Справа № 165/2885/19 Провадження № 11-кп/802/99/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч.1 ст.186, ч.2 ст.296, ч.1 ст.357 КК України Доповідач: ОСОБА_2
07 вересня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисників - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, уродженка та жителька АДРЕСА_1 , зареєстрована у АДРЕСА_2 , з повною середньою освітою, незаміжня, на утриманні має малолітню дитину, перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, раніше не судима,
засуджена за:
- ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень;
- ч.1 ст.357 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень;
- ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 призначене остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень;
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, уродженка м. Москва Російської Федерації, жителька АДРЕСА_3 , зареєстрована у АДРЕСА_4 , із базовою середньою освітою, учениця 11 класу Нововолинської ЗОШ №5, незаміжня, раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст.125 КК України із призначенням покарання у виді ста годин громадських робіт.
На підставі ст.105 КК України, ОСОБА_8 звільнена від призначеного покарання, із застосуванням до неї примусових заходів виховного характеру, передбачених п.1, п.3 ч.2 ст.105 КК України, у виді застереження, зокрема, неповнолітній ОСОБА_8 роз'яснено наслідки її протиправних дій, оголошено осуд за ці дії, а також попереджено про більш суворі правові наслідки, які можуть настати у разі продовження нею протиправної поведінки чи вчинення нового злочину, та передано неповнолітню ОСОБА_8 під нагляд бабусі - ОСОБА_12 , жительки АДРЕСА_3 , строком на один рік, з метою забезпечення нею постійного контролю за неповнолітньою.
Процесуальні витрати покладені на батьків обвинувачених.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави 628 гривень 04 коп. витрат за проведення судової товарознавчої експертизи, 628 гривень 04 коп. - за проведення судової трасологічної експертизи та на користь ОСОБА_14 - 2400 гривень витрат на правову допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_15 на користь держави 628 гривень 04 коп. витрат за проведення судової трасологічної експертизи та на користь ОСОБА_14 - 2400 гривень витрат на правову допомогу.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням та кримінальним проступком, задоволений частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_13 та ОСОБА_15 на користь ОСОБА_14 3022 гривень 08 коп. завданої майнової шкоди та 5000 гривень завданої моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_14 3074 гривень 00 коп. завданої майнової шкоди та 2000 гривень завданої моральної шкоди.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вироком суду вирішена доля речових доказів.
Згідно з вироком суду 21.08.2019 близько 00 год 30 хв неповнолітня ОСОБА_7 з неповнолітньою ОСОБА_8 прийшли у квартиру, що у АДРЕСА_5 , у якій проживає ОСОБА_14 , де ОСОБА_7 на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин з ОСОБА_14 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, діючи з мотивів особистої неприязні, умисно нанесла удар в обличчя ОСОБА_14 , від якого потерпіла, втративши рівновагу, впала, після чого за волосся відтягнула ОСОБА_14 у кімнату та нанесла численні удари ногами та руками у голову і тулуб потерпілої, спричинивши їй тілесні ушкодження, які, згідно з висновком судово-медичного експерта № 139 від 26.09.2019, за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Крім цього, 21.08.2019 близько 00 год 30 хв неповнолітня ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі, що у АДРЕСА_5 , усвідомлюючи характер своїх неправомірних дій, керуючись корисливим мотивом та метою відкритого заволодіння чужого майна, відкрито, шляхом вільного доступу, викрала мобільний телефон, марки «Redmi Note 7» імеі1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , вартість якого, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 554 від 20.09.2019, становить 5000 гривень, в який була вмонтована сім-картка стільникового зв'язку «Київстар» НОМЕР_3 , що не представляє матеріальної вартості, гроші в сумі 1000 гривень і 50 Євро, що, згідно з курсом НБУ станом на 21.08.2019, становлять 1392 гривень, чим спричинила потерпілій майнову шкоду на загальну суму 7392 гривні.
Крім цього, 21.08.2019 близько 00 год 30 хв ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі, що у АДРЕСА_5 , діючи умисно, з мотивів особистої неприязні, усвідомлюючи характер своїх неправомірних дій, пошкодила шляхом відриву двох сторінок, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, серії НОМЕР_4 , який виданий на ім'я ОСОБА_14 , чим привела його у непридатний для використання у відповідних цілях стан.
21.08.2019 близько 00 год 30 хв неповнолітня ОСОБА_8 , перебуваючи у квартирі, що у АДРЕСА_5 , у якій проживає ОСОБА_14 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з останньою, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, діючи з мотивів особистої неприязні, умисно нанесла численні удари ногами та руками у голову та тулуб потерпілої, спричинивши їй тілесні ушкодження, що, відповідно до висновку судово-медичного експерта №139 від 26.09.2019, за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
У поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок суду скасувати, у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Посилається на те, що дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 слід кваліфікувати не за ч.1 ст.125 КК України, а за ч.2 ст.296 КК України як хуліганство, вчинене групою осіб, що повністю доводиться доказами, наявними у матеріалах провадження. Крім того, вказує, що на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме: 21.08.2019 ОСОБА_8 було 15 років, а тому, згідно зі ст.22 КК України, вона не є суб'єктом вказаного кримінального проступку. Просить ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, за ч.1 ст.186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік та за ч.1 ст.357 КК України - у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки та звільнити її від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.ст.75, 104 КК України, на строк 2 (два) роки, із покладенням на неї обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України. Просить визнати ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, і на підставі ст.ст.75, 104 КК України звільнити її від відбування покарання з випробуванням на строк 2 (два) роки, із покладенням на неї обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, прокурора, яка підтримала апеляцію у повному обсязі і просила скасувати вирок та ухвалити новий, обвинувачених, їх захисників, які апеляційну скаргу визнали частково, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст.94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із цього випливає, що суд при розгляді кримінального провадження повинен дослідити як ті докази, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Місцевим судом правильно встановлені фактичні обставини кримінального провадження та зроблений обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.186, ч.1 ст.357, ч.1 ст.125 КК України, та ОСОБА_8 - у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
У поданій апеляції сторона обвинувачення вказує на те, що дії ОСОБА_7 і ОСОБА_8 слід кваліфікувати не за ч.1 ст.125 КК України, а за ч.2 ст.296 КК України як хуліганство, вчинене групою осіб, з чим не може погодитися суд апеляційної інстанції.
Згідно з обвинувальним актом, 21.08.2019 близько 00 год 30 хв неповнолітня ОСОБА_7 , діючи групою осіб з неповнолітньою ОСОБА_8 , прийшли у квартиру, що у АДРЕСА_5 , у якій проживає ОСОБА_14 , де умисно, використавши нікчемний привід, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, ігноруючи існуючі у суспільстві елементарні правила поведінки, моралі та добропристойності, проявляючи особливу зухвалість, що виразилося у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки в суспільстві, протиставити себе іншим громадянам та самоутвердитися за рахунок приниження інших, нанесла удар в обличчя ОСОБА_14 , від якого потерпіла, втративши рівновагу, впала, після чого ОСОБА_7 за волосся відтягнула ОСОБА_14 у кімнату та спільно з ОСОБА_8 нанесли численні удари ногами та руками у голову і тулуб потерпілої, спричинивши їй тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості належать до категорії легких.
Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 № 10, при розгляді кримінальних справ зазначеної категорії, зокрема, необхідно встановлювати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з'ясовувати, чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства.
Неповагою до суспільства є прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.
У суді обвинувачена ОСОБА_7 ствердила, що між нею та потерпілою тривалий час існують неприязні відносини, у зв'язку із особистими стосунками з одним і тим же хлопцем, через що у неї з потерпілою раніше виникали конфлікти.
Обвинувачена ОСОБА_8 також визнала себе винною у вчиненому частково та підтримала показання ОСОБА_7 щодо мотиву і обставин вчинення ними кримінального проступку, вказавши, що коли потерпіла намагалась дати відсіч ударам ОСОБА_7 і вдарила останню, вона заступилась за ОСОБА_7 і також почала наносити удари у тіло потерпілої.
У своїх показаннях потерпіла ОСОБА_14 також пояснила, що між нею та ОСОБА_7 тривалий час існують неприязні відносини через особисті стосунки з одним і тим же хлопцем.
Те, що причиною конфлікту були відносини з хлопцем, у судовому засіданні суду першої інстанції також ствердили свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ..
У поданій апеляційній скарзі прокурор також підтверджує факт існування особистих неприязних стосунків обвинуваченої ОСОБА_7 з потерпілою ОСОБА_14 , посилаючись на конфлікт, який виник між ними за тиждень до вчинення кримінального правопорушення у нічному клубі «Меридіан», коли ОСОБА_7 спровокувала конфлікт і бійку через те, що потерпіла зустрічається із ОСОБА_18 , проте ОСОБА_14 тоді до працівників поліції не зверталася, і конфлікт був вичерпаний.
Положення п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 № 10 регламентують, що дії, які супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що мотиву вчинення грубого порушення обвинуваченими громадського порядку не встановлено, а тому не встановлено умислу на вчинення ними хуліганства.
З огляду на наведене, доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення про те, що, дії обвинувачених потребують перекваліфікації з ч.1 ст.125 на ч.2 ст.296 КК України, апеляційний суд вважає голослівними і такими, що спростовуються вищенаведеними доказами, які були досліджені місцевим судом.
Відтак, на переконання апеляційного суду, у діях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме: спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.
У апеляційних вимогах прокурор вказує на те, що на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме: 21.08.2019, ОСОБА_8 було 15 років, а тому, згідно зі ст.22 КК України, вона не є суб'єктом вказаного кримінального проступку.
Дані твердження сторони обвинувачення є підставними і заслуговують на увагу.
Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачується у вчиненні діянь, які мали місце 21 серпня 2019 року, тобто у віці 15 років.
Відповідно до вимог ч.1 ст.22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.
Суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України є осудна особа, яка досягла 16-річногго віку.
Положеннями ч.1 ст.11 КК України визначено, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Оскільки у даному випадку ОСОБА_8 , згідно вимог ст.22 КК України, не є суб'єктом кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, тому в її діях відсутній склад вказаного кримінального правопорушення.
Отже, вирок щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню із закриттям кримінального провадження щодо неї на підставі ст.22 КК України, п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції вказаних норм закону дотримався.
Місцевим судом було враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, особу винної, обставини, які пом'якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , є вчинення кримінальних правопорушень вперше та неповнолітнім.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , судом не встановлено.
З матеріалів досудової доповіді встановлено, що обвинувачена має тісний зв'язок із рідними, має направленість на виправлення та мінімальний ризик вчинення правопорушень.
ОСОБА_7 на момент вчинення кримінальних правопорушень була неповнолітньою, має на утриманні малолітню дитину, до кримінальної відповідальності притягується вперше, характеризується посередньо, виховувалась в неповній сім'ї.
З урахуванням вищенаведених обставин в їх сукупності, а також віку обвинуваченої, її сімейного стану, місцевий суд прийшов до обґрунтованого переконання про можливість призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкцій закону, за яким вона засуджується, у виді штрафу. При цьому судом було також враховано і можливість обвинуваченої відбути такий вид покарання.
А остаточне покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції обґрунтовано призначив на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчиненню ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень, і не є надто м'яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі сторони обвинувачення.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Частиною 5 статті 74 КК України передбачено, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Положеннями п.1 ч.1 ст.49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Згідно вироку суду ОСОБА_7 засуджена за вчинення 21.08.2019 кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Санкція ч.1 ст.125 КК України передбачає види покарань, які є менш суворими, ніж обмеження волі.
Отже, на момент розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження, минуло два роки з дня вчинення ОСОБА_7 кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а тому її слід звільнити від покарання призначеного судом за даний кримінальний проступок на підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України.
Так як звільнення ОСОБА_7 від покарання, призначеного судом за ч.1 ст.125 КК України, жодним чином не впливає на вид та розмір остаточного покарання, призначеного їй на підставі ч.1 ст.70 КК України, тому в решті вирок суду щодо ОСОБА_7 слід залишити без змін.
За таких обставин апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а вирок суду щодо обвинуваченої ОСОБА_7 - зміні в частині призначеного їй покарання.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 липня 2020 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - змінити.
На підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного судом покарання за ч.1 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 - скасувати.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 - закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді