №908/2218/21 від 04.08.2021 одночасно з копією заяви з додатками було надіслано на адресу боржника.
Як свідчать матеріали справи 09.08.2021 копії наказу та заяви з додатками було отримано за довіреністю представником стягувача.
25.08.2021 на адресу суду від боржника ТОВ «РІАЛБУД» надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Запорізької області від 04.08.2021 по справі №908/2218/21 в порядку ст. ст. 160, 331 ГПК України.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.08.2021 заяву про відстрочення виконання рішення суду передано на розгляд судді Зінченко Н.Г.
Розпорядженням керівника апарату суду від 25.08.2021 №П-545/21 враховуючи перебування судді Зінченко Н.Г. у відпустці відповідно до п. 2.3.3., 2.3.47, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №908/2218/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 справу №908/2218/21 для розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою суду від 26.08.2021 заяву ТОВ «РІАЛБУД» про відстрочення виконання рішення у справі №908/2218/21 прийнято до розгляду. Призначено судове засідання на 06.09.2021 о 11-15 год. Явку сторін визнано необов'язковою.
До початку судового засідання на електрону адресу суду від стягувача надійшли заперечення на заяву боржника, відповідно до якої стягувач просить суд відмовити у задоволенні заяви.
Судом перевірені повноваження присутнього в судовому засіданні 06.09.2021 представника боржника (заявника). З'ясовано про обізнаність уповноваженого представника про права та обов'язки учасників судового процесу. Відводів складу суду не заявлено.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.
Представник заявника в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, просив суд відстрочити виконання судового наказу у справі №908/2218/21 строк на один рік у зв'язку з відсутність грошових коштів та скрутним становищем на підприємстві.
Представник стягувача в судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали справи та заяву про відстрочення виконання рішення суду (судового наказу), суд відмовив у її задоволенні у зв'язку з наступним:
Питання відстрочення виконання судового рішення врегульовані ст. 331 ГПК України.
Положеннями статті 160 ГПК України встановлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи ч. 2 ст. 331 ГПК України.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Пунктами 7.1.1 та 7.2 постанови пленуму Верховного Суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
В той же час, ч. 5. ст. 331 ГПК України даний строк обмежено і розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Заявник в обґрунтування заяви про відстрочення виконання судового наказу посилається на відсутність грошових коштів на підприємстві, наявність заборгованості перед місцевим бюджетом, відсутність суттєвого рухомого або нерухомого майна, а наявна комп'ютерна техніка перебуває у податковій заставі. Також посилався на наявність господарської справи № 908/3154/20 про стягнення на користь боржника наявної заборгованості.
До заяви додані баланс на 31.12.2020 рік, довідка АТ «Укрсиббанк» про відкриття рахунків, виписка банку про рух коштів, податкова вимога від 30.11.2020 №35514-13 та рішення №6 від 30.06.2021 про анулювання реєстрації платника єдиного податку - юридичної особи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписами ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Аналогічні норми містяться в ст. 326 ГПК України, зокрема, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.
Згідно зі ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
Зазначені висновки суду базуються, зокрема на рішенні Конституційного Суду України № 16-рп/2009 від 30.06.2009р. в якому визначено: відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 р. у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17.05.2005 р. у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ст.13 ГПК України).
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 2 статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV визначено, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Отже, належними доказами існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про рух грошових коштів тощо), достовірність яких підтверджена належними засобами.
Суд відзначає, що наявність заборгованості, яка підтверджена обов'язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями надає особі, на чию користь вони винесені, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде сплачена і така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43). З метою недопущення порушення, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті, для визнання поважними причин відстрочення виконання рішення суду, недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів, та наявність заборгованості перед контрагентами, обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Окрім того, відстрочення за своєю суттю є організацією та створенням умов для виконання рішення суду у вигляді зміни порядку його виконання шляхом відкладення строку його виконання, з урахуванням інтересів стягувача та боржника.
Стягувачем категорично заперечене відстрочення виконання рішення суду та вказано, що боржником не обґрунтовано підстав такого відстрочення та яким чином воно сприятиме виконанню рішення суду, а саме: як покращиться матеріальне становище боржника після настання вказаної ним дати.
Стосовно системності виконання, Європейський суд з прав людини підкреслив, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки/розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочення або розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
З урахуванням вищенаведеного, суд, оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відсутність підстав, у межах даних правовідносин, для відстрочення виконання рішення суду, оскільки скрутний фінансовий стан боржника не містить ознак тимчасового, виключного характеру, строк відстрочення, що заявлений - значний, обставини справи у сукупності свідчать, що відстрочення виконання рішення суду може у подальшому унеможливити його виконання, що невиправдано порушить баланс інтересів сторін та обов'язок забезпечення виконання судового рішення (судового наказу), що набрало законної сили. За таких осбтавин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2218/21.
Також заявник не надав доказів на підтвердження доводів, що впродовж терміну відстрочки поліпшиться його господарська діяльність та фінансове становище. Крім того, суд зауважує, що у відповідності до положень чинного законодавства України незадовільний майновий стан не є достатньою підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов'язання та від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Суд звертає увагу заявника, що у разі досягнення сторонами згоди про вирішення питання погашення виниклої заборгованості мирним шляхом, сторони не позбавлені права укласти мирову угоду в процесі виконання рішення, як то передбачено ст. 330 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні заяви товариству з обмеженою відповідальністю «РІАЛБУД» про відстрочення виконання судового рішення (судового наказу) у справі № 908/2218/21 строком на 1 рік.
Відповідно до ст. 235, п. 24 ч. 1 ст. ст. 255, 256, 257ГПК України ухвала суду набрала законної сили 06.09.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.
Повний текс ухвали складено та підписано 09.09.2021.
Суддя О.В. Федорова