Справа № 695/2360/21
номер провадження 2-з/695/42/21
02 вересня 2021 рокум. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Середи Л.В.,
за участю
секретаря Біліченко С.В.,
розглянувши в судовому засіданні заяву адвоката Новіка Владислава Ігоровича, яка подана в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області надійшла заява адвоката Новіка Владислава Ігоровича, яка подана в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у якій заявник просить накласти арешт та заборонити відчуження нерухомого майна, що зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 , а саме земельну ділянку за кадастровим номером 7120686000:02:001:0280 загальною площею 3.4612 га.
Вимоги вказаної заяви мотивовані тим, що до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області Паляч А.Г. звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу у загальному розмірі 341151,36 грн.
Необхідність забезпечення позову обумовлюється тим, що існують ризики того, що відповідач може відчужити зазначену вище земельну ділянку, що в послідуючому істотно ускладнить виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки відсутні будуть активи особи, на які можна буде звернути стягнення з метою виконання рішення суду на користь позивача.
Таким чином невжиття заходів забезпечення позову, у вигляді накладення арешту на майно відповідача та заборони його відчуження, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача.
Суд, вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Положеннями статей 149 та 150 ЦПК України передбачено, що уразі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Статтею 12 ЦПК України передбачено принцип змагальності сторін, згідно якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Будь-яке рішення суду має бути законним та належним чином обґрунтованим, спиратися на належні докази, які в силу норм ст., ст. 12, 13, 81 ЦПК України подаються стороною на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Разом із тим вказана заява про забезпечення позову зазначеним вище критеріям не відповідає.
Як вбачається з матеріалів даної справи предметом позовної заяви є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 341151.36 грн..
Заявником в обґрунтування загрози невжиття заходів забезпечення позову вказується, що відповідач по справі може передати вказану земельну ділянку третім особам для уникнення виконання рішення суду.
Однак такі доводи не можуть бути достатніми для забезпечення позову, оскільки згідно з положенням ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, що свідчить про те, що особа має право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд в межах визначених законом.
Матеріали справи не містять жодних відомостей про наміри ОСОБА_2 відчужити будь-яким способом вказане нерухоме майно з метою уникнення виконання судового рішення.
Більше того, як вбачається із змісту заяви про забезпечення позову позовні вимоги стосуються стягнення суми коштів та безпосередньо не пов'язані із майном, на яке заявник просить накласти арешт. Таким чином, матеріалами заяви взагалі ніяк не доведено в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку його задоволення та з яких підстав заявник пов'язує виконання рішення цього суду лише шляхом звернення стягнення на дане майно.
Крім того у заяві про забезпечення позову зазначено, що у володінні відповідача є лише відповідна земельна ділянка, а тому її передача будь-яким способом третій особі позбавить можливості виконувати майбутнє рішення суду та стягнути із відповідача відповідні кошти, однак звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення відбувається в чітко визначеному законом випадку і тільки після вжиття виконавцем усіх необхідних дій спрямованих на виконання судового рішення.
У заяві про забезпечення позову заявник формально посилається на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, вказуючи на те, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення шляхом передачі вказаного майна у власність іншій особі. Будь-яких доказів того, що відповідач має намір вчинити такі перешкоди щодо виконання рішення суду чи щодо наявності у відповідача наміру відчужити майно або передати його іншій особі, заявником при поданні заяви про забезпечення позову надано не було.
Посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять жодних доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в подальшому, а доводи заявника фактично ґрунтуються на припущеннях.
При цьому суд зауважує, що незаконність дій ОСОБА_2 ще необхідно довести в судовому засіданні належним чином, а накладення арешту на її майно, вартість якого до того ж невідома, є на переконання суду, безпосереднім обмеженням прав власника такого майна можливості належного володіння, користування та розпорядження останнім.
На підставі наведеного, заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Одночасно суд роз'яснює, що ця відмова не позбавляє позивача на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України.
На підставі зазначеного та керуючись
ст.,ст. 149, 150, 153, 157 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви адвоката Новіка Владислава Ігоровича, яка подана в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики- відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів.
Суддя: Середа Л.В.