ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.09.2021Справа № 910/6452/21
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Бондаренко-Легких Г.П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/6452/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІФТ" (вул. Євгена Коновальця, буд. 31, м. Київ 133, 01133)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Група ЕЛЕКТРОЮА" (прос. Повітрофлотський, буд. 66 - Л, м. Київ 151, 03151)
Про стягнення 89 100, 00 грн
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІФТ" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група ЕЛЕКТРОЮА" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 89 100, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за ліцензійним договором № 15-01-2020 від 15.01.2020, в частині оплати грошового відшкодування за користування програмною продукцією (винагороди) за червень 2020 - лютий 2021 років. У зв'язку із зазначеним позивач просить суд стягнути з відповідача 89 100, 00 грн основного боргу та покласти на нього судові витрати.
Суд залишив позовну заяву без руху, надав позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
11.05.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків поданої позовної заяви, позивачем усунуто недоліки, визначені ухвалою від 27.04.2021 про залишення позовної заяви без руху.
18.05.2021 Суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/6454/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14.07.2021 від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання про розподіл витрат на професійну допомогу в розмірі 9000,00 грн. з відповідними доказами, понесення таких витрат.
Відповідач відзив на позов не подав, подану позивачем позовну заяву жодним чином не спростував, правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
15.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіфт" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Електроюа» було укладено ліцензійний договір №15-01-2020, за умовами якого ліцензіар надає ліцензіату дозвіл на використання програмної продукції (далі - ліцензія) у вигляді комп'ютерної програми (онлайн-сервісу) під назвою "Програмний продукт LOOQME" (сервіс моніторингу та аналізу згадувань у засобах масової інформації та соціальних медіа )" (далі - "Програмна продукція"), а ліцензіат зобов'язується використовувати Програмну продукцію на умовах, передбачених Договором і своєчасно та в повному обсязі сплачувати ліцензіару винагороду (п. 1.1 Договору)
Пунктом 3.4 Договору визначено, що щомісяця ліцензіар надсилає ліцензіату в двох екземплярах акт про надання прав на використання Програмної продукції. Якщо протягом 10 робочих днів з дати отримання акту ліцензіат в письмовій формі не звернувся з претензіями щодо неможливості використання Програмної продукції та не надіслав підписаний екземпляр акту, права за Договором вважаються такими, що надані незалежно від факту підписання акту.
Положеннями пунктів 2, 3 додатку № 1 від 15.01.2019 до Договору передбачено, що винагорода ліцензіара за період з 15.01.2020 по 31.01.2020 за надання ліцензії згідно з визначеним у цьому додатку тарифним планом складає 22 429,00 грн. З 01.02.2020 щомісячна винагорода ліцензіара за надання ліцензії згідно з визначеним у цьому додатку тарифним планом складає 9 900,00 грн. Ліцензіат сплачує щомісяця винагороду не пізніше 10 числа календарного місяця користування Програмною продукцією, за попередній місяць такого користування.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору ліцензіат зобов'язався щомісячно оплачувати винагороду ліцензіару за користування програмною продукцією в розмірі 9900,00 грн не пізніше 10 числа календарного місяця, проте ліцензіат оплачував винагороду лише чотири місяця з січня 2020 по травень 2020 включно, що підтверджується актами про надання прав на використання програмної продукції № 5 від 31.01.2020, № 123 від 29.02.2020, № 198 від 31.03.2020, № 278 від 30.04.2020 на загальну суму 52 129,00 грн., проте надалі останній продовжував користуватися програмною продукцією не сплачуючи винагороду чим порушив права ліцензіара на підставі чого останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
II. Предмет позову.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за несплату винагороди за користування програмною продукцією в розмірі 89 100,00 грн. за ліцензійним договором №15-01-2020 від 15.01.2020.
III. Доводи позивача у справі.
Так, згідно з доводами позивача, викладеними в позовній заяві:
1. спірним договором сторони узгодили його істотні умови, зокрема: предмет, строк та ціну. Відповідач, на підставі умов договору, зобов'язався оплатити позивачу винагороду за користування програмною продукцією, яка складає 9 900,00 грн за 1 місяць.
2. позивач вчасно і в повному обсязі виконував свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу дозвіл за користування програмною продукцією, жодних зауважень чи претензій щодо належності виконання умов договору позивачем від відповідача не надходило.
3. обов'язком відповідача було сплачувати винагороду за користування програмною продукцією, що підтверджується актом про надання ліцензії від 15.01.2020. Відповідач сплачував винагороду позивачу з січня 2020 по квітень 2020 включно, що підтверджується актами про надання прав на використання програмної продукції, проте відповідач з травня 2020 припинив сплачувати передбачену договором винагороду, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість в розмірі 89 100,00 грн
4. позивач надіслав відповідачу лист, яким просив останнього направити підписані рахунки позивачу, підписати додаткову угоду про припинення дії договору від 22.02.2021 № 1 та направити підписаний акт звіряння за період з 01.01.2020 - 01.03.2021.
IV. Заперечення відповідача у справі.
1. Відповідач відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами на подання заперечень щодо викладених обставин. Про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, а саме ухвалою від 18.05.2021, яка була направлена рекомендованим повідомленням на юридичну адресу відповідача та повернулась до суду у зв'язку з закінченням терміну зберігання 24.06.2021.
Разом з тим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.05.2021 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень для публічного доступу 20.05.2021 року, а тому, саме з цієї дати відповідач міг дізнатися про розгляд справи судом.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності та/або відсутності у відповідача обов'язку здійснити сплату винагороди за користування програмною продукцією в розмірі 89 100,00 грн. за ліцензійним договором №15-01-2020 від 15.01.2020.
Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:
- чи було надано відповідачу у користування програмну продукцію;
- чи відбулась затримка сплати відповідачем винагороди за користування програмною продукцією в розмірі 89 100,00 грн.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, Суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Так, позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, надав відповідачу дозвіл на використання програмної продукції, проте, розрахунку за Договором відповідачем перед позивачем не здійснено, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 89 100,00 грн.
Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з урахуванням наступного.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що дії сторін щодо підписання актів про надання прав на використання програмної продукції та використання програмної продукції відповідачем засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача винагороди за використання програмної продукції, а тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 89 100,00 грн.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Отже, враховуючи вищевикладене, доводи позивача та відсутність спростування доводів позивача відповідачем, суд дійшов висновку, що наявні матеріали свідчать про те, що відповідач безпідставно не сплатив винагороду в розмірі 89 100,00 грн.
Оскільки доводи позивача щодо того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором не сплативши винагороду за використання програмного забезпечення в розмірі 89 100,00 грн матеріалами справи підтверджено, відповідачем на спростування доводів позивача доказів не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 89 100,00 грн.
VI. Розподіл судових витрат.
Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
Розглянувши клопотання позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з поданого клопотання позивачем заявлено до стягнення з відповідача понесені у справі № 910/6452/21 адвокатські витрати у загальному розмірі 9 000,00 грн.
Пунктом 1 ч. 4 Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, якими є і витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд зазначає, що позивачем дотримано вимог ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Норми Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачають таке:
стаття 15:
- суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо;
стаття 16:
- учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом;
стаття 123:
- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду;
частини перша - четверта статті 126:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи;
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Конституція України проголосила найважливішу соціальну функцію адвокатури - забезпечення права на захист від обвинувачення та надання професійної правничої допомоги (правової допомоги).
Згідно ч. 1 ст. 1, 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, яка здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності є, зокрема, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний, зокрема, дотримуватись присяги адвоката України та правил адвокатської етики, виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, надання адвокатом правої допомоги клієнту, зокрема, представництво інтересів клієнта у суді під час здійснення господарського судочинства, має здійснюватися професійно та ефективно для клієнта та його інтересів та відповідно до умов укладеного договору про надання правової допомоги.
Статтею 42 Правил адвокатської етики внормовано, що представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов'язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог Правил.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з поданих доказів, професійна правнича допомога позивачу у справі №910/6452/21 надавалась Адвокатським об'єднанням «Лекс'юс» (надалі - об'єднання) на підставі Договору про надання правової допомоги №05-04/2021 від 05.04.2021 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в суді першої інстанції з приводу стягнення заборгованості за ліцензійним договором від 15.01.2020 № 15-01-2020 укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіфт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Електроюа».
Згідно з п.п. 4.1, 4.3 договору вартість правової допомоги по представництву інтересів клієнта в суді першої інстанції складає 9 000,00 грн. Клієнт сплачує послуги адвокатського об'єднання на підставі відповідних рахунків.
Відповідно до підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг від 07.07.2021 адвокатське об'єднання надало, а клієнт прийняв послуги професійної правничої допомоги з представництва інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва у справі №910/6452/21.
Загальна вартість послуг професійної правничої допомоги з представництва інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва у справі № 910/6452/21 становить 9 000,00 грн без ПДВ.
Послуги надані в повному обсязі, у визначений договором строк та відповідають вимогам клієнта. Клієнт не має претензій до адвокатського об'єднання щодо строку та якості наданих послуг.
Клієнт здійснив фактичну оплату послуг адвокатському об'єднанню на загальну суму 9 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 499 від 07.07.2021.
Дослідивши опис наданих послуг в акті та матеріали клопотання, а також беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатським об'єднанням послуги, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, з урахуванням того, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, а судові засідання у спрощеному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
Враховуючи принцип змагальності сторін, встановлений статтею 13 ГПК України, суд зазначає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зокрема і подання доказів понесення судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, в тому числі: чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Отже, ч. 5 ст. 129 ГПК України зобов'язує суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати зазначені критерії, і без заяви іншої сторони про зменшення розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином, позивач, для долучив до матеріалів справи докази, зокрема, акт наданих правничих послуг та договір на надання послуг правової допомоги, платіжне доручення про оплату адвокатських послуг, а відтак суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування витрат з правової допомоги в розмірі 9000,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в указаному розмірі.
Отже, клопотання позивача підлягає задоволенню на підставі поданих позивачем доказів в розмірі 9000,00 грн.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СІФТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група ЕЛЕКТРОЮА" про стягнення 89 100,00 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група ЕЛЕКТРОЮА" (прос. Повітрофлотський, буд. 66 - Л, м. Київ 151, 03151, ідентифікаційний код 42869331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІФТ" (вул. Євгена Коновальця, буд. 31, м. Київ 133, 01133, ідентифікаційний код 39432346) 89 100 (вісімдесят дев'ять тисяч сто) грн 00 коп основного боргу, адвокатські послуги в розмірі 9000 (дев'ять тисяч) грн 00 коп. та 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп судового збору.
3. Видати судовий наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г. П. Бондаренко - Легких