Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3377/21
06.09.2021 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Турок Б.Б., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Королівської селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Боричок К.В., про визнання права власності,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Королівської селищної ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору державний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Боричок К.В., про визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 . Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 від 27.04.2021 року. Прізвище позивача змінено у зв'язку з вступом у шлюб.
Заповіт покійна мати не залишила. Відповідно до положень ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Позивач як дочка є спадкоємцем за законом першої черги.
Місцем відкриття спадщини є АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Королівської селищної ради від 11.05.2021 року №133.
Позивач прийняла спадщину в порядку, передбаченому ч.3 ст.1268 ЦК України як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вказана обставина підтверджується довідкою виконавчого комітету Королівської селищної ради від 11.05.2021 року №132.
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Покійній матері позивача належали такі майнові права: право власності на дві земельні ділянки з складу земель сільськогосподарського призначення загальною площею 2.15 га на території Сасівської сільської ради та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу «Україна» (с.Сасово).
За оформленням спадкових прав позивачка звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори. Однак у зв'язку з оформленням правовстановлюючого документу на земельні ділянки на дівоче прізвище спадкодавця та втратою оригіналу документу, який посвідчує речові права на земельну ділянку пайового фонду їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом. Таким чином, позивач позбавлена можливості оформити прийняття спадщини у регламентованому порядку. Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до и.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до положень п.3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Потреба такого способу захисту права власності як пред'явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР). визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно положень ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-3K №035922 від 15.11.2002 року був виданий на ОСОБА_3 . Однак 29.05.1999 року мати позивачки одружилася та змінила прізвище на ОСОБА_4 . У той же час Виноградівською райдержадміністрацією при формуванні змісту згаданого правовстановлюючого документу було використано персональні дані власника, які містять вказівку на її дошлюбне прізвище та були відображені в технічній документації з паювання та сертифікаті на право на земельну частку (пай). На даний час внаслідок запровадженої реформи децентралізації діяльність такого суб'єкта владних повноважень припинено, що унеможливлює коригування змісту цього документа.
Відповідно до п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства; сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Згідно положень ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК. Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
За запитом в архівних матеріалах Відділу у Виноградівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та Виноградівської державної нотаріальної контори вдалося віднайти копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2001 року, виданого державним нотаріусом Боричок К.В. за реєстровим №4167. Вказані документовані матеріали у сукупності підтверджують належність спадкодавцю права на землі пайового фонду колгоспу «Україна».
Відповідно до приписів ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Згідно положень п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності може бути проведена на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Згідно ст.2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
У зв'язку з цим позивачка просить визнати за нею право власності на земельні ділянки.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує (а.с.19).
Представником відповідача Королівської селищної ради подано письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності. Претензій до майна не має (а.с. 18).
Державний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу у судове засідання не з'явилися.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, з врахуванням того, що відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ч.4 ст.206 ЦПК України визнання відповідачем позову прийнято судом. Відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_2 . (а.с.6).
Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 від 27.04.2021 року, згідно якого ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.5). Згідно свідоцтва про укладення шлюбу позивача серії НОМЕР_2 від 29.05.1999 року ОСОБА_8 та ОСОБА_3 29.05.1999 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружина отримала прізвище ОСОБА_4 (а.с.7).
За час свого життя ОСОБА_2 заповіт не залишила.
Відповідно до положень ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Позивач як дочка є спадкоємцем за законом першої черги.
Місцем відкриття спадщини є АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Королівської селищної ради від 11.05.2021 року №133.
Позивач прийняла спадщину в порядку, передбаченому ч.3 ст.1268 ЦК України як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вказана обставина підтверджується довідкою виконавчого комітету Королівської селищної ради від 11.05.2021 року №132 (а.с.8).
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За життя спадкодавцю ОСОБА_2 належали такі майнові права: право власності на дві земельні ділянки з складу земель сільськогосподарського призначення загальною площею 2.15 га на території Сасівської сільської ради та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу «Україна» (с.Сасово) (а.с.9-9зв.).
За оформленням спадкових прав позивачка звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори. Однак у зв'язку з оформленням правовстановлюючого документу на земельні ділянки на дівоче прізвище спадкодавця та втратою оригіналу документу, який посвідчує речові права на земельну ділянку пайового фонду їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом. Таким чином, позивач позбавлена можливості оформити прийняття спадщини у регламентованому порядку.
Згідно положень ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-3K №035922 від 15.11.2002 року був виданий на ОСОБА_3 . Однак 29.05.1999 року мати позивачки одружилася та змінила прізвище на ОСОБА_4 . У той же час Виноградівською райдержадміністрацією при формуванні змісту згаданого правовстановлюючого документу було використано персональні дані власника, які містять вказівку на її дошлюбне прізвище та були відображені в технічній документації з паювання та сертифікаті на право на земельну частку (пай). На даний час внаслідок запровадженої реформи децентралізації діяльність такого суб'єкта владних повноважень припинено, що унеможливлює коригування змісту цього документа.
Відповідно до п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства; сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Згідно положень ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК. Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
За запитом в архівних матеріалах Відділу у Виноградівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та Виноградівської державної нотаріальної контори вдалося віднайти копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2001 року, виданого державним нотаріусом Боричок К.В. за реєстровим №4167.
Згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року ОСОБА_8 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу "Україна" розміром 3.1 умовних кадастрових гектарах (а.с.11).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2001 року спадкоємцем майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 в 2/9 частинах. Спадкове майно складається із сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року. На 7/9 частин видано свідоцтво на спадщину за заповітом (а.с.12).
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК позивач ОСОБА_1 відноситься до першої черги спадкування як рідна донька померлої ОСОБА_2 .
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Факт проживання разом з спадкодавцем, в тому числі на день смерті підтверджується довідкою від 11.05.2021 р .№ 132 (а.с.8).
Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України (2003 р.).
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). В ст.1217 ЦК України, зазначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Відповідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.5 ст.1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, до це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним Документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Відповідно до п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства; сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно положень ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Відповідно до ч.2 п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відсутності спадкоємців за заповітом та законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК.
Згідно положень п.3.3. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.
Потреба такого способу захисту права власності як пред'явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Відповідно до приписів ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Пунктом 1 ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Доводи позову про належність спадкодавцю на час смерті двох земельних ділянок з складу земель сільськогосподарського призначення загальною площею 2.15 га на території Сасівської сільської ради відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ІV - ЗК №035922 від 15.11.2002 року та відповідно можливості набуття права власності повністю доведено належними та допустимими доказами.
Разом з тим, як установлено з матеріалів справи, спадкодавцем ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2001 року успадковано майно за ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в 2/9 частинах. Спадкове майно складається із сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року. Відтак вимога про визнання за позивачем права власності на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу "Україна" розміром 3.1 умовних кадастрових гектарах підлягає частковому задоволенню у розмірі 2/9 частини.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Визнати за позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 право власності на :
- земельну ділянку площею 1,48 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сасівської сільської ради Виноградівського району;
- земельну ділянку площею 0,67 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Сасівської сільської ради Виноградівського району;
- 2/9 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу Україна (с.Сасово Виноградівського району) розміром 3,1 в умовних кадастрових гектарах та вартістю 9301 гривень згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0090891 від 24.06.1997 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо