П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4750/20
Категорія:112010201 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.
Місце ухвалення: м. Миколаїв
Дата складання повного тексту: 25.03.2021 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Миколаївській області про:
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Миколаївській області щодо відмови визначення стажу судді 31 рік 9 місяців 4 дні та перерахунку довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 ;
- зобов'язання ГУПФ України в Миколаївській області визначити стаж судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням строку строкової військової служби та роботи на посаді слідчого станом на 22 червня 2011 року - 31 рік 9 місяців 4 дні;
- зобов'язання ГУПФ України в Миколаївській області провести судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи із стажу судді 31 рік 9 місяців 4 дні, в розмірі 90 відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що після звільнення ОСОБА_1 з посади судді і виходом у відставку, відповідач призначив йому щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80% від суддівської винагороди працюючого судді. При цьому, відповідач не врахував, що відповідно до приписів Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-XII (далі - Закон №2862-ХІІ), за яким слід обраховувати суддівський стаж позивача, за кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки.
Позивач вказує на те, що до стажу його роботи на посаді судді слід зарахувати стаж роботи на посаді слідчого - 12 років 24 дні, строкову військову службу - 2 роки 5 місяців 6 днів. З урахуванням цих складових суддівського стажу, він дорівнюватиме 31 рік, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинен складати 90%. Позивач подав заяву про перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 80% до 90% до відповідача, але останній відмовив йому в такому перерахунку.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивачу призначено щомісячне грошове утримання судді у відставці на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI), який передбачав вичерпний перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді. Зарахування іншої діяльності до стажу роботи судді, законодавством не передбачено.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Миколаївській області задоволено частково.
Зобов'язано ГУПФ України в Миколаївській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 серпня 2020 року про включення до стажу судді проходження строкової військової служби та роботи на посаді слідчого, та перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в порядку, визначеному Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25 січня 2008 року №3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №200/14891 та прийняте одне з рішень, передбачених розділом IV п.3 цього Порядку.
У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій ГУПФ України в Миколаївській області щодо відмови визначення стажу судді 31 рік 9 місяців 4 дні та перерахунку довічного грошового утримання судді, відмовлено.
У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУПФ України в Миколаївській області визначити стаж судді у відставці ОСОБА_1 , з урахуванням строку строкової військової служби та роботи на посаді слідчого станом на 22 червня 2011 року - 31 рік 9 місяців 4 дні, відмовлено.
У задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУПФ України в Миколаївській області провести судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи із стажу судді 31 рік 9 місяців 4 дні, в розмірі 90 відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду, відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- суд першої інстанції, в порушення принципу змагальності сторін, не зазначаючи в тексті рішення про вихід за межі заявлених позивачем позовних вимог, та не мотивуючи такого виходу за межі позовних вимог, в п.2 резолютивної частини рішення ухвалив "Зобов'язати ГУПФ України в Миколаївській області... розглянути заяву ОСОБА_1 ... від 11 серпня 2020 року про включення до стажу судді проходження строкової військової служби та роботи на посаді слідчого, та перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці в порядку, визначеному Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці..." При цьому, відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не наводить жодних мотивів такої відмови. В оскаржуваному рішенні (в його мотивувальній частині), судом навіть не розглядаються питання, заявлені позивачем (як то про зобов'язання визначення суддівського стажу 31 (тридцять один) рік 9 (дев'ять) місяців 4 (чотири) дні, та здійснення перерахунку щомісячного грошового утримання з урахуванням такого стажу);
- суд першої інстанції заявлений позивачем спір (в рамках позовних вимог) не вирішив, але, керуючись формальними, невірно інтерпретованими, та такими що не підлягають застосуванню підставами, - фактично передав відповідачеві свою функцію, не вирішуючи спір по суті;
У відзиві ГУПФ України в Миколаївській області на апеляційну скаргу вказується, що вимоги апеляційної скарги є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.
Оскільки рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог оскаржено не було, судова колегія, керуючись положеннями ст. 308 КАС України, перевіряє судове рішення суду першої інстанції тільки тій частині, що була оскаржена апелянтом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
З 19 березня 1994 року ОСОБА_1 працював суддею Вознесенського міського (міськрайонного) суду.
Згідно наказу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 червня 2011 року, позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 16 червня 2011 року "Про звільнення суддів".
Позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 23 червня 2011 року у розмірі 80% від місячної суддівської винагороди працюючого судді (стаж на посаді судді 17 років 2 місяці).
11 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до ГУПФ України в Миколаївській області заяву, в якій просив включити до його стажу період проходження ним військової служби та період роботи на посаді слідчого, та перерахувати щомісячне грошове утримання виходячи з 90% розміру грошового утримання судді. За розрахунком позивача, стаж його роботи на посаді судді складається з 17 років 3 місяців 4 днів безпосередньо роботи на посаді судді, 12 років 24 днів - на посаді слідчого, 2 років 5 місяців 6 днів - строкової військової служби, а всього 31 рік 9 місяців 4 дні.
Розглянувши заяву, ГУПФ України в Миколаївській області листом від 21 серпня 2020 року №4841-4738/3-02/8-1400/20, повідомило позивачу, що при визначенні розміру відсотку, з урахуванням якого обчислюється щомісячне довічне грошове утримання, зарахувати до стажу роботи на посаді судді період проходження строкової військової служби та періоду роботи на посаді слідчого до стажу судді, відсутні правові підстави.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не у спосіб, встановлений законом, а саме не виконав обов'язок, встановлений розділом IV п.1 Порядку №3-1 і при прийнятті документів від позивача не оформив його заяву відповідно до вимог цього Порядку і в подальшому не прийняв рішення за такою заявою.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не може передбачати, що відповідач всупереч вимогам законодавчих актів розгляне його заяву не у встановлений законом спосіб, суд вбачає підстави для обрання іншого способу захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, яким є покладення на відповідача обов'язку розглянути заяву ОСОБА_1 по суті і прийняте одне з передбачених законом рішень.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано право на ефективний засіб юридичного захисту, а саме передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного листа, фактично в ньому міститься правова позиція відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права на врахування до стажу судді (при визначенні розміру відсотку щомісячного довічного грошового утримання), період проходження строку строкової військової служби та періоду роботи на посаді слідчого.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, зобов'язуючи ГУПФ України в Миколаївській області повторно розглянути заяву та прийняте одне з рішень, передбачених розділом IV п.3 Порядку №3-1, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими заходами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе надати правову оцінку підставам, зазначеним ГУПФ України в Миколаївській області, у листі №4841-4738/3-02/8-1400/20 від 21 серпня 2020 року, за яких відповідач відмовив ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу судді період проходження строку строкової військової служби та період роботи на посаді слідчого.
Відповідно до ч.4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Статтею 35 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (чинного та в редакції на момент прийняття Вищою радою юстиції рішення про відставку позивача) визначено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
При цьому, згідно п.11 Перехідних положень вказаного Закону (чинного та в редакції на момент роботи позивача на посаді судді) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Аналогічні вимоги містить і п.34 розділу XII Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, чинний на теперішній час, відповідно до якого судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Також, відповідно до абз.3 п.1 Указу Президента України №584 від 10 липня 1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно абз.2 п.3-1 Постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03 вересня 2005 року "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч.1 ст. 55 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі №243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі №428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі №541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №140/263/17, від 28 жовтня 2020 року у справі №200/6296/19-а, від 14 травня 2021 року № 414/529/17.
Таким чином, з наведеного вбачається, що законодавством, яке діяло на момент призначення позивача суддею та в період роботи позивача на посаді судді, передбачалось право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, період проходження строкової військової служби та період роботи на посаді слідчого.
Отже, не включення відповідачем до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, період проходження строкової військової служби та період роботи на посаді слідчого, є неправомірним.
Як вбачається з Військового квитка НОМЕР_1 , ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 24 листопада 1965 року по 31 травня 1968 року (2 роки 6 місяців 7 днів). Згідно довідки Управління кадрового забезпечення Управління МВС України в Миколаївській області від 01 вересня 2010 року ОСОБА_1 працював слідчим слідчого відділу Вознесенського МРВВС УВС у Миколаївської області з 08 травня 1980 року по 01 червня 1992 року (12 років 24 дні).
Отже, стаж роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 31 роки 9 місяців.
Водночас, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 90% є передчасними.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і, відповідно, необхідність їх часткового задоволення.
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подачу адміністративного позову у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №108 від 02 жовтня 2020 року та за подачу апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції у розмірі 1 362 грн., що підтверджується квитанцією №N1C8E4397M від 23 квітня 2021 року.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.2 ч.1 ст. 315, п.п.3, 4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2021 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови визначення стажу судді 31 рік 9 місяців та перерахунку довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи судді - 14 років 7 місяців (період проходження строкової та період роботи слідчим слідчого відділу Вознесенського МРВВС УВС у Миколаївської області).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з рахунку бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за подачу адміністративного позову та 1 362 грн. (одна тисяча триста шістдесят дві гривні) за подачу апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 03 вересня 2021 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.