ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
07 вересня 2021 року справа №640/16071/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 квітня 2020 року №168643-3313-2615
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність визначення йому грошового зобов'язання, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 звільнена від обов'язку сплати земельного податку, оскільки використовує власне нежитлове приміщення, під яким знаходиться земельна ділянка, у своїй господарській діяльності.
Ухвалою від 20 липня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/16071/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки у позивача відсутні пільги щодо сплати земельного податку в межах спірних відносин; вказав на необхідність розмежування понять «використання в господарській діяльності нежитлового приміщення» та «використання в господарській діяльності земельної ділянки»
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 квітня 2020 року №168643-3313-2615 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у розмірі 6 875,36 грн.
Як зазначає відповідач у відзиві, сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу за користування земельною ділянкою, що знаходиться під належними позивачу нежилими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначає, що плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Як вбачається зі змісту відзиву, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ ДПС у м. Києві як платник податку на майно в частині плати за землю фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,005925 га. Однак, суд звертає увагу, що у справі відсутні докази на підтвердження таких обставин.
Наявні у справі докази підтверджують, що згідно з договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко Н.П. та зареєстрованого за реєстровим №5872, ОСОБА_1 придбала у власність Ѕ частин від нежилого приміщення в літ. «А» цокольного поверху загальною площею 148,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, позивач є власником Ѕ частин від нежилого приміщення в літ. «А» цокольного поверху загальною площею 148,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За правилами пунктів 286.1, 286.5 пункту 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі (пункт 286.6 статті 286 Податкового кодексу України).
Пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Разом із тим, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та, відповідно, виникнення обов'язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
Крім того, відповідач не надав розрахунку, за яким визначено, що загальна площа земельної ділянки, яка знаходиться під належним позивачу нежитловим приміщенням становить саме 0,005925 га. Відповідач також не надав доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам пунктів 287.6 статті 287 Податкового кодексу України.
Крім того, відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачає, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Як визначає підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, якщо платник єдиного податку першої - третьої груп використовує земельні ділянки для провадження господарської діяльності, він вільний від обов'язку нараховувати, сплачувати та подавати податкову звітність із земельного податку.
Суд встановив, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку другої групи; місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 ; до видів діяльності належить, здавання в оренду власного нерухомого майна.
Доказів, які б спростовували твердження позивача, або, які свідчать, що належне позивачу нежилі приміщення та земельна ділянка під ними не використовуються для провадження господарської діяльності, відповідач до суду не надав.
Таким чином, з урахуванням того, що позивач є платником єдиного податку і використовує нежилу будівлю для провадження господарської діяльності, визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та не узгоджується з пунктом 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №815/2146/17 (адміністративне провадження №К/9901/1698/17) та від 26 червня 2018 року у справі №826/14081/16 (адміністративне провадження №К/9901/49779/18).
Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 29 квітня 2020 року №168643-3313-2615 є протиправним та підлягає скасуванню.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, на користь позивача належить присудити понесені ним судові витрати по сплаті судового збору рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 29 квітня 2020 року №168643-3313-2615.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Головне управління ДПС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 43141267).
Суддя В.А. Кузьменко