СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
(додаткове)
ун. № 759/22880/19
пр. № 2-др/759/7/21
12 серпня 2021 року м. Київ
Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Кириленко Т.В.
при секретарі Істоміній О.Г.
розглянувши заяву представника позивача Гладкого Р.В. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенко Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення,-
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.11.2020р. задоволено позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенко Ігоря Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, однак не вирішено питання про судові витрати.
Крім того, в порядку п. 8 ст. 141 ЦПК України протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення представник позивача звернувся до суду з заявою про компенсацію судових витрат, в якій просить вирішити питання про розподіл витрат на правничу допомогу у сумі 19 300 грн., понесених позивачем.
У судове засідання сторони, повідомлені належним чином, не прибули.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати, суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.430 цього Кодексу.
Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах.
Зазначена позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 N 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
Згідно з ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, небхідно з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом №4191-VI.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
З ордеру на правову допомогу серія АІ № 1014897 (а. с. 16), вбачається що ОСОБА_1 , уповноважив адвоката Гладкого Р.В. представляти його інтереси у вказаній справі.
Однак в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, на підставі якого було видано даний ордер, а з відомостей, зазначених в ордері, неможливо встановити, чи він виданий на підставі договору про надання правової допомоги чи на підставі доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Також до матеріалів справи не додано акту виконаних робіт, підписаного між адвокатом Гладким Р.В. та позивачем.
Доказами реальності понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу можуть бути квитанції до прибуткових касових ордерів, касові чеки, платіжні доручення або інші банківські документи тощо.
Враховуючи те, що наявні у матеріалах справи квитанції, за відсутності договору про надання правової допомоги та акту виконаних робіт, підписаних між сторонами, не є достатніми доказами, підстав для розподілу між сторонами витрат позивача на правову допомогу суд не вбачає.
За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 19 300 грн., понесених позивачем задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 133- 141, 270 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача Гладкого Р.В. про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, встановленого цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення .
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Т.В.Кириленко