Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/12352/2021
07 вересня 2021року місто Київ
справа № 753/20971/20
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосуддіБорисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року про задоволення заяви про забезпечення позову, постановлену під головуванням судді Колесник О.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницького району міста Києва про усунення перешкод у спілкування з дитиною та її вихованні, визнання способу участі батька у вихованні дитини,-
У грудні 2020 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:
зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 ;
визначити йому способи участі у спілкуванні та вихованні сина, а саме:
безперешкодно відвідувати сина по буднях не менше ніж 4 години на день, завчасно попередивши про приїзд по телефону, але обов'язково з врахуванням інтересів дитини за місцем його проживання, перебування;
за попередньою домовленістю з відповідачем брати сина за його бажанням до себе на суботу та неділю двічі на місяць. При цьому, він самостійно забирає сина з помешкання відповідача в п'ятницю ввечері не пізніше 21.00 год. або в суботу вранці не раніше 09.00 год. та зобов'язується повернути сина в неділю в помешкання ОСОБА_1 не пізніше 20.00 год. ОСОБА_1 зобов'язана надати сину всі необхідні для проведення вихідних днів речі (одяг, іграшки, підручники);
в період шкільних канікул 1/2 частину часу проводити з сином та відпочивати разом з ним в Україні або за кордоном. Перевага надається тому з батьків, хто виїжджає з дитиною за кордон на оздоровлення, про що має надати документальне підтвердження та отримати письмову згоду іншого з батьків.
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просиввжити заходи забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 .
Обгрунтовуючи вказану заяву позивач посилався на те, що відповідач не має постійного місця роботи, таким чином у неї відсутній дохід для належного утримання сина, а утримання дитини фактично відбувається лише за рахунок сплачених ним аліментів.
Вказував на те, що ОСОБА_1 часто змінює місце свого проживання, виїздить за межі України на заробітки, при цьому покладає догляд за малолітнім сином на своїх непрацездатних батьків.
Зазначав, що є підстави вважати, що відповідач без дозволу батька може вивезти за межі України малолітнього сина ОСОБА_3 , що в свою чергу, у разі невжиття заходів забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено виїзд за межі України ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постанову нову, якою в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
Вказувала, що законодавством України фактично визначені певні обмеження щодо перетинання кордону неповнолітніми дітьми, які є громадянами України, а саме те, що вивезти дитину за кордон без нотаріальної згоди батька неможливо.
Зазначала, що зі змісту заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 не вбачається, що існують об'єктивні припущення щодо обставин, які несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та не вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Посилалася на те, що матеріалами справи не підтверджено жодним чином, що ОСОБА_1 намагається вивезти сина за кордон, а тим більше на даний час, коли з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу та обмежено перетинання кордону громадянами України.
Вважає, що обраний спосіб забезпечення позову є неспівмірним з заявленими позовними вимогами, оскільки позивач не обмежений у спілкуванні із сином, знає що дитина постійно проживає у місті Бориспіль, а вона у свою чергу не порушує батьківських прав позивача та законодавства України.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів не погоджується зтаким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду. Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тлумачення вищевказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову.
При цьому, заборона виїзду за межі України не може належати до інших видів забезпечення позову.
А відтак, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про усунення перешкод у спілкування з дитиною та її вихованні, визнання способу участі батька у вихованні дитини, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень.
До аналогічного висновку дійшов ВерховнийСуд у постановахвід 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі №288/162/19.
Враховуючи зазначене, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_3 не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні правові підстави для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем.
З урахуванням вищевикладеного, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2021 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідно до положень п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року скасувати та постановити нову.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 вересня 2021 року.
Головуючий:
Судді: