П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/15008/20
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 09.03.2021 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду (далі ГУПФ) України в Одеській області №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком та зобов'язання перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком з дати припинення із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01 жовтня 2017 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначала, що вона є громадянином України та до грудня 2015 року проживала в м. Одесі, отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, однак виплату пенсії було припинено.
Так, позивач зазначила, що ї представник 13 січня 2020 року звернувся до Малиновського відділу обслуговування із заявою, в якій просив поновити виплату пенсії за віком з дати припинення з урахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством та 25 серпня 2020 року звернувся з позовом до суду.
Позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року по справі №420/8179/20 позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року з урахуванням обставин, встановлених судом під час розгляду справи, з прийняттям відповідного рішення.
Однак, позивач зазначив, що рішенням ГУПФ України в Одеській області №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року в поновленні виплати пенсії відмовлено з підстав того, що між Україною та державою Ізраїль угоду про виплату пенсії не укладено, не долучено документи про фактичне проживання в межах України.
Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до рішення Конституційного суду України №25-рп від 07 жовтня 2009 року визнано неконституційними положення п.2 ч.1 ст. 49 другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з 01 жовтня 2017 року згідно з пенсійної реформи в Україні почато осучаснення пенсій в автоматичному режимі без звернення пенсіонерів за матеріалами пенсійних справ, а тому позивач має право на поновлення виплати пенсії.
Також позивач зазначила, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини пенсійного органу належать виплаті з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі №815/1226/18.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що рішення №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки представник позивача подав заяву від 21 серпня 2020 року №7802/КО-1500-20 про поновлення виплати пенсії у довільній формі, не надавши при цьому всіх 4 необхідних документів, у Головного управління були відсутні підстави для поновлення виплати пенсії позивачу та представник позивача Акерман О. діє на підставі довіреності, а тому відповідно до Порядку №22-1 він не мав права для звернення за поновленням пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання перерахувати розмір та поновити пенсію відповідач зазначив, що судом не може прийматись рішення про призначення пенсії, оскільки втручання в дискреційні повноваження виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року по справі №420/15008/20 частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним та скасоване рішення ГУПФ України в Одеській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст. 28, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з перерахуванням пенсії за час невиплати у зв'язку зі змінами пенсійного законодавства та перерахуванням компенсації втрати частини доходів.
В іншій частині позовних вимог,- відмовлено.
В апеляційній скарзі ГУПФ в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що діючим законодавством передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Однак, на сьогоднішній день угода між Україною та Державою Ізраїль не ратифікована Верховною Радою України. Також не погоджується з твердженням, що позивач та його представник в належному порядку зверталися до відповідача з заявою про поновлення пенсійних виплат, однак виплати такої не поновлено. Зазначає, що заява про поновлення виплати пенсії до органу, що призначає пенсію, подається особисто пенсіонером або її опікуном, піклувальником, тобто його законним представником, а не представником за довіреністю. Разом з тим, заява від 13 січня 2020 року подана представником за довіреністю. Зазначає про безпідставність посилання на положення ч.1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначено порядок подання заяви про призначення пенсії.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с.7).
Сторонами не заперечується, що позивач до грудня 2015 року проживала в Україні (м. Одеса), отримувала пенсію за віком, надалі вона переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено з одночасної виплати пенсії за 6 місяців на перед.
Матеріалами справи підтверджено, що 13 січня 2020 року представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - Акерман О.М. звернувся до Малиновського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУПФ України в Одеській області із заявою про призначення/перерахунок пенсій за віком, в якій просив пенсію перерахувати, поновити з дати припинення, із застосуванням всіх підвищень, індексації надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру, здійснити осучаснення пенсії з 01 жовтня 2017 року відповідно до пенсійної реформи України (а.с.8).
До заяви додано нотаріально засвідчені копії довіреності, паспорта, пенсійного посвідчення, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок позивача.
Відносно розгляду даної заяви відповідачем не було прийнято рішення, тому позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з вимогами про визнання протиправною бездіяльність щодо ненадання відповіді на заяву, визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії, визнання протиправною бездіяльність щодо не поновлення пенсії, зобов'язання перерахувати розмір та поновити виплату пенсії (справа №420/8179/20).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року по справі №420/8179/20 задоволено частково позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 13 січня 2020 року з урахуванням обставин, встановлених судом під час розгляду справи, з прийняттям відповідного рішення.
Суд першої інстанції встановив, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем розглянуто заяву представника позивача від 13 січня 2020 року та Відділом з питань перерахунку пенсій №1 Управління пенсійного забезпечення ГУПФУ в Одеській області прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року.
У рішенні наведені такі підстави відмови у поновленні пенсії: на теперішній час між Україною та державою Ізраїль угоди про виплату пенсій не укладено; з питань поновлення виплати пенсії пенсіонеру необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного органу України, в якому він перебуває на обліку; до рішення не долучені документи про фактичне проживання в межах України, тому для поновлення виплати пенсії підстави відсутні. На теперішній час питання виплати пенсії особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано (а.с.11).
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем прийнято рішення про відмову у поновленні пенсії без дотримання вимог законодавства, отже, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу №1500-0305-8/100439 від 10 грудня 2020 року є правомірною та належить задоволенню.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 19, 46 Конституції України ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, ст.ст. 49, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п.2 частини першої ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в п.3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява №10441/06, п.п.41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає ст. 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування ст. 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У п.53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пу.31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70 цього рішення).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із ч.2 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ст. 46 цього Закону.
Водночас згідно з п.2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (п.4.1 Порядку №22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абз.2 пп.3 п.4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку №22-1).
Відповідно до п.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року 3-1 (далі Порядок № 3-1), заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Тобто, п.4 Порядку №3-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає протиправною відмову відповідача у поновленні пенсії позивача з тих підстав, що заяви не подана особисто позивачем, оскільки відповідно нотаріально посвідченої довіреності від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 цією довіреністю уповноважило Акермана О.М., Акерман Н.І. та Богач ВІ. представляти інтереси та бути представниками в управліннях Пенсійного фонду України, подавати заяви, у тому разі про призначення, поновлення, перерахунок розміру пенсії, переведення з одного виду пенсії на іншій тощо.
Згідно із ч.2 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст.ст. 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Колегія суддів зазначає, що саме з 07 жовтня 2009 року (дати прийняття Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
Так само спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, зокрема ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" гарантують усім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відповідно до п.3 резолютивної частини рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також ухвалення закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії "презумпції знання закону", тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
- відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009;
- наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;
- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
- існують положення закону, який зобов'язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
На противагу цьому Суд наголошує, що позивачка через свого представника звернулась до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
Вищенаведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонера, який є громадянином України та проживає за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному розмірі") покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачів на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до частини першої ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у п.п.52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Колегія суддів вважає, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2021 року у справі №120/3772/19-а.
За таких обставин, не заслуговують на увагу доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, та необхідність залишення позову без розгляду.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2021 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.