іменем України
02 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 953/25514/19
провадження № 22-ц/818/2150/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,
за участю секретаря - Гришиної А.О.,
ім'я (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Акціонерне товариство «МЕГАБАНК»
представник - Виговська Анастасія Василівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року в складі судді Губської Я.В.,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» (далі - АТ «МЕГАБАНК») про визнання договору поруки та додаткової угоди недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «МЕГАБАНК», правонаступником якого є АТ «МЕГАБАНК», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 136ПВ/2006, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 760 000,00 доларів США строком до 20 вересня 2013 року.
Вказаний кредитний договір було забезпечено його порукою.
Зазначає, що договір поруки він не підписував, про існування такого правочину йому стало відомо у 2013 році у зв'язку зі зверненням АТ «МЕГАБАНК» з позовом до нього,Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦАЙ» (далі - ТОВ «Цай»), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договорами кредиту та поруки.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсними договір поруки № 67-526-П-1 від 13 травня 2009 року та додаткову угоду до нього 13 квітня 0211 року.
31 січня 2020 року ОСОБА_7 -представник АТ «МЕГАБАНК» подав відзив, в якому просив позовні вимоги залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що договір поруки та додаткова угода до нього неодноразово були предметом судового розгляду, правомірність та дійсність цих правочинів встановлена судовими рішеннями, в тому числі ухваленими за результатами розгляду позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів. Доказів неправомірності правочину та відсутності волевиявлення на його укладання ОСОБА_8 надано не було. Зазначав, що оригінали договору поруки № 67-526-П-1 від 13 травня 2009 року та додаткової угоди від 13 квітня 2011 року до договору поруки були знищені внаслідок пожежі 20 листопада 2016 року, яка сталася за адресою: АДРЕСА_1 . Також просив застосувати строк позовної давності, оскільки оскаржуваний договір укладено у 2009 році, а позов про визнання його недійсним позивачем пред'явлено у 2020 році, тобто, з пропуском трирічного строку, встановленого статтею 257 ЦК України.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів недійсності спірних правочинів. Оскільки позов є недоведеним, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
26 січня 2021 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просива скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що дійсність договору поруки та додаткової угоди до нього, що встановлено судовим рішенням по справі № 640/21383/13-ц, є необґрунтованими, оскільки судова почеркознавча експертиза в межах цієї справи не проводилась. Належних та допустимих доказів знищення спірних договорів поруки та додаткової угоди до неї матеріали справи не містить, а тому, вважає, що відповідач ухиляється від надання оригіналів вказаних документів, що унеможливлює проведення експертизи та встановлення обставин по справі.
09 березня 2021 року ОСОБА_9 - представник АТ «МЕГАБАНК» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив, з урахуванням додаткових пояснень, мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки недійсною, що відповідає усталеній практиці Верхового Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що 15 травня 2006 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 136ПВ/2006, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 760 000,00 доларів США строком до 20 вересня 2013 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 67-526-П-1 від 13 травня 2009 року та додаткову угода до нього від 13 квітня 2011 року (а. с. 26-28 т. 1).
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року з ТОВ «Цай», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 на користь АТ «МЕГАБАНК» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором № 136ПВ/2006 від 15 травня 2006 року станом на 10 квітня 2015 року в розмірі 636 630,97 доларів США та 3 603 757,71 грн, що складається з: залишку кредиту в розмірі 600 976,39 доларів США (еквівалент в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на 10 квітня 2015 року становить 14 080 876,82 грн); залишку нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом в розмірі 35 654,58 доларів США (еквівалент в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на 10 квітня 2015 року становить 835 386,81 грн); суми штрафів в розмірі 3 603 757,71 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 93 -96 т. 1).
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року залишено без змін (а. с. 97-99 т. 1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «Цай» про стягнення заборгованості за кредитним договорам скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. В іншій частині рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 травня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2015 року залишені без змін (а. с. 100-103 т. 1).
Відповідно до акту про пошкодження справ, складеного 24 листопада 2016 року комісією АТ «МЕГАБАНК» справа Київського районного суду міста Харкова № 640/21383/13 за позовом АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «Цай», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорам знищена внаслідок пожежі 20 листопада 2016 року за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 110-111 т. 1).
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту».
Отже, встановивши, що на момент пред'явлення ОСОБА_8 позову про визнання недійсним договору поруки АТ «МЕГАБАНК» уже ініціював судовий процес про стягнення заборгованості за кредитним договором 136ПВ/2006 від 15 травня 2006 року (цивільна справа № 640/21383/13-ц), а рішенням Київського районного суду міста Харкова від 30 травня 2015 року, яке в незміненій частині набрало законної сили, стягнуто з поручителя кредитну заборгованість, суд першої інстанції не врахував, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги, підлягали встановленню та доказуванню в межах справи про стягнення з нього заборгованості як з поручителя за кредитним договором.
Звернення ОСОБА_3 з окремим позовом про визнання недійсним договору поруки та додаткової угоди до нього після подання АТ «МЕГАБАНК» позову про стягнення з поручителя кредитної заборгованості та його задоволення судом у справі № 640/21383/13-ц суперечить принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19).
За таких обставин наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 в зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частини перша та п'ята статті 376 ЦПК України).
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміни з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2020 року змінити, викласти мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 07 вересня 2021 року.
Головуючий А.В. Котелевець
Судді І.В. Бурлака
О.М. Хорошевський