08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1603/21 пров. № А/857/13352/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 260/1603/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції -Рейті С.І., час ухвалення рішення - 08.06.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення - 11.06.2021 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яким просить: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із закінченням строку контракту; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ), виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.04.2018 року його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільненого з військової служби в запас наказом начальника 27 прикордонного загону від 12 квітня 2018 року № 120-ОС. 01 квітня 2021 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом та просив повідомити, чи виплачувалася ОСОБА_1 при звільненні з військової служби одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. У разі не здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, просив виплатити йому вказану одноразову грошову допомогу. Зі змісту наданої відповідачем відповіді від 09.04.2021 №11/Т-3477 3310 ОСОБА_1 довідався, що при звільненні з військової служби, йому не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей”. Відповідач мотивував це тим, що позивач не має 10 років вислуги у календарному обчисленні при тому, що строк календарної служби є основою для визначення розміру одноразової грошової допомоги. Позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 260/1603/21 позовні вимоги задоволено повністю. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач не має права на одноразову грошову допомогу при звільненні у зв'язку з відсутністю 10 років стажу військової служби. При цьому, для обрахунку цього стажу, на думку відповідача, враховується лише календарна вислуга, чого не врахував суд першої інстанції. Тому відповідач вважає, що діяв у порядку, з підстав, у спосіб та в межах повноважень, які визначені чинним законодавством України. Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 260/1603/21 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено будь-яких обмежень щодо обчислення вислуги років лише в календарних роках, а передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше. Суд дійшов висновку про те, що вислуга років може включити різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги, а тому позивач, маючи 11 років загальної вислуги років, має право на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаною правовою нормою.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 12.04.2010 року ОСОБА_1 вступив на військову службу за контрактом і взяв на себе зобов'язання проходити військову службу за контрактом на посадах сержантського (старшинського) складу в органах Державної прикордонної служби України на умовах і в порядку, встановлених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби та Контрактом про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Останнє місце проходження позивачем військової служби - ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
12.04.2018 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, що підтверджується витягом з наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12.04.2018 року № 120-ОС.
Відповідно до витягу із наказу від 12 квітня 2018 року № 120-ОС, вислуга років ОСОБА_1 на 12.04.2018 року становить: календарна: 08 років 00 місяців 00 днів; пільгова: 03 роки 08 місяців 29 днів; загальна: 11 років 08 місяців 29 днів.
01 квітня 2021 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом та просив повідомити, чи виплачувалася ОСОБА_1 при звільненні з військової служби одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. У разі не здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, просив виплатити йому вказану одноразову грошову допомогу.
Зі змісту наданої відповідачем відповіді від 09.04.2021 року № 11/Т-3477 ОСОБА_1 довідався, що при звільненні з військової служби, йому не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей”. Відповідач мотивував це тим, що позивач не має 10 років вислуги у календарному обчисленні при тому, що строк календарної служби є основою для визначення розміру одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із твердженнями відповідача щодо відсутності права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
У пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» визначено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 від 20.05.2008 року військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Із системного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не при визначенні необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17, і колегія суддів не знаходить підстав для відступлення від такої позиції.
Враховуючи те, що загальна вислуга років на час звільнення позивача становила 11 років 08 місяців 29 дні, то умова про наявність 10 і більше років вислуги у цьому випадку дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі № 260/1603/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Н. М. Судова-Хомюк
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 08.09.2021 року