08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/201/21 пров. № А/857/10952/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Споживчого товариства "Едельвейс" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 300/201/21 за адміністративним позовом Споживчого товариства "Едельвейс" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги № 36636-13 від 02.12.2020,-
суддя в 1-й інстанції -Тимощук О.Л.,
час ухвалення рішення - 24.03.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Споживче товариство “Едельвейс” (надалі, також позивач, СП “Едельвейс”) 22.01.2021 звернулося в суд з позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області), у якій просить визнати протиправною і скасувати податкову вимогу №36636-13 від 02.12.2020 на суму 44 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на початку проведення перевірки посадовими особами позивача пред'явлено посвідчення працівників відповідача, однак не вручено копії наказу на проведення перевірки від 25.08.2020 №801, що в свою чергу є грубим порушенням вимог податкового законодавства України, а саме пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України. Окрім цього, працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області порушено вимогу пункту 81.1 статті 81 ПК України, зокрема ними не надано направлення на проведення фактичної перевірки у зв'язку із чим позивача, як платника податків не ознайомлено з підставою проведення фактичної перевірки, а також позивача не було в момент проведення перевірки. Також в порушення пункту 81.1 статті 81 ПК України в наказі ГУ ДПС в Івано-Франківській області “Про проведення фактичної перевірки” від 25.08.2020 №801 не зазначено підстав та періоду проведення перевірки, що в свою чергу дає підстави вважати, що перевірка була проведена із порушенням норм чинного законодавства, зокрема ПК України. Окрім цього, в пункті 1.6 Акта перевірки зазначено про присутність ОСОБА_1 , проте така не була присутньою під час проведення перевірки, що також є порушенням податкового законодавства. Також в акті перевірки відсутнє зазначення доказів засвідчуючих факт вчинення правопорушень викладених в акті.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 300/201/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції повинен був визнати неправомірним і скасувати Наказ №801 «Про проведення фактичної перевірки», оскільки такий порушив вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення лікування корона вірусної хвороби».
Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 300/201/21 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом оскарження є виключно процедурні питання здійснення перевірки ГУ ДПС в Івано-Франківській області, а саме:
1. Не вручено копії наказу на перевірку;
2. Не надано направлення на перевірку;
3. Керівник позивача не була присутньою під час проведення перевірки;
4. У наказі на проведення перевірки відсутня підстава та період проведення перевірки;
5. В акті перевірки відсутній підпис керівника позивача.
6. В акті перевірки відсутнє зазначення доказів засвідчуючих факт вчинення правопорушень викладених в акті.
Однак, усі процедурні порушення вказані представником позивача як підстава для скасування податкової вимоги №36636-13 від 02.12.2020 спростовуються наявними матеріалами справи.
Також позивач не скористався можливістю не допуску до перевірки посадових осіб відповідача, якщо мав вагомі підстави вважати, що така перевірка є незаконною, а тому позовна вимога про скасування податкової вимоги №36636-13 від 02.12.2020 (рішення, що констатує виключно наявність податкового боргу) не підлягає до задоволення.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, споживче товариство "Едельвейс" (СТ "Едельвейс") зареєстроване 13.05.2004 та перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків. Видами діяльності позивача є: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання; 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля. ОСОБА_1 - керівник.
ГУ ДПС в Івано-Франківській області відповідно до наказу №801 від 25.08.2020 про проведення фактичної перевірки, яким визначено, що з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, та відповідно до пп. 80.2.2 пп.80.2.5, п. 80.2, ст. 80 Податкового кодексу України доручено посадовим особам відповідача провести фактичну перевірку магазину-кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” за адресою АДРЕСА_1 з 25.08.2020 (а.с.39). Відповідачем видано направлення на перевірку №1083 від 25.08.2020 та №1082 від 25.08.2020 (а.с.40).
У зазначених направленнях зафіксовано, що ОСОБА_2 пред'явлено службове посвідчення та направлення на перевірку, а також 25.08.2020 вручено копію наказу від 25.08.2020 про проведення фактичної перевірки. Вказані відомості підписано ОСОБА_2 .
На підставі наказу та направлень посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку, результати якої зафіксовано в акті №090227 від 03.09.2020 (а.с.41-42). В якості додаткової інформації в акті перевірки визначені порушення, а саме: роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій; роздрібна торгівля алкогольними напоями за цінами нижчими від встановлених мінімальних роздрібних цін на такі напої; не забезпечено відповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО. Висновками акта перевірки встановлено порушення статті 13 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального”, постанови КМУ “Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв” від 30.10.2008 № 957, пункту 13 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Акт перевірки підписано від суб'єкта господарювання ОСОБА_1 , також ОСОБА_1 ознайомлено з актом перевірки та вручено один примірник, що підтверджується підписом ОСОБА_1 на акті перевірки (на звороті а.с.42).
До акту перевірки також долучено пояснення ОСОБА_2 , яка вказала, що являється продавцем у роботодавця СТ “Едельвейс”, 25.08.2020 продала горілку медоф 0,5 л. за ціною 95 грн, сигарети стронг компакт за ціною 40 грн і пиво експортове 22 грн, чек вибила разом зі здачею, пояснення написано власноручно (а.с.43).
Також долучено опис готівкових коштів, які належать СТ “Едельвейс” та отримані за реалізовані товари станом на 25.08.2020, згідно з яким визначено всього готівки 1221 грн (зворотня сторона а.с. 43).
На підставі висновків акта перевірки відповідачем 24.09.2020 винесено Рішення про застосування фінансових санкцій №0000980706, яким згідно зі статтею 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” застосовано до СТ “Едельвейс” фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 44 000 грн, зокрема за роздрібну торгівлю алкогольними напоями за цінами, нижчими за встановлені мінімальні роздрібні ціна на такі напої - 10000 грн, роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії - 17 000, роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності ліцензії - 17 000 грн (а.с.47). Вказане рішення направлено позивачу супровідним листом №3573/10/09-19-07-06-22 від 24.09.2020, що підтверджується квитанцією АТ “Укрпошта”, код відправлення 7601866936470 (а.с.46).
Відповідачем, 02.12.2020 винесено податкову вимогу №36636-13, якою ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомило керівника споживчого товариства “Едельвейс”, що станом на 01.12.2020 сума податкового боргу вказаного платника податків, що складається з адміністративного штрафу та штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюну становить 44 000 грн (а.с. 12).
Не погоджуючись із процедурою проведення перевірки та фіксуванням її результатів, позивач звернувся до суду з метою скасування податкової вимоги, винесеної за результатами цієї перевірки.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до підпунктів 20.1.10, 20.1.11 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право: здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів.
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно п.80.1 ст.80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності, зокрема, однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп.80.2.5 п.80.2 статті 80 ПК України).
Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу від 17.12.2019 №1409 Про проведення фактичної перевірки, суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21.02.2020 року під час розгляду справи №826/17123/18 (провадження №К/9901/25669/19), де касаційний суд висловив правову позицію з питань оскарження наказів про проведення перевірок у разі допуску податкових органів до проведення перевірок та правових наслідків процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної або фактичної перевірки.
Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду адміністративної справи №826/17123/18 полягає в тому, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. У разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Такий висновок касаційного суду підтриманий і у постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року під час перегляду справи №1340/5184/18 (провадження №К/9901/150/20).
Отже, якщо допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до наказу №801 від 25.08.2020 про проведення фактичної перевірки, яким визначено, що з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, реалізації підакцизних товарів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, та відповідно до пп. 80.2.2 пп.80.2.5, п. 80.2, ст. 80 Податкового кодексу України доручено посадовим особам відповідача провести фактичну перевірку магазину-кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” за адресою АДРЕСА_1 з 25.08.2020 (а.с.39). Відповідачем видано направлення на перевірку №1083 від 25.08.2020 та №1082 від 25.08.2020 (а.с.40).
При цьому, посадових осіб контролюючого органу було допущено до проведення перевірки, а акт фактичної перевірки підписаний ОСОБА_1 та продавцем ОСОБА_2 .
При цьому, жодних зауважень чи дій щодо недопущення контролюючого органу до проведення перевірки, позивачем не вчинялось.
Тому, відповідачем була дотримана процедура проведення фактичної перевірки магазину-кафе “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем порядку проведення фактичної перевірки, а також про відсутність підстав для її проведення.
Так, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-ВР.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР визначено наступні поняття і терміни, які вживаються у даному законі:
- алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу "живого" бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД;
- роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування;
- місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів;
- місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;
- ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
За приписами статті 15 Закону №481/95-ВР, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №481/95-ВР, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно абзацами шостим, дев'ятнадцятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:
- оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень (абз.6 ч.2 ст.17 Закону);
- оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої - 100 відсотків вартості отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 гривень.
Згідно з частинами 4 та 5 статті 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” від 19.12.1995 № 481/95-ВР, рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.
У разі невиконання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
Відповідно до пункту 42.1 статті 42 ПК України, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Пунктом 42.2 статті 42 ПК передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з абзацом 2 пункту 42.5 статті 42 ПК України, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до підпунктів 54.3.1, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 14.1.175 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач просить визнати протиправною і скасувати податкову вимогу №36636-13 від 02.12.2020 на суму 44 000,00 грн, яка направлена позивачу на виконання рішення про застосування фінансових санкцій №0000980706 від 24.09.2020. В свою чергу, рішення про застосування фінансових санкцій №0000980706 від 24.09.2020 позивачем не оскаржувалося, тобто платник податків не звертався до контролюючого органу з позовом про оскарження рішення, на підставі якого виник податковий борг. Оскільки податковий боргу не оскаржувався і є таким, що нарахований згідно чинного законодавства, тому в даному випадку оскаржувана вимога є правомірною, так як сформована на наявний борг, який не оскаржений з інших підстав, а тому позовна вимога про скасування податкової вимоги №36636-13 від 02.12.2020 (рішення, що констатує виключно наявність податкового боргу) не підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Споживчого товариства "Едельвейс" залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 300/201/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 08.09.2021 року