Провадження № 22-ц/803/4641/21 Справа № 199/171/19 Головуючий у першій інстанції: Басова Н. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
27 липня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А,
при секретарі Догоновій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 травня 2019 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, -
21 грудня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 22.12.2015 року на вул. Набережна Заводська в м. Дніпрі сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Особою винною в скоєнні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди є відповідач. Автомобіль «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , застрахований позивачем на підставі договору страхування автотранспорту №САS0026908. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , склав 87889,11 грн. Згідно умов Договору позивач виплатив страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 87889,11 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в сумі 87889,11 грн. та судовий збір в сумі 1762,00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21 травня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» суму страхового відшкодування в розмірі 87889,11 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1762,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 22.12.2015 року о 20:10 годині по вул. Набережна Заводська, в районі е/о №268 в м. Дніпрі ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Skoda Fabia», д/н НОМЕР_1 , під часу руху при виникненні перешкоди на смузі свого руху завчасно не вжила заходи для зменшення швидкості аж до зупинки та скоїла наїзд на автомобіль «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 ; внаслідок ДТП транспортні засоби пошкоджено (а.с. 21, 22).
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2016 року у справі №205/352/16-п ОСОБА_1 звільнено від адміністративної відповідальності, у зв'язку з малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням, а справу про адміністративне правопорушення відносно неї за ст.124 КУпАП - провадженням закрито (а.с. 21).
Згідно змісту мотивувальної частини вказаної вище постанови №205/352/16-п, своїми діями водій ОСОБА_1 порушила п. 12.3 ПДР України; вина ОСОБА_1 у скоєнні зазначеного адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, повністю підтверджується її письмовими поясненнями, а також дослідженими письмовими доказами: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії АП2 № 277809 від 11.01.2016 року, схемою місця ДТП та поясненнями ОСОБА_1 (а.с. 21).
Постанова Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.02.2016 року №205/352/16-п набрала законної сили 16.02.2016 року.
Власником автомобіля «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Центром ДАІ 1203 ГУМВС в Дніпропетровській області 21.01.2014 року, є ОСОБА_2 (а.с. 18-19).
На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 була застрахована за договором страхування автотранспорту цивільної відповідальності водія та пасажирів від нещасних випадків №САS0026908, укладеним 27.01.2015 року між ПрАТ «К'Ю БІ І Україна», яке змінило назву на ПрАТ «Колоннейд Україна»», та ОСОБА_2 (а.с. 23).
Ліміт відповідальності згідно вказаного вище договору становить 200000,00 грн.
23 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулась із заявою про настання страхового випадку до ПрАТ «Колоннейд Україна»» (а.с. 26-30).
Згідно висновку №3502 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 08.01.2016 року, складеного експертом Крутінь В.І., вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 65236,09 грн. (а.с. 32-54).
При цьому, відповідно до мотивувальної частини вказаного вище висновку експерта, вартість відновлювального ремонту становить 105401,65 грн.
Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 87889,11 грн., що підтверджується копією страхового акту №1500015500 від 01.02.2016 року (а.с. 31).
ПрАТ «Колоннейд Україна»», в особі представника ТОВ «Інтер Тех Сервіс Моторс» за договором доручення від 31.12.2017 року, направило відповідачці регресну вимогу від 25.07.2016 року №R/L20337, в якій позивач, зокрема, просив, у випадку наявності полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент ДТП, надати його копію. При відсутності такого полісу позивач просив відповідачку переказати суму компенсації витрат цу розмірі 87889,11 грн. із зазначенням реквізитів (а.с. 56-57, 58).
Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Відповідно до статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (суброгація).
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого в деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
В той же час, відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов: 1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим. 2. Регрес застосовується після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.
Таким чином, регрес у правовідносинах страхування характеризується тим, що страховик одержує право стягнути суму виплаченого відшкодування не лише з третьої особи, а й із самого страхувальника. Право страховика на пред'явлення регресної вимоги передбачене, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто виникає з правовідносин страхування відповідальності.
Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.
Отже, зважаючи на викладене, відбувся перехід до позивача ПрАТ «СК «АХА Страхування», після виплати страхового відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, від останнього прав кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.03.2018 року по справі №61-5784св18, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись при застосуванні відповідних норм права.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).
Однак, судом встановлено, що відповідачем не надано суду доказів того, що її цивільно-правова відповідальність на час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 22.12.2015 року, була застрахована; клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши доведеність вини ОСОБА_1 у настанні ДТП 22.12.2015 року та завданні шкоди автомобілю «Subaru Forester», д/н НОМЕР_2 ; приймаючи до увагу сплату позивачем страхового відшкодування потерпілій в ДТП ОСОБА_2 в розмірі 87889,11 грн.; враховуючи, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час вказаної дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, - колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» грошових коштів в розмірі 87889 (вісімдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 11 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що вина у спричиненні ДТП 22.12.2015 року була обопільна обох її учасників, спростовується змістом постанови Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 05.02.2016 року №205/352/16-п, що набрала законної сили та якою встановлено вину ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Доказів оскарження відповідачем вказаної вище постанови від 05.02.2016 року у справі №205/352/16-п суду не надано.
Непогодження апелянта з розміром матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Subaru Forester», носить формальний характер без будь-якого належного обґрунтування. Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні роз'яснено відповідачу право на подання відповідного клопотання про призначення судової експертизи. Однак, будь-яких клопотань заявлено не було.
Пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди передбачено, що учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Також відповідачем не представлено будь-яких доказів того, що вона на час ДТП була звільнена від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія зазначає наступне.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1, ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною 2 ст. 255 ЦК України передбачено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Встановивши, що з даним позовом ПрАТ «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» звернулось 21 грудня 2018 року, що підтверджується штемпелем поштового відділення на поштовому конверті (а.с. 60), колегія приходить до висновку про дотримання позивачем трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України, оскільки дорожньо-транспортна пригода відбулась 22 грудня 2015 року, а виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 позивачем було здійснено в розмірі 87889,11 грн. 01.02.2016 року (а.с. 22).
Отже, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення апелянта про слухання справи судом першої інстанції заслуговують на увагу. Матеріали справи не містять доказів спростування вказаного та належного виконання місцевим судом положень статтей 28-130 ЦПК. Згідно пояснень відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вона заперечує, що на письмовій розписці від 16.04.2019 року, яка знаходиться в матеріалах справи на аркуші справи 92, її підпис.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).
Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір при поданні позовної заяви в розмірі 1762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №500056794 від 03.05.2018 року (а.с. 59).
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» (код ЄДРПОУ 25395057) 87889 (вісімдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн. 11 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Колоннейд Україна»» (код ЄДРПОУ 25395057) судові витрати в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова