31 серпня 2021 року
м. Харків
справа № 629/6017/20
провадження №22-ц/818/3603/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Тичкової О.Ю.,
суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сабельнік Б.В.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Степанчук Наталія Олександрівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 4 березня 2021 року, постановлене у складі судді Цендра Н.В.,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору міни (обміну) земельних ділянок від 16.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Лозівського міськрайонного суду Харківської області Степанчук Н.О., зареєстрованого в реєстрі за № 675.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 16.03.2018 було укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Степанчук Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 675, згідно якого земельна ділянка 6324880500:01:000:0699, власник ОСОБА_1 , площа земельної ділянки 10,0506 га, обмінюється на земельну ділянку 6324880500:01:000:0726, власник ОСОБА_2 , площа 0,0710 га. Земельні ділянки розташовані на території Аполлонівської сільської ради Сахновщанського району Харківської області Харківської області в межах одного населеного пункту, проте на різних полях. Договір від імені позивача підписано уповноваженою ним особою, яка діяла на підставі довіреності від 31.10.2017, ОСОБА_3 . Після отримання другого примірника договору та детального ознайомлення з ним, позивачем було встановлено не відповідність договору вимогам чинного законодавства, а саме, що обміну підлягають тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Крім того, спірний договір міни земельних ділянок укладений під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також обмін земельними ділянками відбувся не з єдиного масиву. На підставі викладеного позивач вважає, що є підстави для визнання цього правочину недійсним з моменту укладення зі скасуванням рішення про державну реєстрацію прав за цим договором на підставі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 4 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Суд дійшов висновку, що під час укладання спірного договору не було заборони на обмін земельними ділянками сільськогосподарського призначення з неоднаковими нормативними грошовими оцінками. На час укладення правочину ОСОБА_1 обміняв свою більшу за розміром земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на меншу за розміром земельну ділянку такого ж призначення, належну ОСОБА_2 . При цьому згідно п. 4 Договору, міна земельних ділянок, за домовленістю сторін, проводилася без доплати.
Суд також вважав, що договір міни відповідає приписам статей 203, 715 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного Кодексу (далі - ЗК) України у редакції, чинній на час укладення договору міни, який гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)» від 05.06.2003 №899-IV (далі - Закон №899) не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Обмін між позивачем та відповідачем відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, які зареєстровані відповідно до законодавства і виступають об'єктом цивільних прав. Тобто дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону №899, оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об'єктом цивільних прав згідно чинного законодавства. Отже процедура міни вищезазначених земельних ділянок є законним правом сторін - власників земельних ділянок та на підставі їх вільного волевиявлення може бути використана ними за їх взаємною згодою. Щодо посилання позивача на обман, що мав місце при укладенні спірного договору, суд зазначив, що обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. При цьому, з Довіреності від 31.10.2017 вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_3 (кожен діє самостійно) бути його представником та представляти його інтереси, у тому числі у нотаріуса з питань укладення та підписання договору міни (обміну) належної йому земельної ділянки, площею 10,05 га, на земельну ділянку площею 0,07 га, з правом підписання договору міни (обміну) земельних ділянок, визначаючи умови та ціну договору на свій власний розсуд. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про всі обставини спірного Договору, які мають істотне значення, бажав укладення Договору міни земельної ділянки площею 10,05 га на земельну ділянку площею 0,07 га, уповноваживши відповідача від свого імені бути його представником, в тому числі й на укладання та підписання спірного договору. А отже, факт обману та відсутності волевиявлення позивача на укладання договору міни відсутній, адже таке право надано згідно довіреності. На підставі викладеного, посилаючись на те, що під час укладання спірного договору міни не було заборони на обмін земельними ділянками сільськогосподарського призначення з неоднаковими нормативними грошовими оцінками, навпроти, обмінятися сторони мали можливість нерівнозначними ділянками і навіть без доплати; а також на встановлення фактів, які повністю спростовують твердження позивача про ненадання відповідачем повної інформації щодо умов договору міни і тим самим введення його в оману щодо істотних умов договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору міни від 16.03.20017 недійсним, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 4 березня 2021 року повністю, ухваливши нове, яким позовні вимоги задовольнити; допитани в якості свідка ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд неповно з'ясував обставини справи та зробив неправильні висновки щодо визнання договору міни недійсним в звязку з обманом з боку відповідача, що має суттєве значення для правильного вирішення справи по суті. Апелянт звертає увагу, що обмін земельними ділянками відбувся не з єдиного масиву, що свідчить про наявність підстав для визнання цього правочину недійсним з моменту укладення зі скасуванням рішення про державну реєстрацію прав за цим договором на підставі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Апелянт вважає, що суд першої інстанції: не з'ясував безпосередньо у відповідача та не вислухав його пояснень з приводу заявлених позивачем в судовому засіданні нових підстав щодо недійсності договору міни, а саме, чому були обміняні нерівнозначні земельні ділянки, а також чому позивач вказує на те, що при укладенні договору міни відповідач мав сплачувати йому грошові кошти, але про це не зазначено в договорі міни, відповідач таких пояснень не надавав і до цього часу жодних коштів від різниці вартості земельних ділянок позивач не отримав. При цьому, згідно умов спірного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належала позивачу, на момент укладення договору міни складала 333430,61 грн., а вартість земельної ділянки, що належала відповідачу - 2159,20 грн., отже наявна суттєва різниця між обміняними земельними ділянками, що вказує на те, що укладення договору міни на умовах без доплати є вкрай невигідним для позивача. За умовами договору міна земельних ділянок за домовленістю сторін проводилась без доплати. Посилаючись на те, що укладення та підписання договору міни було здійснено представником за довіреністю ОСОБА_3 (яка є співмешканкою відповідача) на умовах, обраних за її розсудом, апелянт вважає необхідним надати належну правову оцінку цим обставинам і доказам. Також суд не з'ясував, чому нею було вирішено обміняти земельні ділянки без доплати, хоча це суперечило внутрішній волі довірителя.
На підставі викладеного апелянт вважає, що в судовому порядку повністю не встановлені всі обставини справи і судом дана неправильна оцінка доказам, що стосуються договору міни та його укладання, а тому апелянт не може належним чином захистити своє право.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в задоволенні якої просить відмовити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи; судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Доводи і аргументи, викладені в апеляційній скарзі, вважає необгрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми доказами. Посилаючись на п. 4 спірного договору вказує, що міна земельних ділянок за домовленістю сторін проведена без доплат. Такий обмін визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу будь-якої із сторін, третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Своїми підписами сторони підтвердили відсутність претензій будь-якого фінансового характеру один до одного, а також засвідчили повну відповідність умов договору їх волевиявленню. Доказів обману позивачем не надано, так само як і доказів того, що спірний договір не є вільним і не відповідав його внутрішній волі.
Відповідач вважає, що підписанням договору міни сторони підтвердили, що їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості. Договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, не має характеру фіктивного чи удаваного правочину. При посвідченні довіреності та договору міни приватним нотаріусом виконані всі вимоги законодавства та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, довіреність підписана в присутності нотаріуса, встановлені особи сторін правочину, перевірено їх дієздатність та належність сторонам земельних ділянок, що в подальшому були обміняні. Особиста присутність позивача у нотаріуса при оформленні довіреності давала йому можливість з'ясувати всю необхідну інформацію стосовно довіреності, а також інших документів, які він підписував. Посилання позивача на те, що він не ознайомився з довіреністю, яку підписував, не свідчить про вчинення договору під впливом обману. Підписуючи довіреність на укладання оспорюваного договору позивач знав або мав знати його зміст. Обставини, які є наслідком недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін договору не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. Договір міни був укладений відповідно до норм діючого законодавства та підписаний сторонами після повного ознайомлення з ним і розумінням його умов.
ОСОБА_1 надано письмові пояснення, якими він просить відмовити у наданому відповідачем відзиві, задовольнити вимоги, викладені в апеляційній скарзі. Зазначає, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження усіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при його підписанні; також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи їх частина суперечать інтересам сторони або нормам чинного законодавства. Укладення спірного справочину повністю суперечить інтересам довірителя і позивача по справі, оскільки було проведено обмін нерівнозначних земельних ділянок без доплати, в зв'язку з чим ОСОБА_1 вважає, що має право на отриманнґя грошової різниці вартості земельних ділянок внаслідок їх обміну. Відповідач, а також ОСОБА_3 не вживають жодних заходів для врегулювання спору мирним шляхом, спілкування з позивачем уникають. У наданому відзиві відповідач лише виражає згоду з ухваленим рішенням, не наводячи при цьому особистих пояснень.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на неї та пояснень, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 367 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно Довіреності від 31.10.2017, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрованої в реєстрі №987, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_3 (кожен діє самостійно) бути його представником та представляти його інтереси, у тому числі у нотаріуса з питань укладення та підписання договору міни (обміну) належної йому земельної ділянки, яка розташована на території Аполлонівської сільської ради Сахновщанського району Харківської області, площею 10,05 га, яка належить йому на підставі Державного акту ІV-ХР №028519, виданого Аполлонівською сільською радою 18.09.2001, на земельну ділянку, що розташована на території Аполлонівської сільської ради Сахновщанського району Харківської області, площею 0,071 га, кадастровий номер 6324880500:01:000:0726, з правом підписання договору міни (обміну) земельних ділянок, визначаючи умови та ціну договору на свій власний розсуд. Для цього ОСОБА_1 надано право: представляти його інтереси у будь-яких організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форми власності та галузевої належності, подавати та отримувати будь-які документи, відповідні витяги, дозволи, заяви, правовстановлюючі документи, всюди за нього розписуватися, здійснити реєстрацію права власності на земельні ділянки, підписувати від його імені всі необхідні документи, заяви, документи, підписати договір міни (обміну) земельних ділянок, сплачувати необхідні платежі, з прввом ведення від його імені переговорів та попереднього узгодження всіх процедурних питань, підписувати від його імені усі необхідні документи, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана строком на три роки та дійсна до 31.10.2020. Зміст статей 244, 245, 247-250 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення довіреності, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю, ОСОБА_1 нотаріусом роз'яснено. Довіреність підписана ОСОБА_1 (а.с. 16).
16.03.2018 між ОСОБА_3 , що діє від імені ОСОБА_1 на підставі його довіреності, яка посвідчена Степанчук О.Ю., приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, 31.10.2017 за р. №987, та ОСОБА_2 , обізнаними із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, володіючими повним обсягом цивільної дієздатності, повністю усвідомлюючими значення своїх дій та згідно із вільним волевиявленням, котре відповідає внутрішній волі учасників правочину, маючи на меті реальне настання правових наслідків, був укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Степанчук Н.О., зареєстрований в реєстрі за №675 (а.с. 14-15).
Згідно Договору його сторони звернулись добровільно, уклали цей договір міни земельних ділянок про наступне: ОСОБА_1 (в особі представника) міняє належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 10,0506 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 10,0506 га, розташовану на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6224880500:01:000:0699, на належну ОСОБА_2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0710 га, в тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 0,0710 га, розташовану на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6324880500:01:000:0726, а ОСОБА_2 міняє належну йому на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0710 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 0,0710 га, розташовану на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6324880500:01:000:0726, на належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 10,0506 га, в тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 10,0506 га, розташовану на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 6224880500:01:000:0699 (а.с. 14-15).
Згідно п. 3 указаного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , складає 333430,16 грн., згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого відділом Держгеокадастру у Сахновщинському районі Харківської області 12.03.2018 за №97-20-0.23, 28-262/179-18. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , складає 2159,20 грн., згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого відділом Держгеокадастру у Сахновщинському районі Харківської області 12.03.2018 за №97-20-0.23, 28-263/179-18.
Пунктом 4 договору міни визначено, що міна земельних ділянок, за домовленістю сторін, проводиться без доплати. Такий обмін земельними ділянками визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу будь-кого із сторін так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Своїм підписом під цим договором сторони підтверджують відсутність претензій будь-якого фінансового характеру одна до одної.
Відповідно до п. 5 договору в результаті обміну у власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка площею 0,0710 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 0,0710 га, розташована на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6324880500:01:000:0726; у власність ОСОБА_2 переходить земельна ділянка площею 10,0506 га, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: рілля 10,0506 га, розташована на території Аполлонівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6324880500:01:000:0699.
Згідно п. 11 договору сторони засвідчили, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються міни земельних ділянок. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору, і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення.
Згідно з п. 12 цього договору, відповідно до чинного законодавства, цей договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п.п. 16, 17 договору міни він складений у 3 примірниках, один з яких залишається у справах приватного нотаріуса, а два інших примірника, що мають силу оригінала, видаються ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на нотаріальних бланках. Договір посвідчено згідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат».
Договір міни (обміну) земельних ділянок від 16.03.2018 підписаний ОСОБА_3 , яка діє за довіреністю, і ОСОБА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Степанчук Н.О.; підписано у її присутності; особи громадян, які підписали договір, встановлено, дієздатність, повноваження представника, а також належність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відчужуваних земельних ділянок перевірено. Договір зареєстровано в реєстрі за №675.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин 1-2 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об'єктом цивільних прав.
Земельне законодавство базується, зокрема, на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини 1 статті 5 ЗК України).
Згідно із частиною 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
Пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору міни), встановлював, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2019 року, не допускається:
а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;
б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.
Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (у редакції, чинній до 01 січня 2019 року), передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).
У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина 1 статті 14 Закону №899).
Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац 11 частини 1 статті 5 Закону №899).
Частина 1 статті 14 Закону №899 визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).
Стаття 14 Закону №899 не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині 1 цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 11 частини 1 статті 5 Закону №899 повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).
За таких обставин укладення договору міни вказаних земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечило пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору).
Відповідні висновки щодо застосування Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у взаємному зв'язку з положеннями розділу Х «Перехідні положення» ЗК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №227/1506/18, у якій відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі №6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі №6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі №6-464цс16.
На підставі викладеного обгрунтованим і правильним є висновок суду першої інстанції, що у даній справі обмін між позивачем і відповідачем відбувся сформованими земельними ділянками, з наявними кадастровими номерами, зареєстрованими відповідно до законодавства і такими, що виступають об'єктом цивільних прав, в зв'язку з чим дані правовідносини не підпадають під правове регулювання Закону №899 як такого, що регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно до законодавства за власниками, в силу чого не можуть виступати об'єктом цивільних прав.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що процедура міни зазначених вище земельних ділянок є законним правом сторін і на підставі їх вільного волевиявлення може бути використане ними за їх взаємною згодою.
Доводи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторони добровільно вказали у договорі про обмін земельних ділянок без грошової доплати.
Частина 3 статті 715 ЦК України передбачає можливість встановлення у договорі міни доплати.
Чинне законодавство не містить норм, які б визначали обов'язковість здійснення грошової доплати при міні земельних ділянок нерівнозначної вартості.
Таким чином, доплата за договором міни не є критерієм законності чи незаконності укладеного договору міни земельних ділянок.
Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: обставини, які не відповідають дійсності, але є істотними для вчиненого нею правочину; що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту статті 230 ЦК України, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі №761/22687/17, провадження №61-6502св19.
Доказів, які б вказували на існування обману, що стосується обставин, які мають істотне значення, позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Навпаки, зі змісту Довіреності від 31.10.2017, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, зареєстрованої в реєстрі №987, вбачається, що позивач був обізнаний про всі обставини, які мають істотне значення, бажав укладення договору міни земельної ділянки площею 10,05 га, на земельну ділянку площею 0,071 га, для чого уповноважив відповідача бути своїм представником, в тому числі і на укладання і підписання спірного договору міни.
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Частиною 1 статті 248 ЦК України визначені випадки припинення представництва за довіреністю, а саме: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
Згідно частини 3 указаної статті у разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Статтею 249 ЦК України визначено порядок скасування довіреності. Так, особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Враховуючи, що видана довіреність позивачем не була відкликана або оспорена, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту обману та відсутності волевиявлення позивача на укладення договору міни.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, обґрунтованим є висновок суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки встановлених судом обставин; були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується апеляційний суд.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає, що апелянтом не доведена наявність підстав для висновку щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.
При вирішенні справи суд повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 4 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 2 вересня 2021 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук