проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"06" вересня 2021 р. Справа № 922/1409/21
Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Шутенко І.А.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю:
позивача - Нощенко Л.Г., довіреність №17/62 від 21.11.2019 року;
відповідача - Чалий О.В, протокол загальних зборів засновників від 24.10.2003 року, наказ від 25.10.2003 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Спец-Буд" (вх. №2172Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі №922/1409/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Погорелова О.В.), повний текст якого складено 29.06.2021 року
за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд", м. Харків
про стягнення 107 692,12 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі №922/1409/21 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" на користь Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" 42694,93 грн. пені та 899,95 грн. судового збору; в решті позову - відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.
Відповідно до п.п.5.1.1. договору поставки від 30.01.2020 року №15/92 заявка на постачання продукції буде направлятись позивачем на адресу відповідача в електронному вигляді з e-mail ІНФОРМАЦІЯ_2 на e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За умовами п.п.5.1.2 договору поставки від 30.01.2020 року №15/92 датою відправки заявки буде вважатись дата, вказана у скріншоті поштової програми позивача, за допомогою якої направлена заявка.
Пунктом 5.3 договору поставки від 30.01.2020 року №15/92 сторони визнають, що електронне листування, що здійснюється між ними з використанням вказаних поштових скриньок (e-mail) і зміст такої інформації, мають доказову силу і можуть використовувати в якості письмового доказу при вирішенні суперечок.
На момент подання позову на виконання вказаних умов договору поставки від 30.01.2020 року №15/92, позивач не направляв заявку від 07.04.2020 №15/105 з e-mail ІНФОРМАЦІЯ_2 на e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач під час розгляду справи не надав суду письмових доказів направлення заявки від 07.04.2020 року №15/105 на адресу відповідача, вказану у п.п. 5.1.1 договору поставки від 30.01.2020 року №15/92, тому у суду відсутні підстави для висновку про належне виконання договору позивача в частині надання заявки на поставку товару.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 30.08.2021 року.
Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами.
Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2021 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Дучал Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Буд" на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі залишено без руху; останнє зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
29.07.2021 року на адресу суду від апелянта надійшов лист (вх.№8699), з доказами сплати судового збору, який, разом з додатками долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Спец-Буд" на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі; позивачу встановлено строк до 16.08.2021 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2021 року, у зв'язку з відпусткою судді Дучал Н.М., на підставі п.2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 року призначено справу до розгляду на "06" вересня 2021 року об 11:30 год; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
13.08.2021 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9377), в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що факт постачання продукції за видатковою накладною №РН-0000162 від 27.04.2020 року підтверджує факт отримання постачальником заявки позивача №15/105 від 07.04.2020 року; відповідач не оспорює факт отримання заявки від 07.04.2020 року, а відтак визнає її отримання.
У судовому засіданні 06.09.2021 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник позивача судовому засіданні 06.09.2021 року проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
30.01.2020 року між ПАТ "Енергомашспецсталь" (покупець) та ТОВ "Спец-Буд" (постачальник) укладено договір № 15/92, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник надає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар (продукцію) загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник якого визначені сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору).
За змістом п.п. 2.1-2.3 договору, ціна продукції вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору є величиною змінною і складається з суми всіх специфі кацій, оформлених до договору, але не може перевищувати 20833333,33 грн., без ПДВ, 4166666,67 грн. ПДВ, а всього 25000000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Зміна ціни в односторонньому порядку не допускається крім випадків, встанов лених договором. У разі перерахування на поточний рахунок постачальника передо плати, ціна на товар, що поставляється, зміні не підлягає.
Відповідно до п.п. 5.1-5.3 договору, строки та умови постачання товару вказуються в специфікаціях. Умовами специфікацій сторони можуть передбачити постачання продукції на підставі відповідної заявки покупця. У такому разі заявка на постачання продукції буде направлятися покупцем на адресу постачальника в електронному вигляді з e-mail a.girich@emss.dn.ua на e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони погодили, що датою відправлення заявки буде вважатися дата, вказана у скріншоті поштової програми покупця, за допомогою якої направлена заявка. Належним доказом направлення заявки, буде вважатися скріншот поштової програми покупця, за допомогою якої направлена заявка. Датою постачання товару вважається дата його передачі покупцеві постачальником у встановленому в специфікаціях місці. Сторони також визнають, що електронне листування, що здійснюються між ними з використанням вищевказаних поштових скриньок (e-mail) і зміст такої інформації, мають доказову силу і можуть використовуватися в якості письмового доказу при вирішенні суперечок.
Згідно п.п. 13.1, 13.2 договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2020 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Між сторонами була підписана специфікація №1 від 30.01.2020 року до договору №15/92 від 30.01.2020 року про поставку продукції: вапно ВК-1 у кількості 1000 тон вартістю за одиницю 3166,67 грн. без ПДВ на загальну суму 3800004,00 грн. Умови поставки: DDP - м. Краматорськ, склад покупця, ПАТ "ЕМСС" (згідно з редакцією Інкотермс 2010). Умови оплати: протягом 1 робочого дня за фактом поставки товару на склад покупця. Термін поставки: протягом 1-2 календарних днів з моменту заявки покупця, але не пізніше 30.04.2020 року.
07.04.2020 року позивачем відповідачу була направлена заявка на поставку продукції, відповідно до специфікації №1 від 30.01.2020 року до договору поставки №15/92 від 30.01.2020 року.
Позивач вказує на те, що відповідачем було поставлено товару загальною кількістю 82,1 тон на суму 311980,33 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000104 від 19.03.2020 року, №РН-0000114 від 26.03.2020 року та №РН-0000162 від 27.04.2020 року; недопоставка товару складає 917,9 тон на суму 3488023,67 грн.
За змістом п. 10.1 договору за прострочення постачання або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення її постачання.
Пунктом 10.2 договору визначено, що у разі прострочення постачання та/або не постачання товару більш ніж на 10 календарних днів проти строків, встановлених в договорі, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 3% вартості продукції, що не поставлена в строк, за кожен день прострочення її постачання. Також, покупець має право відмовитися від подальшого приймання і оплати товару (продукції).
Позивачем здійснено нарахування позивачу штрафних санкцій за договором за прострочення поставки товару, а саме: нарахована пеня у розмірі 2232335,18 грн. за період з 01.05.2020 року по 28.05.2020 року.
28.05.2020 року позивач направив на адресу відповідача претензію №17/522-1333, про сплату пені, втім відповіді на вказану претензію відповідачем не направлено.
У позовній заяві позивач вказує, що беручи до уваги приписи ст.ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, врахувавши непомірно великий розмір нарахованої пені порівняно з сумою непоставленого товару, тобто співвідношення розміру неустойки і збитків, він зменшує розмір пені до 107692,12 грн. та просить стягнути з відповідача саме цю суму.
Вказані вище обставини й стали підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій останній просить стягнути з відповідача на свою користь 107692,12 грн. пені за несвоєчасну поставку та недопоставку товару відповідачем згідно умов договору №15/62, укладеного між сторонами 30.01.2020 року.
22.06.2021 року господарським судом Харківської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ч.1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За змістом ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, відповідно до умов спірного договору та специфікації, відповідач зобов'язався здійснити поставку товару: вапно ВК-1 у кількості 1000 тон на загальну суму 3800004,00 грн., за визначеною адресою, у строк: до 30.04.2020 року.
За матеріалами справи, за вказаною специфікацією, товар поставлено частково, доказів поставки товару у повному обсязі та у визначені договором строки або продовження строку поставки, припинення правовідносин сторін, матеріали справи не містять, відповідачем факт часткової поставки товару не заперечується.
Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання договірного зобов'язання щодо поставки обумовленого товару у визначений строк.
Аргументи апелянта на те, що на момент подання позову на виконання умов договору поставки від 30.01.2020 року №15/92, позивач не направляв заявку від 07.04.2020 року №15/105 з e-mail ІНФОРМАЦІЯ_2 на e-mail ІНФОРМАЦІЯ_1. та позивач не надав суду письмових доказів направлення заявки від 07.04.2020 року №15/105 на адресу відповідача, вказану у п.п. 5.1.1 договору, а тому у суду відсутні підстави для висновку про належне виконання договору позивача в частині надання заявки на поставку товару, не приймаються, з огляду на таке.
Так, відповідач вказує на те, що невиконання ним умов договору відбулося через не отримання ним заявки позивача на поставку товару.
Втім, належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України на підтвердження обставин, які б звільняли відповідача від обов'язку здійснити поставку товару у визначений договором та специфікацією строк у повному обсязі та покладення на нього відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, матеріали справи не містять.
Разом з тим, матеріали справи містять копію заявки №15/105 від 07.04.2020 року про поставку товару за спірним договором та специфікацією.
Факт неповної поставки товару відповідачем, також, підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними про поставку товару за спірним договором.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №911/1189/19 , де, зокрема, вказано на таке.
"Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". У вказаному висновку Верховний Суд звертається до власної правової позиції, що викладена у постанові від 21.02.2018 року у справі № 910/5226/17. Оцінивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суди встановили, що вони оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію та не є підставою для визнання господарської операції не проведеною або недійсною, а тому сприйняті судами належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними та на суму, що в них зазначено."
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, у п. 10.1 договору сторони погодили, що за прострочення постачання або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі 1% вартості не поставленої в строк продукції за кожен день прострочення її постачання.
Пунктом 10.2 договору визначено, що у разі прострочення постачання та/або не постачання товару більш ніж на 10 календарних днів проти строків, встановлених в договорі, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 3% вартості продукції, що не поставлена в строк, за кожен день прострочення її постачання.
Отже, відповідальність за прострочення постачання або недопоставку продукції, сторони передбачили в умовах укладеного між сторонами договору.
За змістом ст. 230, п. 4 ст. 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення не грошового зобов'язання.
Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання та в силу наведених приписів чинного законодавства та умов договору, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення пені є правомірними.
Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за допомогою калькулятору ЛІГА.ЗАКОН, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд вірно встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню становить 42694,93 грн. за період з 01.05.2020 року по 28.05.2020 року.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Спец-Буд" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2021 року у справі №922/1409/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 09.09.2021 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя І.А. Шутенко