08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 364/42/21
провадження № 22-ц/824/9164/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),
суддів - Березовенко Р.В., Желепи О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - ОСОБА_2
на заочне рішення Володарського районного суду Київської області від 30 березня 2021 року у складі судді Моргун Г.Л.
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У січні 2021 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Ляр Д.Ю. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 06 жовтня 2011 року у розмірі 51 833,64 грн та 2 270 грн судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 06 жовтня 2011 року.
Указував, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в указаній заяві.
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах установленого кредитного ліміту.
У свою чергу відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 04 січня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 51 833 грн, з яких: 41 759,55 грн - заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 41 759,55 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 073,45 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії.
Заочним рішенням Володарського районного суду Київської області від 30 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 41 759,55 грн та 1 827,35 грн судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 11 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені, штрафів та ухвалити в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити; стягнути з відповідача судові витрати.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог є незаконним та таким, що винесене з порушенням норм процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Посилається на те, що АТ КБ «Приватбанк» виконав умови договору та у виписці по рахунку, що додається проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту.
Уважає, що оскільки відповідач не звертався до банку з письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував робити зняття та погашення коштів, останній прийняв нові тарифи та погодився з їх зміною.
На думку апелянта, суд першої інстанції, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заочне рішення Володарського районного суду Київської області від 30 березня 2021 року оскаржується в апеляційному порядку в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження узгодженості між сторонами відсоткової ставки, розміру пені, штрафів, порядок та підстави їх нарахування. Проте, оскільки відповідач фактично отримані та використані кошти позивачу не повернув, то АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд та отримати від відповідача на свою користь суму непогашеного тіла кредиту.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 06 жовтня 2011 року відповідачем підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Згідно інформації, викладеної в указаній заяві, ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті www.privatbank.ua, та які разом з Пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банком надано копію анкети-заяви від 06 жовтня 2011 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видані кредитні картки, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», паспорт споживчого кредиту, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Також, на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 за укладеним між сторонами кредитним договором банк долучив до матеріалів справи розрахунки заборгованості за договором №б/н від 06 жовтня 2011 року станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 04 січня 2021 року, а також виписку по картковому рахунку відповідача станом на 06 січня 2021 року.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 04 січня 2021 року становить у розмірі 51 833 грн, з яких: 41 759,55 грн - заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 41 759,55 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 073,45 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви від 06 жовтня 2011 року, розрахунки заборгованості станом на 31 травня 2015 року, станом на 30 червня 2019 року та станом на 04 січня 2021, а також виписки по картковому рахунку відповідача, довідку про видані кредитні картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», паспорт споживчого кредиту, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві позичальника від 06 жовтня 2011 року не зазначеного бажаного кредитного ліміту, відсутні умови договору про встановлення будь-яких відсотків за користування кредитними коштами та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Окрім того, вказаною заявою також не передбачено нарахування відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
З наданого стороною позивача витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не убачається за можливе достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти відповідача та, відповідно, на яких умовах укладався кредитний договір, оскільки в наданому витягу наведено 4 різновиди тарифів.
Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Пам'яткою клієнта і Тарифами, що свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг та погодження між сторони відсоткової ставки, яку просить стягнути банк.
Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також не містять підтверджень того, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку до вказаних правовідносин не застосовується ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь яких редакціях, що розміщувались на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, оскільки строк повернення відповідачем грошових коштів не було встановлено в анкеті-заяві, тому саме з часу звернення банку з вимогою про повернення коштів у відповідача виникає обов'язок щодо виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Проте, стороною позивача не зазначено у позовній заяві та не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи обставини та умови, що стосуються правомірності нарахування заборгованості за простроченими відсотками.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Виходячи з викладеного, колегія уважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог у частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Володарського районного суду Київської області від 30 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді Р.В. Березовенко
О.В. Желепа