07 вересня 2021 року справа №200/11086/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 р. у справі № 200/11086/20-а (головуючий І інстанції Кравченко Т.О., повний текст складений 16.03.2021 року у м. Слов'янську Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в якому просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину (а.с. 1-8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину (а.с. 80-85).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та прийняти нове, відмовивши у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що будь-які видатки держави, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України. 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, який набув чинності 18.04.2020. Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону № 553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, грошове забезпечення суддів нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а тому відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 № 26-рп/2008, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 та зазначає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 553-ІХ, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації, що не було враховано судом (а.с. 95-99).
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 05 квітня 2001 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с. 9-12).
Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2010 року № 2195-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області безстроково (а.с. 13-17).
Указом Президента України від 31 серпня 2011 року № 882/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 , обрану безстроково суддею Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області, переведено на роботу на посаді судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області (а.с. 18-19).
Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2011 року № 86 «Про призначення за переведенням судді ОСОБА_1 » вирішено вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов'язків судді за переведенням на роботу з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя до Приморського районного суду м. Маріуполя безстроково з 03 жовтня 2011 року (а.с. 20).
Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2018 року № 3/02-15 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області» вирішено вважати ОСОБА_1 , суддю Приморського районного суду м.Маріуполя, такою, що приступила до виконання обов'язків голови Приморського районного суду м. Маріуполя строком на три роки з 30 січня 2018 року по 29 січня 2021 року.
Цим же наказом голові Приморського районного суду м. Маріуполя ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата у розмірі 10% посадового окладу судді з 30 січня 2018 року по 29 січня 2021 року (а.с. 21).
Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя від 31 серпня 2020 року № 3/02-09 «Про встановлення та виплату доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » встановлено та вирішено виплачувати ОСОБА_1 судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області, з 29 серпня 2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80% за наявності стажу роботи більше 35 років (а.с. 22).
Як свідчить довідка про доходи від 12 березня 2021 року № 04-930-21, ОСОБА_1 :
- за квітень 2020 року нарахований доход - 109 202,01 грн., виплачено 87907,62 грн.;
- за травень 2020 року нарахований доход - 34 801,05 грн., виплачено 28 014,85 грн.;
- за червень 2020 року нарахований доход - 233 718,78 грн., виплачено 188143,62 грн.;
- за липень 2020 року нарахований доход - 10 267,39 грн., виплачено 8 265,25 грн.;
-за серпень 2020 року нарахований доход 66 637,20 грн., виплачено 53 642,94 грн. (а.с. 67).
На підставі розрахункових листків за квітень-серпень 2020 року суд встановив, що нарахування суддівської винагороди позивача здійснювалось наступним чином:
за квітень 2020 року нараховано 109 202,01 грн., в тому числі оклад - 3 303,14 грн.; тимчасове обмеження - 24 739,52 грн. (11 днів), адміністративна посада - 330,31 грн., відпускні - 10 810,28 грн. (2 дні), відпускні - 21 620,57 грн. (4 дні), відпускні - 5 405,14 грн. (1 день), відпускні - 10 810,28 грн. (2 дні), вислуга років - 2 312,20 грн., відпускні - 29 870,57 грн. (5 днів);
за травень 2020 року нараховано 34 801,05 грн., в тому числі тимчасове обмеження - 34 801,05 грн. (14 днів);
за червень 2020 року нараховано 233 718,78 грн., в тому числі тимчасове обмеження - 35 422,50 грн. (15 днів), додатковий оклад - 69 366,00 грн., відпускні - 31 214,70 грн. (5 днів), відпускні - 97 715,58 грн. (18 днів);
за липень 2020 року нараховано 10 267,39 грн., в тому числі тимчасове обмеження - 10 267,39 грн. (5 днів);
за серпень 2020 року нараховано 66 637,20 грн., в тому числі тимчасове обмеження - 35 422,50 грн. (15 днів), відпускні - 18 728,82 грн. (3 дні), відпускні - 12 485,88 грн. (2 дні) (а.с. 68).
Крім того, суд зауважує, що аналіз відомостей, наведених в Проекті індивідуального кошторису бюджетної установи за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами» по ТУ ДСА в області, в картках аналітичного обліку отриманих асигнувань та касових видатків (загального фонду) за квітень-серпень 2020 року, зумовлює висновок, що бюджетні призначення за КЕКВ 2111 (Заробітна плата), затверджені на період квітень-серпень 2020 року, впродовж спірного періоду у бік зменшення не змінювалися (а.с. 69-79).
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
У частині 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Частиною 9 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту:
“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.
Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Апеляційний суд з цього приводу зазначає, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави обмеження розміру суддівської винагороди.
Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року виплатив позивачу зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
Отже, правова позиція апеляційного суду полягає в наступному:
Набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповнення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Натомість, останній жодних норм стосовно обмеження розміру винагороди судді не містить.
З огляду на вказане апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” прямо суперечить статті 130 Конституції України.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди позивача на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Доводи апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553 були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Крім того, апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Згідно листа Державної судової адміністрації України від 21.04.2021 №10-8081/21, зміни до кошторису Територіального управління ДСА України в Донецькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік ТУ ДСА України в Донецькій області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 301 977,3 тис. грн, відкриті в повному обсязі.
Апеляційний суд ще раз наголошує, що відповідач у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року протиправно всупереч імперативним приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”, які до спірних відносини не регулюються, а тому судом першої інстанції правомірно такі дії відповідача визнані протиправними та зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу протиправно невиплачену в зазначений період суддівську винагороду.
Інше ж тлумачення зазначених вище норм права є неприпустимим.
Отже, апеляційний суд вважає, що спірне обмеження суддівської винагороди позивача було протиправним з моменту його застосування, тобто з 18 квітня 2020 року, і подальше визнання закону неконституційним на це жодним чином не впливає, тобто позивачу протиправно недоплачено належну винагороду судді, у зв'язку з чим судом першої інстанції обрано правильний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 р. у справі № 200/11086/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 р. у справі № 200/11086/20-а - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 07 вересня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко