25 серпня 2021 р.Справа № 520/9261/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 07.12.20 по справі № 520/9261/2020
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому з урахуванням уточнень просив суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005633306, №00005683306, №00005643306, №00005693306 винесені на підставі акту №647/20-40-33-06-07/ НОМЕР_1 від 05.03.2020 року;
- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000653306 від 24.04.2020 року винесену на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року;
- визнати протиправним та скасувати Рішення №00005613306 від 24.04.2020 року винесені на підставі акту №647/20-40-33-06-07/ НОМЕР_1 від 05.03.2020 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005683306, №00005693306 винесені на підставі акту перевірки №647/20-40-33-06-07/ НОМЕР_1 від 05.03.2020 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 233 грн. 01 коп.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову , подав апеляційну скаргу , вважає рішення в цій частині таким, що не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим, ухвалене судом з порушенням норм матеріального права, а також необґрунтованим у зв'язку з тим, що ухвалене судом на підставі неповно з'ясованих обставин в адміністративній справі. Просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 року в частині відмовлення в задоволені позовних вимог скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову , подало апеляційну скаргу , вважає рішення в цій частині таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального, висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог , прийняти нове , яким відмовити у їх задоволенні.
Відповідачем подано до суду клопотання про заміну сторони відповідача по справі, в якому просило замінити відповідача - Головне управління ДПС у Харківській області на його правонаступника Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, до якого, у тому числі, включено Головне управління ДПС у Харківській області.
Згідно з абз.4 п.3 вказаної постанови Державна податкова служба повинна забезпечити утворення територіальних органів Державної податкової служби відповідно до статті 21-1 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”.
Абзацом 3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 установлено, що територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною податковою службою після здійснення заходів, пов'язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про територіальні органи Державної податкової служби, що будуть утворені згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, як відокремлені підрозділи юридичної особи публічного права, затвердженням положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.
Згідно з абз.4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.
Наказом ДПС України від 30.09.2020 року №529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Харківській області.
14.12.2020 року було проведено державну реєстрацію створення Головного управління ДПС у Харківській області як відокремленого підрозділу юридичної особи-ДПС України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №1000741030008085321.
Згідно з наказом ДПС України від 24.12.2020 року №755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС України, утвореними як її відокремлені підрозділи, повноважень і функцій територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893.
Таким чином, повноваження і функції територіальних органів ДПС України, що ліквідуються відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року № 893 передано територіальними органами ДПС України, утвореним як її відокремлені підрозділи, зокрема, Головному управлінню ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне клопотання про заміну відповідача у справі задовольнити, замінити Головне управління ДПС у Харківській області на суб'єкта владних повноважень, який представляє інтереси органів ДПС України - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495), як правонаступника.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ГУ ДПС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2019 р., за результатами якої складено акт №647/20-40-33-06-07/ НОМЕР_1 від 05.03.2020 року.
Перевіркою встановлені порушення позивачем:
- п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ неподання у строки та у випадках, передбачених Податковим Кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних;
- п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами та доповненнями;
- підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2744-ІV зі змінами та доповненнями, а саме заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевіряється, в розмірі 26650,15 грн., в тому числі за 2017 рік в сумі - 1096,00 грн. таза 2019 рік в сумі 25554,15 грн.;
- ч.8 ст. 9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. №2464-VІ із змінами і доповненнями, несвоєчасно сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017-2019 рр.;
- абзац 1 пункту 2 частини 1 статті 7, частини 2 статті 9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” зі змінами та доповненнями - заниження ЄСВ на загальну суму 26854,72 грн., в тому числі за 2017 рік - на 6638,59 грн. та за 2019 рік - на 20216,13 грн.;
- статей 168, 176, підпунктів 1.2, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ із змінами та доповненнями, а саме заниження податкових зобов'язань зі сплати військового збору на загальну 1998,40 грн., в тому числі за 2019 рік на суму 1998,40 грн.;
- заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період з 01.01.2017 по 31.12.2019, які оподатковуються ставкою 20% на 15534 грн. в результаті порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 а) ст.187, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями;
- п. 120-1.2 ст. 120, п. 201.1 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р. із змінами та доповненнями, порушення порядку реєстрації податкових накладних/розрахунку коригування в єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 15533,27 грн.;
- пп.б). п.176.2. ст. 176 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями та пп.3.2, п.3.3 розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за №111/26556.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті:
- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005633306, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 33312,69 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005643306, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 2498,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005683306, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 7766,64 грн. за відсутність реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 15533,27 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005693306, яким позивачу визначено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) -15534 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000653306 від 24.04.2020 року, якою позивачу визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 26854,72 грн.;
- рішення №00005613306 від 24.04.2020 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4013,19 грн.
Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2020 року №00005683306, №00005693306, суд першої інстанції виходив з не обґрунтованості формування суми податкових зобов'язань та штрафу в податкових повідомленнях-рішеннях від 24.04.2020 року №00005683306, №00005693306.
Відмовляючи в іншій частині позову , суд першої інстанції виходив з того , що в порушення підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПКУ Позивачем занижено суми податку на доходи з фізичних осіб за 2017 рік - на 1096,00 грн., за 2019 рік - 1573,30 грн.та занижено загальний оподатковуваний дохід на 133226,96 грн. за 2019 рік.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.185.1. ст.185 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;.
Згідно з п. 187.1, ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п.198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Згідно п. 201.1. ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п. 120-1.2 ст. 120 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
З акту перевірки вбачається , що позивачем протягом відповідних періодів 2017 - 2019 р.р. придбані товарно-матеріальні цінності на суму - 560426,08 грн., ПДВ - 112085,22 грн. Вказано, що вищезазначені ТМЦ на суму - 560426,08 грн., ПДВ - 112085,22 грн. в підприємницькій діяльності протягом 2017-2019 рр. не використовувалися та відсутні на залишках станом на 31.12.2019 року. Також, зазначено, що на адресу позивача в період 01.01.2017 року - 31.12.2019 року контрагентами виписані податкові накладні на отримані ТМЦ у сумі 482759,67 грн., ПДВ - 96551,93 грн., які мають статус “реєстрацію зупинено”, підприємцем податкові накладні, за якими реєстрацію зупинено, до складу податкового кредиту відповідних періодів не включалися. Так, контролюючий орган відобразив про заниження позивачем податку на додану вартість на 15534 грн. в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку .
Враховуючи наведене , податковий орган дійшов висновку, що в порушення п.185.1 ст. 185, п. 187.1 а) ст.187, п. 198.5 ст. 198 ПКУ позивачем занижено податок на додану вартість на 15534 грн. в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку та застосовано штрафну санкцію на підставі п. 120-1.2 ст. 120, п. 201.1 ст.201 ПКУ за порушення порядку реєстрації податкових накладних.
Проте, дослідивши акт перевірки , судом першої інстанції вірно встановлено , що відповідачем зазначені лише загальні посилання на порушення, тобто, акт перевірки не підтверджує факти виявлення порушень вимог законодавства з боку позивача, оскільки відсутні посилання на конкретні докази та обставини, якими підтверджується наявність порушень, а саме податковим органом не визначено, які саме товарно-матеріальні цінності та у якого контрагента придбано позивачем, що унеможливлює визначення дійсності придбання та використання зазначених товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності.
Враховуючи наведене , колегія суддів вважає , що акт перевірки не підтверджує та не може підтверджувати факт порушення позивачем п.185.1 ст. 185, п. 187.1 а) ст.187, п. 198.5 ст. 198 ПКУ та заниження податку на додану вартість на 15534 грн. в операціях, містить лише загальні описи порушень, в яких відсутні посилання на конкретні докази та обставини, якими підтверджується наявність таких порушень .
Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не обґрунтованість формування суми податкових зобов'язань та штрафу в податкових повідомленнях-рішеннях від 24.04.2020 року №00005683306, №00005693306.
Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги податкового органу з наведених вище підстав висновків суду не спростовують. Доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2020 року №00005633306, №00005643306, винесених на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Згідно з п.п.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з п.16-1 Підрозділу 10 Інші перехідні положення тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Так, ГУ ДПС у Харківській області складено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005633306, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 33312,69 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.04.2020 року №00005643306, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 2498,00 грн.
Відповідно до акту перевірки та згідно з поданими позивачем деклараціями про майновий стан та доходи за вказаний дохід склав 5118351,47 гривень в тому числі: 2017 рік (податкова декларація від 30.01.2018 №9297477126) - 1166007,36 грн., 2018 рік (податкова декларація від 21.01.2019 №9308208130) - 2871633,74 грн., 2019 рік (податкова декларація від 17.01.2020 №9331294388) - 1080710,37 грн.
Відповідно до стор.6 акту перевірки в ході перевірки зокрема було досліджено банківські виписки за 2017 - 2019 роки.
Згідно акту перевірки загальний оподатковуваний дохід позивача за 2017 - 2019 роки склав 5251578,43 грн.
За результатами перевірки правильності та достовірності відображення у наданій звітності загального оподатковуваного доходу за 2017-2019 рр., з урахуванням даних банківських виписок встановлено заниження позивачем загального оподатковуваного доходу на 133226,96 грн., а саме за 2019 рік.
Також, позивачем в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, встановлено помилкове застосування річної суми авансових платежів в розмірі 1096,00 грн.
У графі 10.7 податкової декларації за 2017 рік вказана сума 384,42 грн., на підставі даних декларації підприємця необхідно було зазначити 1480,82 грн. та в податковій декларації за 2019 рік в графі 10.8 позивачем не зазначено податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 1573,30 грн.
Відповідно до п.п. 177.5.3, п.177.5, ст.177 ПК України остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати.
Отже, суд першої інстанції правомірно погодився з податковим органом щодо наявності порушення підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПКУ та заниження позивачем суми податку на доходи з фізичних осіб за 2017 рік - на 1096,00 грн., за 2019 рік - 1573,30 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2020 року №00005633306, №00005643306, винесених на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000653306 від 24.04.2020 року , винесеної на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року та рішення №00005613306 від 24.04.2020 року , винесеного на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається , що ГУ ДПС у Харківській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000653306 від 24.04.2020 року, якою позивачу визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 26854,72 грн. та рішення №00005613306 від 24.04.2020 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 4013,19 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п.5 ч.1 ст.1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
При цьому, згідно даних перевірки позивачем на протязі 2017-2019 років отримувався дохід (прибуток), отриманий від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
Перевіркою правильності нарахування єдиного внеску на суму доходу отриманого від його діяльності з урахуванням порушень викладених в пункті 2.1.2 та 2.5.3 акту перевірки, встановлено заниження позивачем ЄСВ на загальну суму 26854,72 грн., в тому числі за 2017 рік - на 6638,59 грн. та за 2019 рік - на 20216,13 грн. з урахуванням мінімальної та максимальної величин бази нарахування єдиного соціального внеску.
Вище судом першої інстанції вірно встановлено заниження позивачем загального оподатковуваного доходу на 133226,96 грн. за 2019 рік, тому податковим органом правомірно прийняті вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-00000653306 від 24.04.2020 року , винесеної на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року та рішення №00005613306 від 24.04.2020 року , винесеного на підставі акту №647/20-40-33-06-07/3056013135 від 05.03.2020 року.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову в цих частинах , доводи апеляційної скарги позивача є необґрунтованими , аналогічні доводи були наведені позові та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів звертає увагу, що тривалий час Вищий адміністративний суд та в подальшому Верховний Суд спрямовували судову практику щодо вирішення питання тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень та визначали, що такий строк становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Слід відмітити, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першійстатті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 дійшов висновку про необхідність змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, відступив від сталої правової позиції та визначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
При цьому також вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 (справа № 1-9/2011) Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантуєтьсястаттею 55 Конституції Українита пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, а реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Так, у остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Крім цього, за правовою позицією Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009, однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Так, положеннями податкового законодавства закріплено правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права - правової визначеності, а саме: можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.
Таким чином, враховуючи усталений підхід в судовій практиці до строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, позивач не міг очікувати та об'єктивно передбачити, що буде сформовано Верховним Судом нову правову позицію, відповідно до якої строк для оскарження в судовому порядку буде скорочено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся з позовом до суду 02.07.2020 року до дня прийняття постанови Верховним Судом у справі № 500/2486/19 - 26 листопада 2020 року .
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Фізичної особи - підприємець ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 по справі № 520/9261/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 06.09.2021 року