Єдиний унікальний номер 219/1100/21
Номер провадження 22-ц/804/2083/21
Єдиний унікальний номер 219/1100/21 Головуючий у 1 інстанції Рибкіна Н.М.
Номер провадження 22-ц/804/2083/21 Доповідач Агєєв О.В.
08 вересня 2021 року м. Бахмут
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів Космачевської Т.В., Мальованого Ю.М.,
за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 219/1100/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2021 року у складі судді Рибкіної Н.М., -
У лютому 2021 року позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 18390,68 грн. та витрати по сплаті судового збору 2270,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.10.2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 9 600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому збільшувався: 28.10.2013 року - до 11000 грн, 19.11.2013року - до 15600 грн, 24.01.2014 року - до 17100 грн. Відповідач порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість станом на 31.12.2020 року на загальну суму 18390,68 грн., яка складається з наступного: заборгованості за кредитом 16889,18 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом 1501,50 гривень.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2021 року в задоволені позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Зазначає, що відповідно доукладеного договору б/н від 18.10.2013 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 17100,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,6 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (09/2024 року). При укладенні договору сторони керувалися положенням ч. 1 ст. ст. 634 ЦК України, який визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Стаття 1054 ЦК України визначає поняття кредитного договору як: за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки
Відповідно по ст.49 Закону «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.
Отже, - кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів. їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати його належним чином.
Зазначають, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим відповідач станом на 31.12.2020 року має заборгованість 18390,68 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 16889,18 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1501,50 грн.
Відзив на апеляційну скаргу відповідача до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» надав заяву про розгляд справи без їх участі.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що 18.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (з 14.06.2018 змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (скорочена назва - АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 підписана «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанк», в якій зазначено, що відповідач погодився з тим, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, які зобов'язався виконувати, та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті www.privatbank.ua (а.с. 111).
До Анкети-заяви позивач додав з сайту ПриватБанку Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 13-52).
Згідно з довідкою позивача, відповідачу були видані кредитні картки з терміном дії до 12/11 року, 11/15 року, 04/16 року, 08/16 року, 03/17 року, 11/17 року, 03/18 року, 05/18 року, 10/20 року, 11/22 року, 05/23 року, 09/23 року та 09/24 року (а.с. 10).
Згідно з довідкою «про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н)», 18.10.2013 року відповідачу був встановлений кредитний ліміт на кредитну картку № НОМЕР_1 у розмірі 9 600 грн., 28.10.2013 року - у розмірі 11 000 грн, 19.11.2013 року - 15 600 грн, 24.01.2014 року - 17 100 грн, 30.06.2020 року зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с. 11).
До позовної заяви позивачем доданий розрахунок заборгованості за Договором б/н від 18.10.2013 року (а.с. 6-11), з якого вбачається, що станом на 31.12.2020 позивачем визначена заборгованість, яка становить 18 390, 68 грн., яка включає: заборгованість за кредитом - 16 889,18 грн., заборгованість за процентами - 1501,50 грн., в т.ч. несплачені проценти на прострочену заборгованість 1501,50 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір, згідно якого відповідач отримав кошти та зобов'язувався повернути їх банку, однак банком не були запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами. Суд першої інстанції зазначив, що сплачена відповідачем сума у рахунок погашення кредитної заборгованості є більшою аніж кредитний ліміт яким він скористувався.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві від 18 жовтня 2013 року, процентна ставка не зазначена. Крім того дана анкета-заява не відображає жодної інформації щодо умов, на яких йому надаються кредитні кошти, та строки їх повернення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Таким чином, судом першої інстанції правильно враховано, що у заяві позичальника, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про розмір відсоткової ставки, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети - заяви позичальника.
Висновки суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретно запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, відповідають нормам закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.
Таким чином, надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв'язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг умов щодо пені та комісії, штрафу (фіксована складова), штрафу (процентна складова) також не містить. Документ, який би засвідчував отримання відповідачем під підпис пам'ятки, яка містить тарифи і основні умови кредитування, до суду першої інстанції також не було надано.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом.
З виписки по особовому рахунку за кредитним договором станом на 06.01.2021 року (а.с.53-60) вбачається, що відповідач у період з жовтня 2013 року по грудень 2020 року користувався кредитними картками шляхом зняття готівки з банкомату, розплачувався картками в продуктових магазинах, тощо, на загальну суму 38 223,35 грн. Нараховані позивачем проценти за користування кредитом, комісії, пені, штрафи та інші платежі судом не враховувались з вищенаведених підстав.
Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції загальна сума поповнення відповідачем кредитної картки у період з жовтня 2013 року по грудень 2020 року складає 49 500,63грн. Таким чином, різниця між використаними кредитними коштами в межах встановленого ліміту та сумою погашення за наданим кредитом складає позитивне значення 11 277,28грн., тобто, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, у відповідача відсутня заборгованість за кредитом.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність заборгованості у відповідача за кредитним договором від 18.10.2013 року станом на 31 грудня 2020 року.
З урахуванням наведеного, спростовуються доводи апеляційної скарги про не дослідження судом першої інстанції виписки про рух коштів.
Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред'явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст.13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін.
Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 18390,68 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 08.09.2021р.
Судді: