06 вересня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/3411/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чагорської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати п. 17 рішення сесії Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 27 травня 2021 р. №119-5/2021, яким відмовлено йому ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
- зобов'язати Чагорську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області на черговому засіданні сесії сільської ради прийняти рішення, яким надати йому ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, орієнтовною площею до 0,12 га, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у травні 2021 р. сесією Чагорської сільської ради прийнято рішення, яким йому відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Приймаючи спірне рішення відповідач відступив від норм ст. 118 ЗК України, не перевіривши дійсне місцезнаходження земельної ділянки, не встановивши її категорію та можливе цільове використання, внаслідок чого безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою підстави знаходження бажаної земельної ділянки в охоронній зоні водного об'єкту.
26.07.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/3411/21-а відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .
10.08.2021 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти позовних вимог. Вказує, що право позивача на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818, не може бути реалізовано, оскільки бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Кися, що відноситься до категорії малих річок України і не може бути передана громадянам у власність. З урахування вищенаведеного, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів у порядку спрощеного письмового провадження.
21.05.2021 р. позивач звернувся до Голови Чагорської сільської ради із заявою, в якій просив з метою реалізації свого права на землю, просив підготувати проект рішення та винести його на розгляд чергової сесії сільської ради, яким надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, місце розташування земельної ділянки: с. Чагор, Чернівецького району, Чернівецької області, поруч із земельною ділянкою, кадастровий номер 7321087900:01:005:0818.
24.05.2021 р. постійна комісія з питань земельних відносин, природокористування, планування території, комунальної власності, будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства, енергозбереження, транспорту та благоустрою заслухавши клопотання позивача вирішили рекомендувати відмовити громадянину ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, так як надане клопотання не відповідає п. 6 ст. 118 ЗК України, а саме бажана земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні водного об'єкту.
27.05.2021 р. рішенням V сесії VІІІ скликання №119-5/2021 Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області відмовлено позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, так як надане клопотання не відповідає п. 6 ст. 118 ЗК України, а саме бажана земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні водного об'єкту.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
В силу ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. "д" ч. 4 ст.84 Земельного кодексу України).
Згідно ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво (ст.89 Водного кодексу України).
В силу ст.88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;
для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;
для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Частиною 1, п. "а" ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України встановлено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Частинами сьомою, восьмою статті 88 Водного кодексу України, частиною третьою статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Згідно з положеннями статтей 1, 20, 50, 54 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.
Підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818, відповідач, у оскаржуваному наказі зазначає те, що вказана земельна ділянка входить в межі прибережної смуги (відноситься до земель водного фонду).
Разом з тим, згідно інформації щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 7321087900:01:005, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу, встановлено, що вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням - 01.05 для індивідуального садівництва, форма власності на землю - комунальна власність. Стосовно наявності інших обмежень відомості відсутні (а.с11).
Крім того, із автоматизованої системи Державного земельного кадастру вбачається, що бажане місце є вільним, ділянка несформованою та відповідно нікому не передана у власність чи користування.
В той же час, відповідно до ч.1 ст.18 Земельного кодексу України, - землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Вичерпний перелік категорій земель визначений ст.19 Земельного кодексу України.
За ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Зі змісту ч.7 ст.118 Земельного кодексу України слідує, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідач не довів належними і допустимими доказами, відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства позивачу. Тому оскаржуване рішення не обґрунтоване належним чином щодо правомірності підстав для його винесення.
Вищезазначене приводить суд до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не було дотримано критеріїв правомірності рішення, як то: обґрунтованість, добросовісність і розсудливість, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як наслідок, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Відносно позовної вимоги про зобов'язання Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на черговому засіданні сесії сільської ради прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, орієнтовною площею до 0,12 га, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818, суд зазначає наступне.
Статтею 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи. Зокрема відповідно до п. 2 ч. 2 цієї статті КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкт владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьев проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. При прийнятті рішення відповідачем щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній адміністративний розсуд, оскільки розсуд передбачає повноваження обирати у конкретній ситуації з правомірних альтернатив відповідний правомірний варіант поведінки/рішення. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слів "може", "або".
У випадку, коли повноваження суб'єкта владних повноважень сформульовані через формулу дихотомії "задоволити - відмовити", а фактично законодавство не передбачає альтернативи рішення при зверненні особи у разі виконання нею вимог закону, будь-які дискусії про дискреційні повноваження стають безпредметними. Встановити наявність чи відсутність умов дії норми не можна відносити до адміністративного розсуду.
Отже, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (товарного сільськогосподарського виробництва), не є втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту подушеного права позивача (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 26.02.2019 у справі №802/721/18-а, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18).
Вище судом встановлено, що відповідач без жодного правового обґрунтування відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818.
За таких обставин, враховуючи відсутність інших передумов для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов задовольнити повністю.
Стосовно розподілу судових витрат.
Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 23.07.2021 р.
Оскільки позов задоволено в повному обсязі, суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати (судовий збір) у розмірі 908,00 грн.
15.08.2021 р. позивач подав до суду заяву про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5250,00 грн.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.
На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:
- договір про надання правової допомоги від 12.07.2021 р.;
- копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги;
- квитанції від 25.08.2021 р., у розмірі 2000,00 грн та 2250,00 грн.
Як вбачається з акту приймання-передачі наданих юридичних послуг від 20.08.2021 р. у зв'язку із розглядом судової справи вартість наданих адвокатом послуг становить 5250,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.
Однак, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 5250,00 грн, є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити повністю.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати п. 17 рішення сесії Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 27 травня 2021р. №119-5/2021, яким вімовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
3. Зобов'язати Чагорську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області на черговому засіданні сесії сільської ради прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, орієнтовною площею до 0,12 га, яка розташована в с. Чагор поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 7321087900:01:005:0818.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чагорську сільську раду Чернівецького району Чернівецької області судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 5200,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Чагорська сільська рада (вул. Незалежності, 79, с. Чагор, Чернівецький район, Чернівецька область, 60412, код ЄДРПОУ 04418498).
Суддя І.В. Маренич