Рішення від 06.09.2021 по справі 640/9886/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року м. Київ №640/9886/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс) індивідуального коефіцієнта для обчислення), розмір якого складає 16,75978;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2018 року за весь фактично відпрацьований час у жовтні місяці, який складає 4 дні з урахуванням коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс) індивідуальний коефіцієнт), який складає 26.1893;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату нарахованої пенсії, починаючи з 01.04.2018 року з урахуванням вже виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність дій відповідача, які полягають у невірному розрахунку середньомісячного коефіцієнту заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії, що призвело до значного заниження пенсії позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що перерахунок пенсії позивача здійснено на виконання вимог рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 червня 2019 року у справі №755/11590/16-а з урахуванням довідки про заробітну плату за 1986 рік.

В той же час, представником відповідача наголошено на тому, що визначення середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача, та здійсненний у повній відповідності до норм чинного законодавства.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій звернув увагу суду на те, що представником відповідача не надано достатнього обґрунтування щодо вірного визначення середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Управління) та отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Позивач звертався до Управління із заявами щодо надання інформації про виконання рішення суду від 26 червня 2019 року №758/11590/16-а.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надано відповідь, в якій зазначено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 червня 2019 року № 758/11590/16-а та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року зобов'язано Головне управління здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі Довідки №5 від 16 січня 2018 року, виданої ПАТ «АТП 13060», починаючи з 01 квітня 2018 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Відповідачем 11 грудня 2019 року зазначені рішення суду виконано, а саме розмір пенсії позивача після перерахунку склав із 01 квітня 2018 року - 11276,26 грн.

До розрахунку пенсії врахована заробітна плата за період з 01 жовтня 1986 по 31 жовтня 1986 року.

Індивідуальний коефіцієнт для обчислення складає - 16,75978*928,81 (середній заробіток за 2006 рік) = 15566,65 грн. (середньомісячний заробіток для обчислення)*70% (втрати працездатності) = 10896,66 грн. (основний розмір пенсії від середньомісячного заробітку) + 379,60 грн. (додаткова пенсія інвалідам 2 групи ліквідаторів ЧАЕС) = 11276,26 грн. (основний розмір пенсії з надбавками).

17 лютого 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо виконання рішення суду від 26 червня 2019 року №758/11590/16-а, а саме просив розрахувати пенсію відповідно до фактично відпрацьованого часу в зоні ураження, як це зазначено в рішенні суду.

Відповідь, як наголошує позивач, на зазначену заяву останнім отримано лише після звернення адвоката позивача з адвокатським запитом від 16 березня 2021 року.

У відповіді від 19 березня 2021 року №2600-0202-8/47547 відповідачем зазначено, що перерахунок пенсії здійснено на підставі та в межах чинного законодавства, а рішення Подільського районного суду міста Києва виконано у повному обсязі.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Конституції України проголошено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, далі - Закон №796-XII).

Статтею 49 Закону №796-XII передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

Частиною третьою статті 54 Закону №796-XII визначено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 1210).

Пунктом 1 Порядку №1210 встановлено, що вказаний порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пенсії за бажанням осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної цією особою за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках.

Згідно з підпунктом 4 пункту 3 даного Порядку № 1210 у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше календарного місяця у 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи позивач працював у зоні ліквідації наслідків катастрофи ЧАЕС з 25 вересня 1986 року по 04 жовтня 1986 року, відтак для обчислення пенсії береться весь фактично відпрацьований час в одному із неповних календарних місяців.

Суд звертає увагу на те, що позивач пропрацював 5 повних днів у вересні 1986 року та 4 повні дні у жовтні 1986 року, в той же час, при проведенні розрахунку, який доданий до позовної заяви, представником позивача враховано не весь фактично відпрацьований час позивача, а лише частина такого періоду.

При цьому, як вбачається з положень підпункту 4 пункту 3 Порядку №1210, при використанні даного пункту повинен враховуватися весь фактично відпрацьований час у зоні відчуження, який складає менше місяця, а не окремі дні в неповному місяці.

Утім, як вірно зазначив представник позивача в позовній заяві, відповідачем при розрахунку середньомісячного коефіцієнту заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії використано формулу для розрахунку за повний місяць, у зв'язку з чим розмір середньомісячного коефіцієнту заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії позивача зменшився, що призвело до порушення прав позивача, яке проявилось у зменшенні основного розміру пенсії, а тому позовна вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс) індивідуального коефіцієнта для обчислення), розмір якого складає 16,75978 підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2018 року за весь фактично відпрацьований час у жовтні місяці, який складає 4 дні з урахуванням коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс) індивідуальний коефіцієнт), що складає 26.1893, суд зауважує на наступному.

Як вже зазначалось вище, для визначення індивідуального коефіцієнту на підставі підпункту 4 пункту 3 Порядку №1210 повинен зараховуватись весь фактично відпрацьований час у зоні ураження, а не окремі дні у неповному календарному місяці, а тому розрахунок, наведений представником позивача, судом не приймається як вірний, оскільки здійснений виключно з урахуванням 4 днів у жовтні, а не усього фактичного відпрацьованого часу у зоні ураження.

Вирішення питань щодо призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду України (дискреційні повноваження), тому адміністративний суд не може підміняти своїм рішенням рішення суб'єкта владних повноважень, тобто, суд не вправі втручатися у дискреційні повноваження контролюючого органу при нарахуванні, чи обрахунку, чи зобов'язання врахувати, самостійно обраховані позивачем доходи, при обрахунку розміру пенсії позивача, окрім вказівки суду на усунення тих порушень, які були наведені вище, оскільки таке втручання виходить за межі завдань адміністративного судочинства, встановлених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з викладеним суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок з урахування індивідуального коефіцієнту, що становить 26,1893 задоволенню не підлягають, оскільки визначення такого коефіцієнту є дискреційними повноваженнями відповідача.

В той же час, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача щодо здійснення перерахунку з урахуванням індивідуального коефіцієнту, враховуючи висновки суду, викладені у даному рішенні, та з обов'язковим врахуванням усього фактичного відпрацьованого часу в зоні ураження, з врахуванням положень підпункту 4 пункту 3 Порядку №1210.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином позовні вимоги є частково обґрунтованими, а відтак такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Щодо вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 12400,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копію ордеру, копію договору про правничу допомогу та додаток №1 до договору, копію детального опису робіт, попередній розрахунок суми судових витрат.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи не додано копію документу, що підтверджує виконання адвокатом умов договору, копії документів, що підтверджують сплату позивачем (понесення судових витрат на правничу допомогу) грошових коштів адвокату, тобто витрати позивача мають бути підтверджені належними доказами, які суду не подані, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав включати до судових витрат по справі витрати позивача на послуги адвоката як такі, що не підтверджені належними документами.

З наведеного вище слідує, що витрати ОСОБА_1 на професійну правничу (правову) допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо розрахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньомісячного коефіцієнта заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії (Кзс) індивідуального коефіцієнта для обчислення), розмір якого складає 16,75978.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача щодо здійснення перерахунку пенсії з урахуванням індивідуального коефіцієнту та висновків суду, викладених у даному рішенні, та обов'язковим врахуванням усього фактичного відпрацьованого часу в зоні ураження, з урахуванням положень підпункту 4 пункту 3 Порядку №1210.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко